Амазонки з племені мосо: Заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв
У їхній мові немає слів «чоловік» і «дружина», утім, немає і багатьох інших, таких як «ревнощі», «війна» і «зрада», і на долю вони не скаржаться.
Самі мосо називають себе народом насі, а свою землю – «країною дочок»: адже кожна жінка чиясь дочка. У родині, яка об'єднує три-чотири покоління, всі важливі рішення ухвалює амі – старша жінка в роду, а молодь не надто й нарікає. У консервативному ремеслі землеробства досвід предків цінується на вагу золота. Племені дістався кам'янистий неродючий ґрунт, який не викликає інтересу в корпорацій з прогресивними технологіями. Головним знаряддям праці тут традиційно залишається сапа... Господарство майже натуральне, однак мосо примудряються виживати навіть на двісті доларів на рік.Фото straitstimes.com
Землеробство вважається суто жіночим заняттям. Затято сапаючи невдячну землю, селянки передають їй частину своєї життєдайної сили. Ініціацію дівчаток-підлітків проводять у день повноліття, яке в мосо настає в тринадцять років. Дівчина стає на мішок, набитий зерном, під який кладуть шматок свинини, а мати одягає на неї спідницю. Потім до кімнати впускають собаку, якому щойно посвячена згодовує м'ясо з руки. Наприкінці церемонії бабуся вручає дівчині ключа від «квіткової кімнати» на горішньому поверсі дому, де та віднині може приймати шанувальників.
Чоловікам належить доглядати за худобою і переробляти м'ясо. Старовинний звичай забороняє жінкам віднімати життя в будь-якої істоти, проте особливого завзяття розпещені хлопці не виявляють. Сильна стать воліє відсиджуватися по крамничках, а не пропадати цілодобово в хліві. Справжні мачо знаходять безліч важливіших справ: розіграти з приятелями партію в го, перемити кісточки сусідам і причепуритися до вечора, коли молодь збирається на танці.
Серед китайських антропологів ходить приказка, що культура мосо – це «світ жінок, який обернувся раєм для чоловіків». У безтурботних хлопчиків більше шансів вибратися з глушини і влаштуватися в місті, адже дівчатка рано кидають школу і з 10 років працюють у полі нарівні з матерями. Навчання вважається несерйозним заняттям, дозволеним тільки для легковажного хлопчиська. На думку антропологів, матріархальні звичаї мосо пояснюються відсталістю, хоча деякі дослідники вважають, що материнське право і матрилінійне успадкування власності були нав'язані місцевими феодалами з метою запобігання бунтам.Фото pinterest.com
Під час танців хлопці не проти пофліртувати і вкрадливо торкаються долонь уподобаної дівчини кінчиками пальців. Переконавшись у прихильності своєї обраниці, юнак уночі приходить до її оселі, заготувавши «три скарби»: соснову шишку, начинену м'ясом, гострого ножа та капелюха. Поки сторожовий пес ганятиме шишку по двору, добуваючи ласощі, кавалер кидає камінчик у віконце коханої, дівчина відчиняє віконниці, а хлопець починає дертися вгору по дерев’яній стіні, використовуючи ножа як точку опори. Коли окрилений гість нарешті влазить у вікно, дівчина вішає його капелюха на цвяшок, вбитий у віконну раму.Фото hipwee.com
До ранку пара віддається втіхам, але з першим відблиском зорі коханець мусить піти. Бо сувора амі може й собак спустити на неквапного ловеласа, вина якого полягає аж ніяк не в порушенні моралі. Мосо не виходять заміж і не роблять різниці між «законними» і «незаконнонародженими» дітьми. Навіть непохитній адміністрації Мао не вдалося долучити вільних жінок Сходу до цінностей традиційної сім'ї та шлюбу. Якщо дівчина завагітніє, за малюком доглянуть люблячі дядьки, а батько бере участь у вихованні дитини лише за власним бажанням.
Та що таке постанови партії в порівнянні із завітами богині Ган-му, котра відмовилася вступити в шлюб з могутнім богатирем. Ані ратні подвиги, ані щедрі дарунки не пом'якшили серця норовливої красуні, яка охоче приймала ночами нічим не примітного бога Важапуну. На жаль, коханню не судилося бути щасливим. Одного разу Важапуна не встиг покинути ложе коханої до світанку, й сонячні промені перетворили його на камінь. Зі сліз невтішної Ган-му утворилося озеро Лугуху, а згодом згорьована богиня перетворилася на гору, названу її ім'ям.Фото whatisawoman.net
Звільнення від шлюбних уз з точки зору мосо потрібне не для того, щоб кинутися у вир нестримних пристрастей. На амурні втіхи вони дивляться як на милу забаву, котра не мусить стати на заваді праці. Тут не заведено влаштовувати сцен, терзати одне одного ревнощами і мучитися через нерозділене кохання. Чоловіки та жінки зустрічаються доти, доки приносить взаємне задоволення, а потім мирно розходяться, повернувши одне одному подарунки. Утім, на дівчат, які часто міняють партнерів або мають одразу кількох шанувальників, поглядають косо, адже хлопців тоді не вистачить на всіх, а жити треба по справедливості. Також не схвалюються зв'язки з чужинцями – нечисленне плем'я переймається збереженням генофонду.
Романтичні натури, ймовірно, вважатимуть життя племені занадто приземленим, але в наш неспокійний час варто прислухатися до слів американського натураліста Джозефа Рока, який побував у гостях у племені мосо на початку ХХ століття. «Це останнє мирне місце на Землі, де ніколи не було війн, а люди живуть у гармонії», – писав науковець, глибоко зворушений рівним і спокійним плином днів у «країні дочок», застиглій у віковій нірвані. Але чи збережуть мосо свій неповторний уклад, коли з міст почнуть повертатися вчені юнаки, котрі зробили кар'єру?
Головне фото fabiosa.ru