Гірокастра: «албанський Рим»
Середземноморський клімат Балканського півострова зі спекотним літом і прохолодною зимою посприяв процвітанню заснованого ще в дванадцятому столітті міста. Гірокастра зовсім не курортна місцина, та це не перешкоджає їй приваблювати численних туристів фактурною долиною річки Дрін та архітектурою часів Османської імперії. Племена тоск тут займалися сільським господарством і садівництвом, візантійці і турки стверджували свою могутність. У спадок від колонізаторів містечко отримало «турецькі куле», котрі як ніде збереглися тут в такій великій кількості. Ці білі будинки з кам’яними дахами і з вікнами різноманітної і вигадливої форми причаїлися на середньовічних вуличках. Вони, як гриби, розрослися на скелястій місцевості і тягнуться до вершини, куди видерлася велична фортеця.
Фото tomtill.com
У міру наближення до міста тут і там на поверхні ґрунту можуть з’являтися нібито сліди тунелів кротів. Придивившись, розуміємо, що це лідер комуністичної партії Енвер Ходжа нагадує про себе бункерами, розсипаними по країні. Особливо вони запали в око любителям військово-історичних об’єктів, але й туристи зроблять для себе цікаві відкриття. Керівник країни відбудував ціле підземне місто з житловими кімнатами, відсіком для боєприпасів і концертним залом. Масштабна підготовка до життя після атомної війни! У трапезній тепер можна вільно перекусити, а на самій території застати перформанси – уряд знайшов місце для творчої самореалізації митців. Бункери зустрічаються у полях і гірських схилах. Якийсь час вони були покинуті, потім їх стали застосовувати як стійло для тварин, а під час житлової кризи використовували як повноцінні будинки. Зовсім не дивуєшся сюжетові фільму Еміра Кустуриці «Андеґраунд», де містяни ховалися в аналогічному підпіллі від війни, що вже скінчилася.
Фото independent.co.uk
Етнографічні музеї відіграють важливу роль – вони занурюють у побут минулих часів, відображають у деталях колишню дійсність. Можна випробувати старі ремесла і скуштувати страви із старої печі. Південне місто не відстає і знайомить з національними костюмами, інтер’єром. Нібито все, як зазвичай: кімнати, предмети побуту. Ось тільки екскурсовод робить більше, ніж розповідає стандартну притчу і тягне своїми історіями у зовсім інший вимір. Утім, не лише музей зберігає дух середньовіччя. Місцеві жителі і у своєму сучасному житті не відмовилися від укладу минулих часів. На офіційному рівні албанці зберігають традиції, проводячи фольклорний фестиваль: танцювальні колективи і хори збираються разом з усієї країни, збільшуючи кількість відвідувачів міста.
Читайте також: Що вони їдять: Албанія
Вона виросла ще в тринадцятому столітті і несла важливу оборонну функцію. У різні періоди з’являлися ті чи інші добудови. Головний масив було зведено в тринадцятому столітті, у п’ятнадцятому після захоплення володінь турками почалися модифікації, а остаточна модернізація з годинниковою вежею та акведуком припадає на початок дев’ятнадцятого століття. Без в’язниці теж не обійшлося – її збудували в 1930 – 1968 роках. Знайшли застосування й артилерії, організувавши тематичний музей. Ясна річ, статну фортифікацію можна споглядати з будь-якої точки міста, а от саму перспективу можна оцінити, тільки вилізши на вежу.
Фото visit-gjirokastra.com
Місто відзначається підприємницькою жилкою – у XVII столітті після періоду занепаду Гірокастра знову почала процвітати значною мірою завдяки появі східного базару і стала важливим торговим центром. Згідно з османськими традиціями, кілька вулиць виділено для базару, а житловий будинок став складом із крамницею. П’ять вулиць за проектом правителя того часу Мемі-паші об’єдналися й отримали назву «Новий базар». «Урбан-хореографія» панує на прилавках – неквапливими жестами торговці пропонують знаменитий білий сир, тонкий східний шовк і, звісно ж, місцеві сувеніри. Базарну мечеть розташували таким чином, щоб частково здавати в оренду торговцям. Вона єдина лишилася поза забороною на релігію в часи вождя і вважається пам’ятником архітектури.
Ріка, що приділила увагу Гірокастрі… Найдовша в Албанії, вона народилася в танці злиття Білого і Чорного Дріна і мчить через вишукані ландшафти Північно-Албанських Альп. Ріка ділиться на два рукави – Північний, що впадає в Адріатичне море, і Південний, що пірнає в Дрінську затоку. Судноплавство не зіпсувало природність вод, а гідроелектростанції футуристично нагадують про свою користь. Гордість албанців вийшла на світовий рівень після номінації природної пам’ятки як одного з нових чудес світу.
Головне фото adventurous-travels.com
