Професія сажотруса нещодавно увійшла до рейтингу найбільш рідкісних спеціальностей світу. А ще якихось сто років тому практично кожен житель Європи міг розповісти чимало цікавого про цих хлопців-замазур. Ми не винайшли машини часу, однак факти про представників такого вимираючого ремесла все ж роздобули.
Перші асоціації при слові «сажотрус» – замурзаний довготелесий чоловік у... циліндрі. Здавалося б, цілковите безглуздя: люди, які займаються надзвичайно брудною роботою, носять аристократичний головний убір.
Та насправді це не так вже і смішно. Адже існує дві повноцінні версії того, як знаменитий громіздкий капелюх з’явився на їхніх головах. Перша, практична: туди можна покласти багато потрібних інструментів. До того ж, працюючи з димарями, завжди є ризик отримати цеглою по голові. У таких випадках циліндр заміняв сучасну каску. Що ж до другої гіпотези, то вона шляхетна. Англійські чистильники димоходів упевнено посилаються на неіснуючий закон, підписаний нібито королем. Як запевняють майстри, сам монарх визнав важливість і почесність їхньої професії, а тому наказав носити циліндри, як у знаті.Фото birdinflight.com
Сажотруси взагалі приділяли особливу увагу власному одягу. Обов'язковим атрибутом їхнього костюма були 13 ґудзиків, які, вважалося, відлякували нещастя. І саме за них було прийнято потриматися, коли зустрінеш замурзаного профі на вулиці.
До речі, розгледіти сажотруса серед натовпу було гарною прикметою. А під Новий рік у Європі згадували ще одну самобутню традицію. Майстри з чищення димоходів влаштовували чудернацькі шоу, прогулюючись вулицями із живими свинями. Містяни платили символічну суму, аби загадати бажання. І висмикували волосину зі щетини тварини.Фото birdinflight.com
Роботу сажотрусів цінували не тільки у старій добрій Європі, але і в СРСР. У Таллінні була навіть їхня профспілка зі штаб-квартирою. І не випадково саме там, бо в країнах Балтії найбільше будинків з димоходами. А в Ризі, приміром, так пишаються своїми джентльменами в циліндрах, що вулицю Сколас прикрашає тепер бронзовий пам'ятник на їхню честь.
Коли в 1960-х роках опалення осель вугіллям замінили на газ, сажотруси перестали бути такими затребуваними, а тому і їхня кількість різко скоротилася. Та попри все, зустріти цих замурзаних аристократів все ще є де.Фото pinterest.com
Так, скажімо, в італійському місті Санта-Марії Маджоре відбуваються міжнародні форуми трудівників димоходу зі всього світу під назвою «Spazzacamini». А в англійському Рочестері – театралізовані вистави за їхньою участю. І якщо вірити прикметі, що після зустрічі з одним таким майстром доля буде на вашому боці, то можна тільки уявити, скільки удачі принесуть тисячі сажотрусів, зібраних в одному місці.
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Наш «перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало.
Мандрівка в Латвію обриває ланцюг повсякденності, впускаючи у світ потаємні фантазії, котрим немає виходу в коловороті буднів. Блукаючи у вікових соснах, свіжий балтійський бриз млосно перебирає струни очікування чогось незвичного. Мрії справді збуваються – тільки треба знати, де загадувати бажання.
Килими вішають на стіни як символ достатку, стелять на підлогу для створення затишку і підносять як дорогий подарунок. А роздивлятися химерні малюнки у вигляді ромбів і зірочок на них, вгадуючи їх значення, – справа вельми цікава. Поширені по всьому світу килимові традиції були запозичені у східних народів, які першими навчилися робити пряжу і тканини з волокнистих матеріалів.
При слові індійка в нашій уяві виникає красива жінка в сарі, неодмінно з безліччю прикрас і малюнків на тілі. Звідки в національних традиціях цього народу така пристрасть до прикрашання тіла? У цьому є не лише естетичний, але й глибокий сакральний сенс – відображення культури, вірувань і світогляду індійців...
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню...
У вільної боротьби не жіноче обличчя. Хороша дівчинка повинна мило усміхатися і берегти чепурне платтячко, а не розмахувати кулаками, але в суворих Андах такі ніжні квіти не ростуть. Справжня болівійська чоліта і за словом в кишеню не полізе, і тумаком при нагоді огріє, а в неділю, підібравши накрохмалені спідниці, ринеться у бій без правил.
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.
Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
Історія Естонії зберігається не у пергаментних сувоях, а у свинцевому літописі Північного моря. Звивиста берегова лінія протяжністю три тисячі кілометрів бачила мільйони вітрильників, починаючи зі смугастих полотнищ драккарів і закінчуючи поземним польотом кліпера над хвилями за доби пари й електрики.
Нечисленні народи завжди цікавили вчених і художників, котрі шукали в їхньому способі життя натхнення для своєї творчості. Один із найпопулярніших етносів сьогодні - баджо, кочовий народ мореплавців, котрих формально можна співвіднести з Малайзією.
У цьому життєрадісному і пустотливому темпі крутиться вся Європа і Америка, лише скромно додаючи до слова «полька» своє географічне розташування. Наприклад, фінська, андіжонська або навіть мексиканська. Саме з цієї хореографії починають діти, її ж вважають «вищим класом», який під силу лише витривалим танцюристам з міцним вестибулярним апаратом.
Всі знають, що перебуваючи в Шотландії, варто неодмінно скуштувати віскі, у Франції – вина, а в Японії – саке. Та мало хто замислюється про національні безалкогольні напої. Але ж їх різні народи створювали з куди більш практичними намірами – прохолоджувальні і зігрівальні...
Олена Расенко відвідала Еквадор і за час поїздки встигла не тільки зібрати для редакції безліч матеріалу, але й познайомитися з місцевими і навіть втратити свідомість...Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами.
Чи замислювалися ви, прогулюючись уздовж сувенірних крамничок у Таїланді, скільки дрібок історії зберігається в кожному предметі? Адже ви перегортуєте трудову книжку всього народу, побіжно переглядаєте записи від тисячолітньої давнини до наших днів. Деякі сторінки стали практично невагомі, але позначки на них не втратили своєї чіткості.
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Як зрозуміти природу фінансів, якщо нема бажання заглиблюватися в наукові нетрі? Краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати: поїздка на острів Яп у Мікронезії замінить весь університетський курс монетарної теорії. Уздовж доріг шикуються шеренги гігантських кам’яних монет розміром з камінь млина – і це все...
У відомому казахському прислів'ї мовиться: «Мистецтво майстра пізнається тільки в золоті і сріблі». Та хай би які вмілі руки він мав, щоб створити справді гідну річ, потрібні працьовитість, завзятість і, звісно ж, сміливість заявити про себе і свій талант. Сьогодні ми розповімо про тонкощі ювелірного мистецтва Казахстану.
Фото birdinflight.com
Фото birdinflight.com
Фото pinterest.com
