Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!

На переконання англійського мандрівника Ернста Шеклтона, перші експедиції до Південного полюса зазнали краху тільки тому, що Антарктиці немає ескімосів, готових підрядитися на будівництво іглу для полярників. Приземисті куполи снігових будинків рятували від пекучого холоду і хуртовин учасників арктичного походу Роберта Пірі, перетворюючись на крихітні острівці тепла і світла посеред білої тиші.

На зорі полярних досліджень вважали, що правильно збудувати іглу може тільки корінний ескімос, що увібрав з молоком матері мистецтво виживання в негостинних землях Арктики, Гренландії, Лабрадору й Аляски. Народ оленярів і мисливців використовує хижі з льоду і снігу як тимчасові стоянки, кочуючи тундрою у пошуках щедрих угідь. На облаштування житла глава сімейства витрачає менше години і без жалю кидає його, перебираючись на нове стійбище. На багатих пасовищах зустрічаються цілі поселення іглу, в котрих сусідні будинки поєднані коридорами і тунелями.Фото kakslauttanen.fi

1914 року канадець Вільяльмур Стефансон розгадав ескімоський секрет і подав скептикам наочний урок будівництва іглу із снігових і льодових плит. Нічого надприродного тут немає: навички можна відточити і в зимовому парку, і на занесеній заметіллю дачній ділянці.

Для будівництва придатний тільки свіжий сніг, що не встиг злежатися і заледеніти. Блоки з неоднорідною структурою незабаром почнуть кришитися й осипатися, погрожуючи лишити недбалого господаря наодинці зі стихією. Недарма мови ескімосько-алеутської родини виявляють дивовижну винахідливість у визначенні різних станів снігового покриву: ледве вловимий відтінок сірого у сліпучій білизні допоможе відрізнити стару кучугуру від свіжого намету. Альпіністів і лижників навчають орієнтуватися за звуком. Легкий хруст під ногами – обнадійлива прикмета, а якщо від черевика лишається чіткий глибоко вдавлений слід – зовсім чудово.

Заготовки для снігових цеглин, всупереч масовому переконанню, не ліплять, а вирізають за допомогою ножа з тонким довгим лезом. Для спорудження житла необхідно до сорока блоків, причому цокольні цеглини мають бути у півтора разу більші за стінові.Фото hiconsumption.com

Найпростіше укладати цеглини «равликом» по спіралі справа наліво, з кожним витком звужуючи радіус кола. Для початку на узвишші намічають майданчик діаметром близько трьох метрів, видаляють наст і протоптують по краю невелике заглиблення для упору блоків, розташованих з легким нахилом всередину. Вузькі щілини ущільнюють снігом, а для усунення просвіту між плитами після змикання фундаменту вирізають спеціальні заготовки подовженої форми.

Перед закладенням нового ряду зрізають по діагоналі верхівки трьох плит крім тих, що розташовані на місці входу. В утворену виїмку ставлять перший блок верхнього ряду і продовжують кладку, розташовуючи верхні плити з опорою на три нижні й акуратно обрізаючи частини, що виступають. Під час зведення стін цеглини поступово набувають вигляду трапеції, а після переходу до купола перетворюються на пірамідки, що утворюють склепіння. Оптимальна висота будівлі, вивірена століттями, становить близько трьох метрів.

За достатньої глибини кучугури вхід влаштовують прямо у підлозі і проривають до нього коридор. Якщо снігу бракує, вхідний отвір розташовують у стіні з підвітряного боку, добудовуючи ззовні тамбур, котрий слугуватиме чудовою коморою для зберігання спорядження і провіанту. Навпроти імпровізованих дверей розташовується лежанка, виліплена із снігу, на якій сплять всією родиною, розкинувшись на хутрових ковдрах. Стіл замінюють широкі полаті, а обід готують на вогні лампи, зробленої із каганця з тюленячим жиром.Фото thecaribou.com

Всередині хижі дуже затишно: температура у приміщенні сягає 20 градусів, а вентиляцію забезпечує заглиблений вхід, завішений шкірами. Холодне свіже повітря відтісняє вгору вуглекислий газ і розсіюється по приміщенню, не вихолоджуючи дім. До весни склепіння починає підтікати, і тоді господар зіскрібає з даху намерзлий лід, посилюючи віддачу тепла. Не будь товстих відкладень кіптяви, іглу, збудовані на совість, спокійно простояли б до літа. Через важкий запах кіптяви ескімоси міняють дислокацію раз на два місяці, попередньо розвідавши місце для новосілля.

Вікон в іглу може й не бути: тільки на східному узбережжі Баффінової землі зустрічаються хижі зі «світловими люками», затягнутими кишками тюленів. Утім, нудьгувати в темряві не доводиться. Полум’я каганця заливає внутрішній простір яскравим світлом, даючи змогу читати, писати і виконувати дрібну ручну роботу. За словами очевидців, стіни іглу ззовні оповиває м’яке рожеве свічення, помітне здалеку. Тепле дихання сплячих оплавляє стіни, а вологу, що виступає, негайно прихоплює мороз, надаючи блокам додаткову міцність і посилюючи зчеплення цеглин. Для більшої надійності новобудову рекомендують облити водою – після такої процедури іглу легко витримують вагу білого ведмедя.

У наші дні немає необхідності розплачуватися за північну романтику обмороженнями і цингою. В Австрії і Швейцарії мають успіх упорядковані іглу-готелі з усіма благами цивілізації, зокрема, баром, сауною і дискотекою. На сопці Утсувааре в Лапландії процвітає міні-готель Kakslauttanen, де можна провести незабутню ніч в іглу зі скляним куполом, милуючись північним сяйвом.

Головне фото pescart.com