RU  UK  EN
Статьи  >  Уяви  >  Амазонки з племені мосо: Заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв

Амазонки з племені мосо: Заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв

Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме.

У їхній мові немає слів «чоловік» і «дружина», утім, немає і багатьох інших, таких як «ревнощі», «війна» і «зрада», і на долю вони не скаржаться.

Самі мосо називають себе народом насі, а свою землю – «країною дочок»: адже кожна жінка чиясь дочка. У родині, яка об'єднує три-чотири покоління, всі важливі рішення ухвалює амі – старша жінка в роду, а молодь не надто й нарікає. У консервативному ремеслі землеробства досвід предків цінується на вагу золота. Племені дістався кам'янистий неродючий ґрунт, який не викликає інтересу в корпорацій з прогресивними технологіями. Головним знаряддям праці тут традиційно залишається сапа... Господарство майже натуральне, однак мосо примудряються виживати навіть на двісті доларів на рік.на озере Лугуху.jpgФото straitstimes.com

Землеробство вважається суто жіночим заняттям. Затято сапаючи невдячну землю, селянки передають їй частину своєї життєдайної сили. Ініціацію дівчаток-підлітків проводять у день повноліття, яке в мосо настає в тринадцять років. Дівчина стає на мішок, набитий зерном, під який кладуть шматок свинини, а мати одягає на неї спідницю. Потім до кімнати впускають собаку, якому щойно посвячена згодовує м'ясо з руки. Наприкінці церемонії бабуся вручає дівчині ключа від «квіткової кімнати» на горішньому поверсі дому, де та віднині може приймати шанувальників.

Чоловікам належить доглядати за худобою і переробляти м'ясо. Старовинний звичай забороняє жінкам віднімати життя в будь-якої істоти, проте особливого завзяття розпещені хлопці не виявляють. Сильна стать воліє відсиджуватися по крамничках, а не пропадати цілодобово в хліві. Справжні мачо знаходять безліч важливіших справ: розіграти з приятелями партію в го, перемити кісточки сусідам і причепуритися до вечора, коли молодь збирається на танці.

Серед китайських антропологів ходить приказка, що культура мосо – це «світ жінок, який обернувся раєм для чоловіків». У безтурботних хлопчиків більше шансів вибратися з глушини і влаштуватися в місті, адже дівчатка рано кидають школу і з 10 років працюють у полі нарівні з матерями. Навчання вважається несерйозним заняттям, дозволеним тільки для легковажного хлопчиська. На думку антропологів, матріархальні звичаї мосо пояснюються відсталістю, хоча деякі дослідники вважають, що материнське право і матрилінійне успадкування власності були нав'язані місцевими феодалами з метою запобігання бунтам.девушка с праздничными украшениями.jpgФото pinterest.com

Під час танців хлопці не проти пофліртувати і вкрадливо торкаються долонь уподобаної дівчини кінчиками пальців. Переконавшись у прихильності своєї обраниці, юнак уночі приходить до її оселі, заготувавши «три скарби»: соснову шишку, начинену м'ясом, гострого ножа та капелюха. Поки сторожовий пес ганятиме шишку по двору, добуваючи ласощі, кавалер кидає камінчик у віконце коханої, дівчина відчиняє віконниці, а хлопець починає дертися вгору по дерев’яній стіні, використовуючи ножа як точку опори. Коли окрилений гість нарешті влазить у вікно, дівчина вішає його капелюха на цвяшок, вбитий у віконну раму.Фото hipwee.com

До ранку пара віддається втіхам, але з першим відблиском зорі коханець мусить піти. Бо сувора амі може й собак спустити на неквапного ловеласа, вина якого полягає аж ніяк не в порушенні моралі. Мосо не виходять заміж і не роблять різниці між «законними» і «незаконнонародженими» дітьми. Навіть непохитній адміністрації Мао не вдалося долучити вільних жінок Сходу до цінностей традиційної сім'ї та шлюбу. Якщо дівчина завагітніє, за малюком доглянуть люблячі дядьки, а батько бере участь у вихованні дитини лише за власним бажанням.

Та що таке постанови партії в порівнянні із завітами богині Ган-му, котра відмовилася вступити в шлюб з могутнім богатирем. Ані ратні подвиги, ані щедрі дарунки не пом'якшили серця норовливої красуні, яка охоче приймала ночами нічим не примітного бога Важапуну. На жаль, коханню не судилося бути щасливим. Одного разу Важапуна не встиг покинути ложе коханої до світанку, й сонячні промені перетворили його на камінь. Зі сліз невтішної Ган-му утворилося озеро Лугуху, а згодом згорьована богиня перетворилася на гору, названу її ім'ям.Фото whatisawoman.net

Звільнення від шлюбних уз з точки зору мосо потрібне не для того, щоб кинутися у вир нестримних пристрастей. На амурні втіхи вони дивляться як на милу забаву, котра не мусить стати на заваді праці. Тут не заведено влаштовувати сцен, терзати одне одного ревнощами і мучитися через нерозділене кохання. Чоловіки та жінки зустрічаються доти, доки приносить взаємне задоволення, а потім мирно розходяться, повернувши одне одному подарунки. Утім, на дівчат, які часто міняють партнерів або мають одразу кількох шанувальників, поглядають косо, адже хлопців тоді не вистачить на всіх, а жити треба по справедливості. Також не схвалюються зв'язки з чужинцями – нечисленне плем'я переймається збереженням генофонду.

Романтичні натури, ймовірно, вважатимуть життя племені занадто приземленим, але в наш неспокійний час варто прислухатися до слів американського натураліста Джозефа Рока, який побував у гостях у племені мосо на початку ХХ століття. «Це останнє мирне місце на Землі, де ніколи не було війн, а люди живуть у гармонії», – писав науковець, глибоко зворушений рівним і спокійним плином днів у «країні дочок», застиглій у віковій нірвані. Але чи збережуть мосо свій неповторний уклад, коли з міст почнуть повертатися вчені юнаки, котрі зробили кар'єру?

Головне фото fabiosa.ru

Вам это будет интересно:
Дипломатія в умовах карантину. Новопризначені посли вручили вірчі грамоти
Протягом цієї весни відбулось декілька церемоній вручення вірчих грамот Президенту України Володимиру Зеленському від новопризначених послів Азербайджану, Казахстану, Китаю, Куби, Палестини, Португалії, Сербії та Туркменістану.
Що вони їдять: кухня Риму
OUTLOOK часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
Гаїті - країна контрастів
Держава контрастів, де пляжі схожі на райські сади, а міста і села нагадують звалища. Де понад 80% населення – віруючі католики, які паралельно практикують кривавий культ вуду. Де уживаються абсолютна бідність, з одного боку, і неймовірна розкіш – з іншого. Поїздка на Гаїті змусить вас відчути себе в своєрідному «королівстві кривих дзеркал», де Олею і Яло можна побути одночасно...
Баски: між Францією та Іспанією
Буваючи в Іспанії, мабуть, кожен турист бодай раз чув про бажання жителів успішної Барселони і сусідніх із нею міст проголосити незалежність. Ця тема час від часу спливає і у міжнародних новинах, перетягуючи на себе загальну увагу і затьмарюючи собою історію басків – ще одного особливого народу на Піренеях.
Гетто світу: Маре - Париж по-еврейські
Свіжі і хрумкі піти, намолені синагоги, кошерні ресторани і милі люди з пейсами і добрими очами – щоб побачити все це не конче летіти до Ізраїлю. Досить просто зазирнути у паризький квартал Маре, розповідь про який і продовжує нашу рубрику про національні гетто.
Цукровий живопис Китаю: мистецтво з ложки
Квіти і дерева, тварини і птахи, дракони і герої казок – словом, все, що тільки спаде на думку, може тут перетворитися на об’єкт… їстівного мистецтва. Дивовижною технікою малювання гарячим цукром володіють китайські майстри із провінції Сичуань. Картини, виконані практично карамеллю, не можуть бути ні "відредаговані", ні перемальовані наново.
Гребені краси. Таджицькі гребінці
"...Коли Бахріддінова мама збиралася на роботу, вона старанно укладала свої довгі коси навколо тюбетейки. Виходило щось схоже на корону. На свята жінка вплітала у своє чорне волосся спеціальні прикраси. При ходьбі вони ледь подзвонювали, створюючи відчуття танцю. А ввечері маленький Бахріддін не міг заснути, якщо не стискав у своїх руках тугу мамину косу.
Тибет. Гори, що розмовляють із небом...
Тибет… Про що ви думаєте, коли промовляєте цю назву, коли вимальовуєте її у своїй голові, яка вже сама занурилась у пухнасті клубки хмарин? Тибет… Гори, які, здається, розмовляють з небом. Тут все ніби просякнуте релігією та різними віруваннями: культура, мистецтво, народні звичаї та обряди.
Національні напої: Нуль градусів і море енергії
Всі знають, що перебуваючи в Шотландії, варто неодмінно скуштувати віскі, у Франції – вина, а в Японії – саке. Та мало хто замислюється про національні безалкогольні напої. Але ж їх різні народи створювали з куди більш практичними намірами – прохолоджувальні і зігрівальні...
Продається все: найкращі ринки планети
У наш час складно здивувати людину, особливо міську, якимось великим магазином або ринком, оскільки навіть у міні-маркеті біля будинку можна купити все. Утім, по всій планеті продовжують працювати легендарні базари, про які століттями складають легенди і розказують із захватом, розуміючи, що вони – набагато більше, ніж просто місце для збуту товарів.
Священні тварини інків
Наш «перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало.
Ланк Квай Фонг: без неї Гонконг не Гонконг
Так склалося, що, не прогулявшись деякими вулицями, важко відчути неповторну атмосферу того чи того міста, а надто мегаполісу. Ми намагаємось не тільки розповідати про географічні точки, які нам найбільше припали до душі, а й давати максимально вивірені маршрути. Сьогодні поговоримо про Ланк Квай Фонг...
Гульнути в... Пакистані!
OUTLOOK вивчив найяскравіші пакистанські свята. Не даремно ж кажуть: як народ гуляє, так він і живе. Дивовижна гра історії. Пакистан на політичній карті світу з’явився порівняно недавно, але назвати цю державу «молодою» язик не повертається.
Хто як танцює?
Що найкраще характеризує будь-яку націю без зайвих слів і довгих пояснень? Звичайно ж, танці! Адже саме століттями відточені рухи можуть розповісти іноземцеві про інші народи набагато більше, ніж підручники з історії. Якщо уважно придивитися і відчути, як танцюють у різних країнах, то менталітет народів стане набагато зрозумілішим. І це не тільки слова.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Вироби з соломки
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво виготовлення виробів з соломки, про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Царство льоду і снігу. Фестиваль Харбін
Щоб серед наших читачів не ставало забагато сумних і плаксивих людей, що лічать дні до літа чи бодай до теплої весни, OUTLOOK розповідає як мінімум про один привід полюбити холодний сезон всім серцем. І привід цей – вирушити в китайське місто Харбін і на власні очі побачити фантастичний за своїм розмахом фестиваль льоду і снігу.
Забуте мистецтво: чайна церемонія в Кореї
Після прогулянки жвавими вулицями Сеула хочеться розслабитися в кафе за чашкою ароматного чаю, але де там: хороші чайні є тільки при буддійських монастирях і на богемній пішохідній вулиці Інсадон. Чайна церемонія в Кореї, несумісна із суворим розпорядком офісів і фабрик, неохоче йде в маси, залишаючись радістю мудреців і привілеєм владик.
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими.
Закрыть
Outlook facebook page