Професія сажотруса нещодавно увійшла до рейтингу найбільш рідкісних спеціальностей світу. А ще якихось сто років тому практично кожен житель Європи міг розповісти чимало цікавого про цих хлопців-замазур. Ми не винайшли машини часу, однак факти про представників такого вимираючого ремесла все ж роздобули.
Перші асоціації при слові «сажотрус» – замурзаний довготелесий чоловік у... циліндрі. Здавалося б, цілковите безглуздя: люди, які займаються надзвичайно брудною роботою, носять аристократичний головний убір.
Та насправді це не так вже і смішно. Адже існує дві повноцінні версії того, як знаменитий громіздкий капелюх з’явився на їхніх головах. Перша, практична: туди можна покласти багато потрібних інструментів. До того ж, працюючи з димарями, завжди є ризик отримати цеглою по голові. У таких випадках циліндр заміняв сучасну каску. Що ж до другої гіпотези, то вона шляхетна. Англійські чистильники димоходів упевнено посилаються на неіснуючий закон, підписаний нібито королем. Як запевняють майстри, сам монарх визнав важливість і почесність їхньої професії, а тому наказав носити циліндри, як у знаті.Фото birdinflight.com
Сажотруси взагалі приділяли особливу увагу власному одягу. Обов'язковим атрибутом їхнього костюма були 13 ґудзиків, які, вважалося, відлякували нещастя. І саме за них було прийнято потриматися, коли зустрінеш замурзаного профі на вулиці.
До речі, розгледіти сажотруса серед натовпу було гарною прикметою. А під Новий рік у Європі згадували ще одну самобутню традицію. Майстри з чищення димоходів влаштовували чудернацькі шоу, прогулюючись вулицями із живими свинями. Містяни платили символічну суму, аби загадати бажання. І висмикували волосину зі щетини тварини.Фото birdinflight.com
Роботу сажотрусів цінували не тільки у старій добрій Європі, але і в СРСР. У Таллінні була навіть їхня профспілка зі штаб-квартирою. І не випадково саме там, бо в країнах Балтії найбільше будинків з димоходами. А в Ризі, приміром, так пишаються своїми джентльменами в циліндрах, що вулицю Сколас прикрашає тепер бронзовий пам'ятник на їхню честь.
Коли в 1960-х роках опалення осель вугіллям замінили на газ, сажотруси перестали бути такими затребуваними, а тому і їхня кількість різко скоротилася. Та попри все, зустріти цих замурзаних аристократів все ще є де.Фото pinterest.com
Так, скажімо, в італійському місті Санта-Марії Маджоре відбуваються міжнародні форуми трудівників димоходу зі всього світу під назвою «Spazzacamini». А в англійському Рочестері – театралізовані вистави за їхньою участю. І якщо вірити прикметі, що після зустрічі з одним таким майстром доля буде на вашому боці, то можна тільки уявити, скільки удачі принесуть тисячі сажотрусів, зібраних в одному місці.
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими.
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Сьогодні розповімо вам про технології виготовлення виробів зі скла ... Палестинський Хеврон відомий як місто трьох релігій і трьох цивілізацій, справжнє місце сили. Напевно, тому доля так розпорядилася, що саме там з'явилося скло, яке хоч і здається крихким, однак насправді є віковим, як і сам Хеврон.
Про те, щоб зробити татуювання, нехай і не справжнє, а всього лиш тимчасове, замислювався кожен другий. Абсолютно безболісне нанесення малюнків, які можна змінити через кілька тижнів, пропонує мистецтво мехенді – розпис хною.
В Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Дана розвага під суворою забороною майже у всіх країнах світу. Але любителів півнячих боїв це не зупиняє. На напівлегальні змагання завжди збираються повні зали або двори, залежно від того, де проходять криваві пташині поєдинки. Глядачі буквально смакують те, як пернаті рвуть один одного на шматки, без жалю до себе і суперника.
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Цивілізація Стародавнього Китаю однією з перших відкрила для себе кераміку. Встановлено, що вже в II тис. до н.е. температура випалу гончарних виробів, знайдених в долині Хуанхе, наближалася до 1200 ° С. На думку ряду дослідників, винахід порцеляни було продиктовано прагненням знайти заміну нефриту та жадеїту.
Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів...
Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
Чи замислювалися ви, прогулюючись уздовж сувенірних крамничок у Таїланді, скільки дрібок історії зберігається в кожному предметі? Адже ви перегортуєте трудову книжку всього народу, побіжно переглядаєте записи від тисячолітньої давнини до наших днів. Деякі сторінки стали практично невагомі, але позначки на них не втратили своєї чіткості.
Олена Расенко відвідала Еквадор і за час поїздки встигла не тільки зібрати для редакції безліч матеріалу, але й познайомитися з місцевими і навіть втратити свідомість...Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами.
Як зрозуміти природу фінансів, якщо нема бажання заглиблюватися в наукові нетрі? Краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати: поїздка на острів Яп у Мікронезії замінить весь університетський курс монетарної теорії. Уздовж доріг шикуються шеренги гігантських кам’яних монет розміром з камінь млина – і це все...
Килими вішають на стіни як символ достатку, стелять на підлогу для створення затишку і підносять як дорогий подарунок. А роздивлятися химерні малюнки у вигляді ромбів і зірочок на них, вгадуючи їх значення, – справа вельми цікава. Поширені по всьому світу килимові традиції були запозичені у східних народів, які першими навчилися робити пряжу і тканини з волокнистих матеріалів.
При слові індійка в нашій уяві виникає красива жінка в сарі, неодмінно з безліччю прикрас і малюнків на тілі. Звідки в національних традиціях цього народу така пристрасть до прикрашання тіла? У цьому є не лише естетичний, але й глибокий сакральний сенс – відображення культури, вірувань і світогляду індійців...
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким можуть наїстись місцеві. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди...
Фото birdinflight.com
Фото birdinflight.com
Фото pinterest.com
