Професія сажотруса нещодавно увійшла до рейтингу найбільш рідкісних спеціальностей світу. А ще якихось сто років тому практично кожен житель Європи міг розповісти чимало цікавого про цих хлопців-замазур. Ми не винайшли машини часу, однак факти про представників такого вимираючого ремесла все ж роздобули.
Перші асоціації при слові «сажотрус» – замурзаний довготелесий чоловік у... циліндрі. Здавалося б, цілковите безглуздя: люди, які займаються надзвичайно брудною роботою, носять аристократичний головний убір.
Та насправді це не так вже і смішно. Адже існує дві повноцінні версії того, як знаменитий громіздкий капелюх з’явився на їхніх головах. Перша, практична: туди можна покласти багато потрібних інструментів. До того ж, працюючи з димарями, завжди є ризик отримати цеглою по голові. У таких випадках циліндр заміняв сучасну каску. Що ж до другої гіпотези, то вона шляхетна. Англійські чистильники димоходів упевнено посилаються на неіснуючий закон, підписаний нібито королем. Як запевняють майстри, сам монарх визнав важливість і почесність їхньої професії, а тому наказав носити циліндри, як у знаті.Фото birdinflight.com
Сажотруси взагалі приділяли особливу увагу власному одягу. Обов'язковим атрибутом їхнього костюма були 13 ґудзиків, які, вважалося, відлякували нещастя. І саме за них було прийнято потриматися, коли зустрінеш замурзаного профі на вулиці.
До речі, розгледіти сажотруса серед натовпу було гарною прикметою. А під Новий рік у Європі згадували ще одну самобутню традицію. Майстри з чищення димоходів влаштовували чудернацькі шоу, прогулюючись вулицями із живими свинями. Містяни платили символічну суму, аби загадати бажання. І висмикували волосину зі щетини тварини.Фото birdinflight.com
Роботу сажотрусів цінували не тільки у старій добрій Європі, але і в СРСР. У Таллінні була навіть їхня профспілка зі штаб-квартирою. І не випадково саме там, бо в країнах Балтії найбільше будинків з димоходами. А в Ризі, приміром, так пишаються своїми джентльменами в циліндрах, що вулицю Сколас прикрашає тепер бронзовий пам'ятник на їхню честь.
Коли в 1960-х роках опалення осель вугіллям замінили на газ, сажотруси перестали бути такими затребуваними, а тому і їхня кількість різко скоротилася. Та попри все, зустріти цих замурзаних аристократів все ще є де.Фото pinterest.com
Так, скажімо, в італійському місті Санта-Марії Маджоре відбуваються міжнародні форуми трудівників димоходу зі всього світу під назвою «Spazzacamini». А в англійському Рочестері – театралізовані вистави за їхньою участю. І якщо вірити прикметі, що після зустрічі з одним таким майстром доля буде на вашому боці, то можна тільки уявити, скільки удачі принесуть тисячі сажотрусів, зібраних в одному місці.
Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів...
Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
Чи замислювалися ви, прогулюючись уздовж сувенірних крамничок у Таїланді, скільки дрібок історії зберігається в кожному предметі? Адже ви перегортуєте трудову книжку всього народу, побіжно переглядаєте записи від тисячолітньої давнини до наших днів. Деякі сторінки стали практично невагомі, але позначки на них не втратили своєї чіткості.
Олена Расенко відвідала Еквадор і за час поїздки встигла не тільки зібрати для редакції безліч матеріалу, але й познайомитися з місцевими і навіть втратити свідомість...Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами.
Як зрозуміти природу фінансів, якщо нема бажання заглиблюватися в наукові нетрі? Краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати: поїздка на острів Яп у Мікронезії замінить весь університетський курс монетарної теорії. Уздовж доріг шикуються шеренги гігантських кам’яних монет розміром з камінь млина – і це все...
Килими вішають на стіни як символ достатку, стелять на підлогу для створення затишку і підносять як дорогий подарунок. А роздивлятися химерні малюнки у вигляді ромбів і зірочок на них, вгадуючи їх значення, – справа вельми цікава. Поширені по всьому світу килимові традиції були запозичені у східних народів, які першими навчилися робити пряжу і тканини з волокнистих матеріалів.
При слові індійка в нашій уяві виникає красива жінка в сарі, неодмінно з безліччю прикрас і малюнків на тілі. Звідки в національних традиціях цього народу така пристрасть до прикрашання тіла? У цьому є не лише естетичний, але й глибокий сакральний сенс – відображення культури, вірувань і світогляду індійців...
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким можуть наїстись місцеві. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди...
Героїні нашого матеріалу – консультантові з етикету, любительці кінного спорту і подорожей Катерині Лисенко – пощастило зануритися в атмосферу справжнього індійського фільму з його запальними танцями, круговертю сарі та яскравими барвами. Сьогодні вона залюбки розповідає про дивовижний досвід – наповнене колоритом, традиціями і веселощами індійське весілля.
«Дерти козла руками» – національна забава таджицьких чоловіків, яка, втім, користується величезною популярністю у всій Центральній Азії. Як правило, потягати того самого козла збирається кілька десятків, а то й сотня спритних вершників. Товкотнеча під час видовища виходить така, що люди падають з коней, втрачають свідомість і навіть калічаться.
Вкрасти черевичок нареченої в розпал торжества і вимагати від її обранця несусвітній викуп – цікаве дійство, заради якого варто сходити на весільну вечірку. Це далеко не єдина весільна традиція наших країв, завдяки якій законне поєднання двох сердець набуває особливого колориту. А які цікаві обряди існують в різних куточках нашої планети?
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню...
Мандрівка в Латвію обриває ланцюг повсякденності, впускаючи у світ потаємні фантазії, котрим немає виходу в коловороті буднів. Блукаючи у вікових соснах, свіжий балтійський бриз млосно перебирає струни очікування чогось незвичного. Мрії справді збуваються – тільки треба знати, де загадувати бажання.
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво шиття золотом, яке здавна вважалось мистецтвом знаті,. Розкажемо ми й про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
OUTLOOK часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
Держава контрастів, де пляжі схожі на райські сади, а міста і села нагадують звалища. Де понад 80% населення – віруючі католики, які паралельно практикують кривавий культ вуду. Де уживаються абсолютна бідність, з одного боку, і неймовірна розкіш – з іншого. Поїздка на Гаїті змусить вас відчути себе в своєрідному «королівстві кривих дзеркал», де Олею і Яло можна побути одночасно...
Буваючи в Іспанії, мабуть, кожен турист бодай раз чув про бажання жителів успішної Барселони і сусідніх із нею міст проголосити незалежність. Ця тема час від часу спливає і у міжнародних новинах, перетягуючи на себе загальну увагу і затьмарюючи собою історію басків – ще одного особливого народу на Піренеях.
Фото birdinflight.com
Фото birdinflight.com
Фото pinterest.com
