Зліпи собі хобі. Історія гончарства
Унікальність глини помітили наші далекі предки, які жили в печерах, одягалися в шкури і добували вогонь за допомогою каменів. Безформні судини для зберігання води і їжі, звісно, мало нагадували акуратні пропорційні ємності, та й правильному випалу не піддавалися, проте захоплені тим, як суміш в руках перетворюється на щось значиме, стародавні люди почали приписувати їй всілякі магічні властивості. Як результат, пізніше міфологія і навіть святі писання деяких народів поповнилися переказами про створення першої людини саме з цього матеріалу. Так, наприклад, шумерські легенди свідчать, що нашому прототипу дав життя такий собі бог Еа, який попередньо вбив свого «колегу» Кінгу. Змішавши кров жертви з глиною, він отримав диво-суміш, з якої й були виліплені наші пращури.
В одному з давньокитайських міфів, на щастя, обійшлося без криміналу: богиня Нюйва, котра створила все на землі, теж вирішила для «виготовлення» людей використовувати глину, але без «домішок». До того ж особин, які згодом стали представниками благородних сімей (правителями, багатіями), вона ліпила власноруч, продумуючи кожну деталь. А ось «виробництво» нижчих верств суспільства було не таким серйозним: мотузка занурювалась у суміш, і налиплі грудочки просто розплескувались по землі...
Фото virginexperiencedays.co.uk
До речі, про мотузку як елемент гончарної справи у міфі йдеться не випадково. Щоб хоч якось поліпшити форму виробів, стародавні майстри використовували саме її. Втім, значних результатів це не приносило, а переломний момент настав, тільки коли в робочому арсеналі умільців з’явився спеціальний гончарний круг. Точно визначити дату народження і країну-виробника пристрою, який відкрив новий етап в історії цієї справи, дослідникам донині не вдалося, але перші згадки про нього можна зустріти ще в Старому Завіті. Винахід значно спростив процес виготовлення глиняних виробів, а його поширення у різних частинах світу додало їм певного колориту. Так, історія «загальнонародної» гончарної справи в кожній країні почала набувати своїх особливостей. Наприклад, у Китаї про високий рівень розвитку цього ремесла свідчать винайдені там фарфор і кераміка. У Стародавній Греції мало не на кожній настінній фресці відображена робота майстрів над різними глиняними посудинами. Грецькі вази, часто декоровані чорною глазур’ю, вважалися незамінним атрибутом розкоші.
Читайте також: Біле золото Піднебесної. Китайський фарфор
У майстернях на слов’янських землях віддавали перевагу природному кольору матеріалу, доповнюючи виліплені глечики, макітри та інші вироби видавленими геометричними чи квітковими орнаментами. Саме широке розмаїття останніх представлено в тематичному музеї, який знаходиться в українському містечку Опішня Полтавської області.
Фото opishniaturist.blogspot.com
А ось на африканській території експонувати колекції ще зарано, адже мешканці деяких тропічних її регіонів досі майструють вироби методом накладання глини на вже готовий посуд. Не чоловіча це справа – горщики ліпити, вважають жителі Беніну, Зімбабве, Малаві та сусідніх держав, доручаючи цю роботу виключно жінкам. Саморобний прилавок із сувенірами, що більше нагадують археологічні знахідки, аніж сучасні вироби, є мало не в кожному селі.
Про ремесло тисячолітньої давності пам’ятають і зараз. Щоправда, дедалі частіше глиняні речі застосовують не в ролі кухонної атрибутики, а як елемент декору чи сувенірної продукції. Кажуть також, що робота з цим природним матеріалом допомагає позбутися негативної енергії і чудово знімає нервове напруження. Тож, створюючи гарні вироби, можна одночасно і стабілізувати психічний стан. Хто знає, можливо, таким методом зі стресами боровся і гончар з Великобританії Марк Бейліс, який встановив гіннесівський рекорд, вручну виліпивши за годину 150 горщиків.
Головне фото pomorskie-prestige.eu
