Східна музика суфіїв: Кавалі
Суфії не уявляли свого життя за замкненими дверима, намагаючись подолати будь-які обмеження, хай то узи сім’ї, межі одного дому чи кордони країни. Вони мали відмовитися від комфортних умов, долаючи тягу до земного. Так кочовий спосіб життя стали трактувати як єдино можливий спосіб духовного розвитку, позбавлення від прив’язаностей до звичних речей і людей. Суфії вбиралися в шерстяний одяг («суфи»), що виглядав просто і трохи грубо, чимось нагадуючи недбало зіткану волосяницю. Звідки ми знаємо про це зараз? Звісно, із стародавніх пісень, єдиної речі, що лишилася у швидкоплинному житті після того, як її розвіяли по вітру. Один із суфійських поетів Румі говорив про це так: «Душа на Землі – у в’язниці, і вона лишатиметься там, доки живе на Землі».
Фото indiaprwire.com
Суфійські Кавалі прийнято ділити на два типи. Один, що зветься Рінд, оспівує вільне життя «одним днем». Рядок за рядком суфії говорили про те, що, тільки зупинивши бурхливу діяльність і поглянувши на життя, яким воно є, можна відчути дух вічності. Ці люди, багато з яких вели духовне життя, зверталися до народів, пропонуючи філософськи відчужений погляд на світ. На їхню думку, людині властиво жити або споминами минулого, або планами майбутнього, і це заважає їм насолоджуватися життям, що протікає тепер. Послідовники напрямку Рінд допускали можливість короткочасних розваг, головним критерієм було отримання найвищого задоволення тут і тепер. Однак така філософія була піддана жорсткій критиці іншою течією – Салік. Це слово у перекладі означає «той, що іде містичним шляхом». Прочани і шукачі духовності прямували шляхом відречення від земних благ, виступали за певний аскетизм у житті, відмову від розкоші і плотських насолод. Вони виконували божественні обітниці і ритуали, що називали одним словом «радіння», під акомпанемент музичних інструментів, провідна роль з-поміж яких належала флейті нея.
Перш ніж стати суфієм, співак мав пройти особливе навчання, котре за своєю складністю можна порівняти із сучасною університетською освітою. Суфій мав досконало оволодіти знаннями теоретичної філософії, бути поінформованим в нюансах різноманітних культур, а також володіти кількома мовами (арабською, персидською та урду). До речі, щоб підтвердити знання мов, суфій складав величезний іспит, декламуючи понад п’ятсот віршів.
Фото pinterest.de
У середовищі суфіїв пісні Кавалі вважали духовною практикою, адже в їхніх текстах зустрічалися згадки про той чи інший проміжок земного шляху, котрий проходить людина, яка бажає пізнати свій внутрішній світ. А саме Кавалі розповідають про необхідність каяття (Штауба), утримання (вара), відмови від матеріальних ресурсів (зухд), уповання на Божу справедливість (таваккул), смиренного долання злиднів (факр), терпіння (сабр) і проголошення подяки не тільки за блага, але й за випробування (шукр).
Серед найдавніших представників суфійської течії в історії лишилося ім’я Джалалладіна Румі (XIII століття). Руні був чільником ордена дервішів, у своїх віршах проповідуючи принципи людської рівності незалежно від соціального і матеріального статусу. Один з найбільш відомих літературних творів Румі під назвою «Диван» об’єднав східні жанри – касиди, газелі і рубаї. У своїх піснях Румі радив прямувати дорогою суфіїв. Що за нагорода чекає слухняних послідовників? Виконавці Кавалі говорили про душевну гармонію, котру розуміли як поєднання Божественної присутності, любові, умиротворення, надії, пристрасті, довіри, спокою і, нарешті, глибокої впевненості у своїх силах.
У кожному вірші, котрим суфії надавали музичних ритмів, звучала любов. Утім, звернення до Укоханого не передбачало освідчення, адресованого конкретній людині. Таким чином суфії зверталися до вищих сил, закликаючи добро в суспільство, бо вони вірили, що ворожнеча і ненависть походять через відсутність любові і мудрості в людини. Про це символічно співав Румі в Кавалі, що розповідає про те, як чотири друга вирішили купити виноград. Щоправда, ці люди походили з різних країн, де цей плід називався по-різному – «ангур», «узум», «стафіль» и «айнаб». Не бажаючи чути докази одне одного, друзі всерйоз посварилися. Звичайно, насправді це притча не про недалеких дружків, котрі не змогли знайти спільну мову в такому простому питанні, а про політичні і релігійні тертя в різних країнах, де кожна держава бажає дбати тільки про власні інтереси, не думаючи про інші національності. Тому наприкінці Кавалі Румі твердить: «Тоді б умить закінчилась війна: /Слова різняться – суть у них одна,/І тільки лиш мудрець неложний/ Безглуздим спорам край покласти може!»
Фото unikaz.asia
Румі заснував братство мандрівних і танцюючих дервішів і тим самим започаткував суфійську традицію запального танцю під живу музику. Утім, танець у пісенному обряді Кавалі мав особливі правила: він повинен був представляти крутіння з постійним підніманням рук до неба, що символізувало молитву людини. Дервіші поставали перед випадковими глядачами релігійного дійства, вдягнені в очіпки і чорні накидки. Під час танців останні падали на землю, і дервіші лишалися у білому вбранні. При цьому чорний колір вважали символом смерті, а білий – наступним за фізичною загибеллю воскресінням душі. Поєднання танцю і мелодій суфії вважали найбільш дієвим засобом очищення емоцій, адже музика містить найщиріше і непідкупне звернення до серця людини.
Головне фото travelcalendar.ru
