RU  UK  EN
Статті  >  Насолодись  >  Театр Арто: життя як наслідування мистецтва

Театр Арто: життя як наслідування мистецтва

Приходячи в Театр жорстокості, людина потрапляє в самий центр вистави: тут все, від чого ми ховаємося у повсякденних турботах, – свобода й ізольованість, життя на межі, злиття з юрбою до втрати себе й самотнє перебування на вершині. Драма буття заманює у свої надра, відголосок трагізму проймає публіку – і глядач, сам того не помічаючи, опиняється у пастці власного сприйняття. Усе це – про так званий «крюотичний театр» (the atredecruaute) , дітище французького драматурга і режисера, ексцентричного і шокуючого Антонена Арто.

Антонен Арто вважав, що жорстокість лежить в основі будь-якої творчості, маючи на увазі при цьому не криваві спецефекти, покликані вимкнути мозок аудиторії, а скоріше оголення душі. Арто твердив, що акт творіння можливий лише на перетині звичного життя і темряви, надприродного, фантазії, з лап котрої непросто вибратися. На думку драматурга, люди, що зачинили двері своєї душі і нехтують тим, що близько їхньому серцю, можуть досягти мирських вершин, але їм непідвладна величина мистецтва. Не приховуючи власного внутрішнього болю і болісних падінь, Арто зумів створити потужний театр, збудований на ідеї катарсису – очищення через страждання. Сам Антонен працював, борючись із нервовими захворюваннями, галюцинації вторгалися в його свідомість, та їхнє пекуче полум’я не торкнулося інтелекту режисера.

Антонен Арто: «У Європі більше ніхто не знає, що таке пронизливий крик»

З дитинства Арто виховували в релігійній сім’ї, але догми суворості душили його, викликаючи депресію. Арто намагався писати вірші, але рими не підкорялися йому, а слова не складалися в стрункі лінії. Перша дитяча невдача підштовхнула Антонена до думки про те, що лиш невербальний бік речей гідний уваги, а слова – не більше ніж тлін. Можливо, саме цей епізод вплинув на те, що згодом Арто присвятив своє життя постановкам у стилі невисловленого містицизму.Фото art-gamma.com

Ховаючись від дійсності, що йшла врозріз із світосприйняттям Арто, юнак вдався до опіуму, і це переросло в тривалу залежність. 1942 року він приєднався до гуртка сюрреалістів, і тут, у полум’ї гарячих сердець, виявилося його небажання дивитися на театр як на буржуазну розвагу для багатіїв. Арто бачив у театрі засіб для вивільнення емоцій.

У подальшому на філософію Арто вплинули кілька творів мистецтва. Так, він гостро відреагував на картину Лукаса ван Лейдена «Лот і його дочки», приводячи її як приклад насильницьких зображень, котрі справляють незабутнє враження на публіку: «Здається, там назріває драма високого інтелектуального змісту, – як, буває, швидко збиваються в купу хмари, які жене вітер чи рок, більш прямолінійний, – щоб дізнатися силу їхніх прихованих блискавок». Другий шедевр, що посприяв визначенню театру жорстокості, – цикл фільмів, знятих братами Маркс у жанрі «комедії абсурду»: Арто захоплювався витонченим почуття гумору, твердячи: «Щоб збагнути могутню, тотальну, безумовну, абсолютну оригінальність такого фільму, як «Animal Crackers», слід додати сюди усвідомлення чогось тривожного і трагічного, тієї зумовленості, котра проглядається в ньому, як тінь страшної хвороби на абсолютно прекрасному обличчі». Згодом Арто в тому ж дусі висловиться про театр, порівнюючи справжню акторську майстерність із чумою, котра зриває маски і відображає істинну сутність душі людської.

Крюотичний театр: жорстокість як акт творіния

Люди, які спостерігали за акторською грою Арто, розповідали про те, що кожну роль він проживав до кінця, народжуючись із першими секундами появи на сцені і помираючи з останньою реплікою персонажа. Постановки в крюотичному театрі дотримувалися постулату, згідно з яким світ довкола нас (і театральне відображення дійсності) потребує змін. Арто бачив у театрі силу, спроможну пробудити уяву публіки. А саму ідею використати жорстокі образи на сцені пояснював тим, що тіньова частина особистості в кожному з нас жадає вивільнення. Звернення до ірраціональності, котрою був так захоплений Арто, тяжіло до стародавнього міфічного перформансу, де дійство нагадувало ритуали. Ставлячи знак рівності між тим, що відбувалося на сцені і у світі, Арто заявляв: «Якщо театр – двійник життя, то і життя – двійник театру». Утім, Арто не тяжів до реалізму: його театр відображав події, котрі могли статися лише у позасвідомому. Ті особисті «демони», котрі штовхають добрих людей на лихі вчинки, виповзали на сцену з жахаючою відвертістю. Противники цього метода звинувачували Арто в окультизмі і в тому, що він не ніс відповідальність перед публікою. Втілюючи архетипи підсвідомості, він ризикував визволити з людської душі старий біль чи оголити погано загоєні рани, з якими глядач не мав змоги справитися.Фото art-gamma.com

Головна роль у театрі Арто віддається жестикуляції і міміці. Вимовлені слова не такі вже й важливі – адже ми часто брешемо, свідомо чи несвідомо, іншим і самим собі, і лише фізичні реакції видають справжній стан справ. Ставлення до жестів як до ієрогліфів, котрі належить розгадати, Арто запозичив у Балінезійському театрі: «Усі справжні почуття в реальності не перекладаються. Висловити їх значить зрадити зміст, а перекласти – приховати почуття». Акторські техніки, запропоновані Арто, називають потужними, хвилюючими – і не цілком безпечними, адже вони розкривають не найкрасивіші куточки душі.

Ось такий вигляд має одна із вправ: артистам слід було обрати одне з понять (спрага, бажання, жадання, страх, ненависть, гнів) – і продемонструвати інтуїтивну реакцію на конкретну емоцію. Відтворюючи емоції вербально, Арто пропонував зазирнути всередину акторської методики – зобразити ті ж самі стани, але без використання слів. Допускалося створення нових звуків, котрі переводять людські емоції в неживі предмети, як нібито стілець міг видавати скрегіт від болю, а стіни ледве стримували таємниці, що рвалися назовні із в’язниці фізичної оболонки.

Ще одна справа носила назву «Два племені»: половина групи починала ритуальний рух по колу, відтворюючи образ ополонки чи колодязя, наповненого животворною водою. Інші актори виходили на сцену, роблячи все можливе, щоб урвати розмірений ритм. Вони використовували силу голосу, впливали на больові точки, почуття страху і уразливості, котре виявляється, коли люди чужих поглядів перетинають священне коло особистого простору.

Останній безумний танець

Арто відчував, що прийшов у цей світ для чогось значного. Цікавився різноманітними східними духовними практиками, і, за його власним свідченням, перебуваючи у Мексиці, змусив душу вилетіти з тіла – приймаючи галюциногенну речовину пейотль. Повернувшись із цієї незвичної поїздки, Арто більше не приховував, що його тягне зайняти місце на Олімпі: він порівнював себе з Ніцше, бачив у своїй особі втілення ніцшеанської надлюдини, продовження Ісуса Христа, об’єднував культові постаті цивілізації із власними пошуками Священного Грааля. Під час публічних виступів Арто відкрито демонстрував свою зневагу буржуазній публіці, його монолог нагадував танець безумця. Таким же пристрасним і всепоглинаючим був його ідеал театру: «Усе, що є в коханні, у злочині, у війні і у безумстві, театр повинен нам повернути, якщо він бажає знову стати необхідним… Я пропоную театр, де глядач перебував би під гіпнозом сильних фізичних образів, що вражають його сприйняття, де б він почувався так, нібито його закружляв вихор вищих сил… театр, що викликає транс, як викликають транс танці дервішів…»Фото payload.cargocollective.com

Не дивно, що екзальтовані вияви агресії та ексцентричні витівки сприймались оточуючими як виклик повсякденній моралі. Арто настійно радили проконсультуватися з психіатром, і той поставив своєму пацієнтові діагноз парафренія – важкий розлад, за якого хворі мають манію величі і вважають себе спроможними здійснити неоцінимий вплив на навколишній світ. Чим був цей різновид шизофренії – геніальністю, котру не зрозуміли сучасники режисера, чи психічною хворобою, знати не дано. Утім, Арто вдалося створити театральну стилістику, що увірвалася у світ мистецтва яскравим незабутнім полум’ям.

Головне фото meduza.io

Вам це буде цікаво:
Азулежу – історія з кахлю
Нерідко переконуєшся, що в руках майстра, який вкладає душу у свої творіння, звичайний обрубок дерева перетворюється на чарівну скрипку, шмат гіпсу - на античну скульптуру, і навіть глиняна плитка виглядає, як витвір мистецтва.
Брудна творчість
Брудні автомобілі – як полотно для художника. До такого мистецтва можна ставитися по-різному. Хтось буде морщити носа і гидливо обсмикувати одяг. Інші неодмінно захочуть ткнути в таку картину пальцем, щоб перевірити всю крихкість «полотна» і розмазати його обриси. Треті обов’язково зроблять селфі. Утім, байдужими не зможе лишитися ніхто.
Ручна робота: персидські килими
У ті часи, коли перським воїнам не було рівних, а їхній силі підкорилися Римська імперія та Аравійський півострів, з-під пальців майстринь народу-переможця вийшов перший шедевр. «Весняний килим» став найдорожчим в історії людства. Він символізував владу і міць персів, а його краса оповідала про божественне походження царя Хосрова І.
Мікеланджело Антоніоні – співець пустелі людських душ
Непростий духовний світ людей ХХ століття став вдячною темою для багатьох кінематографістів, але особливе місце в її розробці належить Антоніоні. Режисер здобув світову славу фільмами, що зобразили внутрішній світ сучасника, його самотність, некомунікабельність (слово, що стало ключовим для творчості майстра).
Куди сходити? П’ять найцікавіших музеїв сучасного мистецтва Європи
Франсуаза Барб-Галль вчить, як розмовляти з дітьми про мистецтво. Вона у своїх книгах наводить приклади, навчає бачити те, що не бачать інші. Помічати деталі і забувати про ярлики. Але варто визнати, що серед дорослих вкрай мало людей, котрі можуть похизуватися знаннями у цій сфері.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів...
БагатоМЕТРОва краса
Жителі великих міст чи не щодня користуються метрополітеном. На жаль, у стрімкому ритмі сучасного життя мало хто може дозволити собі насолоджуватись дизайном підземок. OUTLOOK не навчився зупиняти час, однак ми змогли підібрати для вас п'ятнадцять найдивовижніших станцій з усього світу.
Дивовижний світ Патрика Догерті
Ленд-арт – це не просто ландшафтний дизайн, а цілий напрямок у мистецтві, котре в XXI столітті, коли про «зелені технології» та навколишнє середовище не говорить тільки лінивий, вважається одним із найважливіших. Імена зірок цього виду діяльності вже постійно згадуються кураторами, критиками і поціновувачами, і особливо серед них вирізняється Патрик Догерті.
Дім, який побудував…
«Халабуди» на деревах, землянки, схованки – що ми тільки не будували в дитинстві. На жаль, коли дорослішаєш, фантазія втрачається, і більшість із нас тепер живе в незручних сірих «коробках». Однак є люди, які самостійно створили житло своєї мрії.
Посидимо? Частина друга
Не так давно ми вже писали про незвичайні лавочки, які можна побачити на вулицях різних міст. В один матеріал не вдалося «вмістити» всі об’єкти, які нам сподобалися, тому сьогодні – друга частина огляду. Почнемо із французького дизайнера Пабло Рейносо. Уже кілька років він подорожує країнами і залишає за собою «сліди». Ми вибрали дві найцікавіші його роботи.
Посол Елена Летісія Тереса Мікусінскі провела дипломатичний прийом, почесним гостем став всесвітньо відомий аргентинський співак Хіронімо Рауч
Колонна зала КМДА 11 червня приймала гостей Посольства Аргентинської Республіки в Україні з нагоди національного свята. Надзвичайні та Повноважні Посли, представники уряду та державних органів, партнери посольства, бізнес спільнота та ЗМІ вишикувалися у довгу чергу, аби привітати очільницю іноземної дипломатичної установи та висловити свої вітання дружній Аргентині.
Посидимо?
Гуляючи київською Пейзажною алеєю, завжди помічаєш дивовижні лавки, створені українськими майстрами. Моя улюблена – з пледом і подушкою, адже вона здається затишною навіть у негоду. Сидячи на ній, я згадав картину з дитинства: бабусі виносять з дому довгу дошку, кладуть її одним кінцем на пеньок, іншим – на перила під’їзду, і виходить лавочка. Чим не дизайнерське диво?
Мистецтво топіарію
Коли я, ще маленька дівчинка, вперше провела рукою по стрижених кущах, мою долоню дряпнули гострі краї гілок, а в ніс вдарив стійкий аромат туї. Зачарована, я довго не могла відірвати погляд від конусів, куль і квадратів, що оточили мене у парку невеличкого курортного містечка. Мені здавалося, нібито я потрапила в казку і серед листя неодмінно розгледжу усмішку Чеширського Кота.
Книжковий Арсенал 2019: іноземні гості
IX Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» завершився, а ми пропонуємо вам ще пролонгувати відчуття ейфорії від перебування в книжковій «оазі» у центрі столиці України. Наш портал, висвітлюючи дипломатичне життя в Україні, приділить свою увагу огляду цікавих заходів, що відбулися за підтримки іноземних посольств, і спілкуванню із закордонними гостями.
Крок за межу: магічне мистецтво уїчолі
Сліпучі сполохи давнього знання в різнобарвних переливах бісеру і пряжі на мозаїках індіанців уїчолі спрямовують фантазію у безкінечну подорож гілками світового древа. Духовні образи набувають плоті у вигадливих орнаментах, що супроводжують селянина-мексиканця на всіх етапах життєвого шляху.
Біле золото Піднебесної. Китайський фарфор
Цивілізація Стародавнього Китаю однією з перших відкрила для себе кераміку. Встановлено, що вже в II тис. до н.е. температура випалу гончарних виробів, знайдених в долині Хуанхе, наближалася до 1200 ° С. На думку ряду дослідників, винахід порцеляни було продиктовано прагненням знайти заміну нефриту та жадеїту.
Бельгійське мереживо: Вальс тисячі ниток
Дивлячись на фламандські мережива, важко позбутися думки, що дивовижні квіти, спритно вплетені у вінок візерунка, народжені розсипом іскор, що зірвалися з чарівної палички. На зворотному боці краси лишаються труди і дні неприкаяних дівчат, викрадені у життя лабіринтом ажурних петель.
Рисові поля: Злаки неземної краси
- Чи не хочете покуштувати рису? - таким питанням зустрічають гостей в Китаї. А якщо господарі виявляться ще і фермерами, вони можуть запросити вас на незвичайну екскурсію і покажуть шедевр природного мистецтва. Рис, який ми часто вживаємо в їжу, не замислюючись про його естетику, в момент вирощування нагадує ковдру, виткану з різнокольорових клаптиків...
Тіні в раю: Як сучасне мистецтво дивує любителів оригінального
Грань між тінню і світлом така ж контрастна, як між сном і дійсністю. Тому художники використовують обидві речі, щоб досягти балансу в картині. Пейзажі, портрети, натюрморти… ніщо не обходиться без боротьби протилежностей. Утім, є особливо хитрі майстри своєї справи, котрим світло не потрібне. Достатньо самої тіні.
Камасан: Поселення із шедеврами на Балі
Балі – одне з найпопулярніших місць для зимівлі. Океан, вулкани, чудова природа й екзотичні фрукти... Але є ще одна причина, про яку мало хто знає – унікальне арт-село Камасан, що дало початок однойменному балійському живопису. Про нього ми і розкажемо сьогодні на сторінках OUTLOOK.
Закрити
Outlook facebook page