Балі – одне з найпопулярніших місць для зимівлі. Океан, вулкани, чудова природа й екзотичні фрукти... Але є ще одна причина, про яку мало хто знає – унікальне арт-село Камасан, що дало початок однойменному балійському живопису. Про нього ми і розкажемо сьогодні на сторінках OUTLOOK.
Балі – причина втекти від похмурої європейської зими з дощами й снігопадами кілька місяців поспіль у теплі обійми сонячного індонезійського острова більш ніж достатньо. А Камасан розташований у східній частині Балі і має велике культурне значення для жителів острова і регіону загалом. Саме тут у XVI столітті зародився однойменний стиль живопису. Він прийшов на Балі з острова Ява багато століть тому разом з великою династією Маджапахіт.Фото pinterest.com
За легендою балійський король Waturenggong, почувши про неземну красу явської принцеси Blambangan, вирішив одружитися з нею. Принцеса ж не квапилася приймати пропозицію, поки не побачить нареченого бодай на портреті. Вона послала до короля художника, щоб той зобразив майбутнього чоловіка на малюнку. Але батько принцеси був проти навіть можливості такого союзу, тому наказав художникові намалювати Waturenggong некрасивим, і принцеса, побачивши портрет, відмовилася виходити заміж. Waturenggong розсердився і вирішив завоювати не лише серце красуні, а й усе королівство. А коли король домігся своєї мети, воїни повернулися додому, прихопивши із собою з-поміж інших трофеїв ящик із ляльками для театру тіней. Вони ж і дали початок знаменитому сьогодні стилю Камасан. Розпочався «золотий вік» не тільки для острова Балі, але й для його живопису. Фото ua.hotels.com
На картинах часто зображували сюжети стародавніх індуїстських епосів у стилі «тіньових маріонеток» wayang. Художники створювали свої шедеври тільки на бавовняній тканині, ґрунтуючи її спеціальним розчином із рисового борошна, а пензлі і своєрідні олівці робили з бамбука. Узагалі всі інструменти для малювання балійці робили із доволі специфічних матеріалів. Наприклад, жовту фарбу виготовляли з місцевої глини, що нагадує охру, білу – з кісток тварин, червону зкитайської кіноварі (ртутний мінерал червоного забарвлення), голубу – з балійського індиго, а чорну – із сажі, секрет отримання якої не розкрито й дотепер. Саме використання цих незвичних матеріалів і зробило балійський живопис унікальним. Але найбільш цікаве й загадкове те, що художники, які малюють у стилі Камасан, не відступають від цих стародавніх рецептур і досі. Ці фарби надзвичайно стійкі – вони не тьмяніють з віками, і є великий шанс, що до нащадків дійдуть майже у первозданному вигляді.Фото dissertationreviews.org
Сьогодні картини у стилі Камасан можна зустріти майже у всіх куточках острова, але тільки в селі Камасан художники, не відступаючи ні йоту, шанують стародавні традиції і продовжують створювати картини за тими ж технологіями, що і сотні років тому. У Камасані збереглося кілька галерей і сімейних художніх майстерень, де знання і уміння передають із покоління у покоління протягом багатьох століть. Тут можна не тільки подивитися, як створюють шедеври і реставрують давні картини, але й самому навчитися цій старовинній техніці. У багатьох майстернях проводять майстер-класи для туристів, на яких розповідають про головні принципи живопису: у якому порядку прийнято малювати епізоди епосів, як правильно наносити фарбу тощо..Фото worthpoint.com
Також у Камасані працює школа класичного балійського живопису, заснована знаменитим художником у третьому поколінні Ніоманом Мандрою. Він помер зовсім недавно у віці 72 років. Усе життя Мандра працював над збереженням техніки Камасан і досяг неабиякого успіху, про що свідчать популярність його школи і потужне співтовариство художників в арт-селі.Фото bali-indonesia.com
Нерідко переконуєшся, що в руках майстра, який вкладає душу у свої творіння, звичайний обрубок дерева перетворюється на чарівну скрипку, шмат гіпсу - на античну скульптуру, і навіть глиняна плитка виглядає, як витвір мистецтва.
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Квітень 2021 року - місяць святкування Великодня західного і східного обрядів, початок Рамадану, а також місяць активної роботи посольств у культурних та політичних напрямах. Добірка таких новин - далі у статті.
Дивлячись на фламандські мережива, важко позбутися думки, що дивовижні квіти, спритно вплетені у вінок візерунка, народжені розсипом іскор, що зірвалися з чарівної палички. На зворотному боці краси лишаються труди і дні неприкаяних дівчат, викрадені у життя лабіринтом ажурних петель.
Магічний танець змії в такт мелодії флейти, часто описаний у східних казках і зображений у фільмах – не просто вигадка, а справжній символ цих країн. У Єгипті, Індії, країнах Африки і деяких інших державах повзучих приручають і влаштовують із цього видовищну забаву. Тут існує професія заклинача змій, котру вважають мало не найдивовижнішою на Землі.
Протягом березня акредитовані в Україні посольства брали активну участь у культурному та соціальному житті, адаптованому під сучасні реалії. Тож пропонуємо вашій увазі їх добірку.
«У наших жилах тече бурштин», – жартують балтійці. Вони вірять, що сонячний камінь – це сльози їхньої богині Юрате. За легендою, вона мала необачність покохати простого рибалку Кастітіса, який щодня приходив закидати сіті в Балтійське море.
Цій музиці півтори тисячі років. Ніжні, обволікаючі мелодії, зіграні на флейті дудук, називають «голосом вічності». У Вірменії, де люди шанують народні мотиви, вірять, що в дудук вселилася душа абрикосового дерева – і змусила дерево зазвучати. Вони вписуються протяжним і пронизливим звучанням, що пробуджують легку ностальгію.
Брудні автомобілі – як полотно для художника. До такого мистецтва можна ставитися по-різному. Хтось буде морщити носа і гидливо обсмикувати одяг. Інші неодмінно захочуть ткнути в таку картину пальцем, щоб перевірити всю крихкість «полотна» і розмазати його обриси. Треті обов’язково зроблять селфі. Утім, байдужими не зможе лишитися ніхто.
Ленд-арт – це не просто ландшафтний дизайн, а цілий напрямок у мистецтві, котре в XXI столітті, коли про «зелені технології» та навколишнє середовище не говорить тільки лінивий, вважається одним із найважливіших. Імена зірок цього виду діяльності вже постійно згадуються кураторами, критиками і поціновувачами, і особливо серед них вирізняється Патрик Догерті.
Коли я, ще маленька дівчинка, вперше провела рукою по стрижених кущах, мою долоню дряпнули гострі краї гілок, а в ніс вдарив стійкий аромат туї. Зачарована, я довго не могла відірвати погляд від конусів, куль і квадратів, що оточили мене у парку невеличкого курортного містечка. Мені здавалося, нібито я потрапила в казку і серед листя неодмінно розгледжу усмішку Чеширського Кота.
Мало хто з нас, заварюючи собі улюблену кружечку чаю, замислюється, а звідки до нашої кухні дістався саме цей напій? Звісно, стереотипно ми знаємо, що, мабуть, із Індії чи Китаю, але насправді – не факт. У світі близько 30-ти країн серйозно займаються саме чаєм, і всередині цього співтовариства вимальовується дуже чітка ієрархія, котру очолює так звана «Велика чайна сімка».
Жителі великих міст чи не щодня користуються метрополітеном. На жаль, у стрімкому ритмі сучасного життя мало хто може дозволити собі насолоджуватись дизайном підземок. OUTLOOK не навчився зупиняти час, однак ми змогли підібрати для вас п'ятнадцять найдивовижніших станцій з усього світу.
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів...
«Халабуди» на деревах, землянки, схованки – що ми тільки не будували в дитинстві. На жаль, коли дорослішаєш, фантазія втрачається, і більшість із нас тепер живе в незручних сірих «коробках». Однак є люди, які самостійно створили житло своєї мрії.
У краєзнавчий музей якої країни не зайди, неодмінно помітиш схожі археологічні знахідки – уламки глиняних виробів. Гончарне ремесло, що народилося кілька тисячоліть тому, однак існує й сьогодні, по праву може вважатися одним із найбільш довговічних.
Японці дуже творчий народ, особливо якщо це стосується рису. А якщо в них є ще трохи вільного часу і великі просторі поля, тоді доволі буденний процес вирощування агрокультури перетворюється на мистецтво…
Слово «арт» сьогодні використовують на кожнім кроці. Та, на жаль, звичайна їдальня з брудними столами і мухами не стає від цього приємним закладом харчування з креативним дизайном. І все ж, коли мова заходить про справжнє мистецтво, речі треба називати своїми іменами. Тому ми занурюємося в кам'яні джунглі мегаполісів, щоб насолодитися одним з напрямів street-art – стенсілами.
Ексклюзивні скляні вази та ялинкові іграшки, наявні всього в одному-двох екземплярах, окрім високої ціни, найчастіше об’єднує ще й унікальна технологія виготовлення, якою володіють представники рідкісної професії – склодуви. Історія цього ремесла триває вже протягом кількох тисячоліть, а деякі старі таємниці handmade-виробництва досі зберігаються під грифом секретності.
Історія цього мистецтва налічує близько 6 тисяч років. Примітно, що своїм народженням модне нині ремесло завдячує випадку… Одного дня хтось із первісних людей помітив, що після того, як на місце опіків і порізів потрапляє будь-який натуральний барвник, на шкірі з’являються дуже стійкі малюнки.
Фото pinterest.com
Фото dissertationreviews.org
Фото worthpoint.com
Фото bali-indonesia.com
