Битися, як жінка. Бійцівський клуб літаючих чоліт.
Ще якихось двадцять років тому у Болівії можна було нарватися на ляпаса, по-свійськи назвавши чолітою шановану синьйору. Глумливе прізвисько уродженець племені аймара, що населяє високогірні плато Анд, означало приблизно те ж саме, що й «вульгарна селючка». Індіанкам, котрі приїжджали у місто на заробітки, було заборонено відвідувати кафе і їздити на таксі, а в деякі квартали жінки з нижчих класів входили тільки за перепустками.
Читайте також: Що вони їдять: Болівія
Право на освіту і вільний вибір професії індіанські дівчата отримали зовсім недавно, та й то під тиском адміністрації президента Моралеса, що взяв курс на відродження культури аймара. Тепер називатися чолітою модно: віднині так іменують жвавих громадянок, що пропагують традиційний спосіб життя і народний костюм, котрий, втім, не має нічого спільного зі спадком інків.
Фото ivankphоto.com
У часи Великого Інки чоловіки і жінки вдягались приблизно однаково – у просторі туніки і шерстяні пледи скромних немазких відтінків. Історична зовнішність чоліти сформувалась вже після Конкісти: завойовники насильно хрестили індіанок і змушували носити європейський одяг, а невгамовна фантазія народних дизайнерів, котрі інтерпретували чужоземну моду на свій манер, перетворила простонародну іспанську сукню в барвистий витвір фольклору, гідний пензля Фріди Кало.
Читайте також: На подіумі: Іспанія
Наряджаючись перед виїздом у місто, селянки накидали дві шалі поверх приталеного оксамитового жакета чи блузки, прикрашеної воланами й оборками. Платок меншого розміру зав’язували на грудях, а другим покривали плечі і спину на кшталт плаща-манти, залишаючи довгі поли розвіватися на вітрі. Кінці шалей скріплювали великими золоченими брошками, різнокольорові грона бус покривали могутні груди, як панцир, а у вухах жінки носили масивні серги-люстри, густо всіяні штучними самоцвітами.
Фото іch.tv
Широка верхня спідниця чоліти, прозвана «курчатницею», посаджена на каркас і скроєна в чотири яруси. Нижні складки шиють із тонких напівпрозорих тканин і фарбують у світлі відтінки в тон мереживним підспідничникам, що кокетливо виглядають з-під укороченого подолу. Верхні шари спідниці, виконані з яскравого іскристого мусліну, золотистої парчі чи тафти з тисненим малюнком, з’єднували булавкою чи пряжкою. Вінчає всю цю строкату пишноту доволі несподіваний капелюх-котелок, що підносить міцно збиту горянку над галасливим людським мурашником.
Фірмовий предмет гардероба лондонського клерка дістався сільським модницям волею випадку. 1920 року якийсь комерсант, який вже втратив надію розпродати партію англійських котелків, розпустив чутку, нібито головний убір із повсті приваблює духів врожаю. Уже наступного дня забобонні чоліти змели весь лежалий товар і вдягли на голови капелюхи, розшиті блискітками.
Фото wildguanabana.com
Читайте також: Болівія: розсипалася сіль до туристів...
Особливим чепурінням вирізняються чоліти, що беруть участь у недільних боях без правил у Ла-Пасі й Ель-Альто. На відміну від борців-чоловіків, котрим дозволено змагатися у зручних трико, жінки мають виступати у громіздких національних костюмах, хоча гра йде серйозна. Обличчя зі саднами, вибиті зуби, вивихи, переломи і навіть контузії тут не рідкість. Злі язики твердять, що всі бої підставні, а затія з пишними багатошаровими спідницями придумана лиш для того, щоб спортсменкам було зручніше розбивати заздалегідь припасені капсули з кров’ю, та загибель на рингу не підробиш – отримані травми іноді виявляються фатальними. До ризику чоліти ставляться філософськи: при гурті і смерть добра.
Фото риф.nеt
Серед жінок-гладіаторів немає професійних спортсменок: тренування і виступи доводиться поєднувати з роботою і домашніми справами, компенсуючи брак техніки темпераментом й азартом. Наука – справа наживна: досвідчені чоліти майстерно виконують кидки і больові захвати. Для перемоги всі засоби добрі – забіяки розпалюють одна одну віртуозною лайкою, навалюючись на противницю всією вагою тіла, таскають одна одну за коси і не втратять шансу прикласти бойову подругу лобом об стіну чи проволокти фізіономією по підлозі. Кульмінація настає в той момент, коли хтось із дівиць із хвацьким виттям проноситься у стрибку над ареною, пікіруючи на невдачливу суперницю з невідворотністю кондора.
Фото x-plоregroup.com
Ідея вивести на ринг добропорядних матрон належала Хуану Мамані із Ель-Альто, у минулому успішному борцю, а нині менеджеру команди «Титани рингу». Збентежений падінням зборів під час кризи 2001 року, Хуан вирішив піднести публіці сюрприз і дав у газету оголошення про набір дівчат у групу реслінгу. На подив імпресаріо, знайшлося чимало юних осіб, що жадали пробивати дорогу в життя кулаками. Сентиментальні серіали про лихі пригоди чергової красуні з нетрів, що зачарувала сумирністю якогось багатія, вже не зворушують молодь. Настає пора нових історій, які розповідають про хоробрих дівчат із бідних сімей, котрих ринг вивів у люди. За поєдинок чоліта отримує від двадцяти до тридцяти доларів – для Болівії непогано. Крім того, скромниць, нагороджених за смирення, ніхто на власні очі не бачив, а чоліта-початківець легко знайде приклад для наслідування у сусідньому кварталі.
Фото img.wаshingtonpost.com
В Ель-Альто широко відома команда «Королеви рингу», яку очолює учениця Мамані Йоланда Вералус. Дівчина стомилася платити наставнику данину і розірвала ангажемент, заснувавши власний бійцівський клуб. Вихованки Йоланди не бояться вступати у бій з чоловіками, причому мускулясті мачо далеко не завжди виходять із сутички переможцем. І хто тут тепер слабка стать?
Головне фото clоud.visura.co
