Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Приймаючи сторону світлих сил, спритні поселяни не забували нагріти руки у вогні вселенської битви.
До 1918 року українці святкували Новий рік за юліанським календарем. Тридцять першого грудня у храмах підносили молитви преподобній Меланії Римлянці, а першого січня православний світ вшановував пам'ять архієпископа Василя Кесарійського, одного з трьох Отців Церкви. Після введення григоріанського календаря святкові дати змістилися на чотирнадцять діб наперед. Іменини Маланки припали на Щедрий вечір, а Василів день перетворився на Старий Новий рік.
Простий народ, далекий від богословських чвар, шанував Василя і Меланію не за церковними канонами, а бурчання священиків пропускав повз вуха. Образи святих змішалися з пережитками язичництва: Василь перейняв риси сонячних богів, а Маланка ототожнювалася з богинею місяця, котра відала сімейними справами і таїнством народження. Невипадково в селах під Щедрий вечір відправляли дітей з гостинцями до повитухи, дівиці гадали на женихів. Сватання на Маланку віщувало молодятам мир і кохання.
Фото rukotvory.com.ua
Карнавальна хода у дні зимового сонцестояння була поширена у всіх індоєвропейських народів. У кожному селі збиралась ватага ряджених з числа молодих неодружених чоловіків. Найбільш жвавого хлопця наряджали Маланкою – поверх шароварів пов’язували плахту і фартух, білили і рум’янили обличчя, підводили брови, а до шапки прив’язували довгу косу з очосом шерсті і клоччя. «Красну дівицю» супроводжувала строката компанія: Дід і Баба, Орач, Циган із Циганкою, Коза, Ведмідь, Шинкар, Солдат і ціла орава пронирливих чортенят. Високому юнакові відводилась роль Журавля, а наймолодший ставав Котом і голосно нявчав, випрошуючи частування.
Почервонілі від сміху і наливки фізіономії маланкарів приховували смішні дерев’яні маски. Молоді люди, що зображали тварин, одягалися у хутряні штани і кожухи навиворіт, до яких ззаду прив’язували хвостик-мітелку з лахміття. Ведмеді на Буковині мали носити за спиною величезні солом’яні крила, прикрашені кольоровими стрічками і намистом. У степових регіонах, де бракувало деревини, обличчя розмальовували сажею і білою глиною, а мордочку Кози робили із вербової лозини. Розкол на передньому краї означав роги, котрі обмотували тканиною і привішували по боках ложки-вуха. Між рогами пропускали тонкий кінець гілки, щоб вийшов обруч.
Фото prm.ua
У дівочих компаніях у Маланки з’являвся пустотливий і веселий наречений на ім’я Василь – кмітлива і гостра на язик дівчина, переодягнена в чоловічий костюм. У будинки співухи не заходили: переступати поріг чужої хати у Щедрий вечір і Василів день мали дозвіл тільки чоловіки.
Молодь, співаючи і витанцьовуючи, бродила вулицями, закидала перехожих сніжками і влаштовувала сусідам каверзи. Вважалося звичайною справою зняти ворота із завіс чи насипати золи на поріг. Короткий світловий день асоціювався з розгулом первозданного хаосу, що поглинув сонце, тому на святки дозволялися будь-які витівки. У буйстві стихій зароджувався новий світоустрій, але поки сутінь у своєму праві, всі правила й умовності скасовуються, а між світами виникає прогалина, через яку можуть проникнути потойбічні гості.
Селяни були раді заручитися підтримкою таємних сил і не обурювалися, коли «Маланка» порядкувала у печі і розкидала кухонне начиння, а її супутники зчиняли в домі гармидер. Чорти робили гримаси і ганялись за дітьми. Циганка гадала на картах, Ведмідь ревів і танцював навприсядки. Журавель бив у бубон, Дід з Бабою зчиняли кумедні перепалки, а Шинкар загравав з хазяєчкою. Кульмінацією програми ставали театралізовані дійства, в яких помітний спільний мотив смерті і воскресіння жертвенної тварини, пов'язаний із культом родючості. В одній з обрядових пісень-щедрівок лихий козак вбиває Козу пострілом у серце, але добрі люди умовляють бога оживити її. Врятована Коза несе у світ боже благословення: там, де вона пройде, добре родить хліб. Під кінець Орач окреслював лемешем круг навколо будинку, перепиняючи шлях знегодам, хворобам і чаклунству.
У ролі тотемної тварини також виступала свиня – близька родичка золотого кабана Гуллінбурсті, на котрому їздив скандинавський бог літа Фрейр. Навіть у бідних сім’ях на чолі стола красувалося «кесаретське порося», засмажене цілком. Кістки, зібрані після трапези, закопували у полі, на грядках і в хліві, щоб до осені бути з урожаєм і приплодом. Святковий цикл завершався обрядом засівання, котрий проводили хлопчики від семи до чотирнадцяти років. Світлицю осипали зернами жита, пшениці, вівса і гороху, бажаючи господарям щастя, здоров’я і багатства. У старовину вірили, що добрі побажання проростають у майбутнє.
Фото politeka.net
У наші дні Щедрий вечір і Старий Новий рік можна відсвяткувати у міському парку, де виступають фольклорні ансамблі з аніматорами. Найбільш барвисті гуляння, що не розгубили безпосередності і соковитого народного гумору, розгортаються у місті Вашківці і селищі Красноїльськ у Чернівецькій області. Видаючи Маланку заміж за Василя, місцеві жителі влаштовують неймовірний карнавал «Переберія», в якому задіяні злободенні персонажі – поліцейські, бандити, політики й естрадні кумири.
Підсумки сезону підбивають у Чернівцях на етнофестивалі «Маланка Фест», обираючи найкращу трупу року. Команди різних міст і сіл проходять парадом по місту, показуючи глядачам своє завзяття. Майстерність народних умільців заслуговує на не менше захоплення: мальовничі костюми маланкарів виготовлені вручну. Жива традиція не замикається у минулому, вона створюється у нас на очах і дивиться у майбутнє з надією.
Головне фото nashkiev.ua
