Зроблено у Швеції: далекарлійська конячка

У скандинавській міфології кінь тісно пов'язаний з божествами солярного пантеону: в дні сонцестояння свейські й саамські племена приносили в жертву коней білої, рудої та солової масті, просячи у сонячних богів щедрого врожаю і не надто голодної зими. Пізніше з'ясували, що світило не згасне, якщо замість викоханого коня спалити його символічне зображення.

Згодом вирізання коників з дерева втратило сакральний сенс і перетворилося на забаву простого люду. Виконавши добовий план по столах і стільцях, сільські умільці вирізали для дітей іграшкових коників з обрізків деревини, тим самим виражаючи запізнілу подяку селянському коневі-трудівнику. У побуті, одначе, з худобою не церемонилися: ану ж як розлінується!
Фото thedailywonders.com

Церква не схвалювала практик, які нагадували про язичницьке минуле. Перша згадка про улюблену шведську іграшку – це гнівна промова єпископа Рудбекіу, спрямована проти «бісівського знаряддя». Промисел процвітав тільки у віддаленій північній провінції Даларні, яка раніше називалася Далекарлією: глухі приполярні села, загублені серед лісів, жили за своїми законами, щасливо уникаючи нагляду світської влади і духовенства.

Спочатку конячок не розписували і навіть не фарбували, та чого не зробиш, аби привабити покупців: торговці з південних областей обмінювали продовольство та одяг на іграшкових коників. У XIX столітті дерев’яні забавки стали прикрашати рослинним орнаментом курбітс, який широко використовували в церковному розписі. За біблійною легендою, пророк Йона рятувався від нечестивих жителів Ніневії під рициновим кущем, який виріс за Божим велінням усього за одну ніч.Фото livemaster.ru

За останні двісті років кустарне виробництво далекарлійських коників практично не зазнало змін. Більшість сувенірів виготовляють удома сімейним підрядом: чоловік вирізає, обточує і шліфує заготовки, а дружина покриває їх декоративним розписом. Найбільшим виробником шведської фольклорної іграшки вважається художня майстерня Grannas A Olssonshandicraft у селищі Нуснес в передмісті Мури: щороку з верстатів сходить близько сотні тисяч коників.

Автоматизація торкнулася тільки найгрубішої ланки виробничого процесу. Верстати застосовують лише для випилювання болванок з брусів північної тополі, а точне доведення, полірування та шліфування проводять винятково вручну. Потім на фігурку наносять фонову ґрунтовку і захисний лак, після чого їй дають просохнути і через два-три дні віддають для розпису художникам. Орнаменти жодного разу не повторюються, бо використання трафаретів і кліше технологією не передбачено. За бажання турист може власноруч розписати одну із заготовок і стати власником ексклюзивного сувеніра.Фото wikimedia.org

У знавців також на слуху ремісничі центри муніципалітетів Шеберг, Фернес і Норра-Ліндберг. Зразки різних стилів розпису представлено в Музеї далекарлійського коника в Дала-Йорні, заснованому за ініціативою Томаса і Марго Хольст, причому глава сім'ї прославився як вправний майстер, вирізавши найменшого коника в світі. До слова, найбільший дерев'яний кінь заввишки 13 метрів теж стоїть у Даларні, вітаючи туристів на в'їзді до Осбі.

Читайте також: Цукровий живопис Китаю: мистецтво з ложки

Походження іграшок легко відстежується за характером малюнка. Канонічним вважається розпис у стилі селища Нуснес: кінь-вогонь помаранчево-червоного кольору в ошатній попоні з великими біло-блакитними квітами та ажурними листками смарагдового відтінку завзято трусить тонко промальованою гривою, збираючись пуститися навскоки з вітром наввипередки. У Лександі перевагу віддають золотисто-жовтому тлу, для Мора-Нурет притаманний колір індиго, а в Норрберку різьблених конячок прийнято декорувати гірляндами чорно-бордових квітів. У сувенірних крамницях саамського містечка Сватнеса трапляються коники вороної масті, оздоблені біло-блакитними і синьо-жовтими візерунками, котрі символізують дружбу Фінляндії та Швеції. На початку позаминулого століття вельми популярними були авторські роботи Лейфа Чільстрема, тоновані охрою. Наслідуючи свого кумира Карла Ларссона, різьбяр черпав натхнення в інтер'єрах вілли живописця.
Фото hemslojd.com

Сучасні дизайнери активно експериментують з орнаментом і колірним виконанням народної іграшки. Ремісничий майстер Бертіль Валлі злегка оновив традиційний дизайн коника із Седерберка, пустивши хоровод сніжинок по жовтому тулубі. Аніта Арвідсон-Оверблум з Авести розробила дві моделі з білим ґрунтом – Ваттнесхест з червоним геометричним візерунком і Бронібекс із синьою гривкою і ляльковим сідлом. Мауд Ап та Агнетта Павінен прикрашають своїх зелених коників малюнками з ягід, а художниця Карін Андерссон з Бьюроса, навпаки, повертається до витоків, залишаючи свої вироби незабарвленими заради збереження текстури дерева. Багато шведів захоплено колекціонують далекарлійських конячок, впускаючи казку в повсякденне життя.

Головне фото visitsweden.com