RU  UK  EN
Статьи  >  Напиши  >  Бельгія очима Марини Орлової: Як живуть бельгійці

Бельгія очима Марини Орлової: Як живуть бельгійці

Марина Орлова – проектний менеджер у культурно-громадській організації. На одному з міжнародних проектів вона зустріла своє кохання – Віма, хлопця з Бельгії. Поїхати в його країну їй вдалося тільки тоді, коли Україна отримала безвіз і саме про те, як живуть бельгійці, що вони їдять на сніданок і як у них заведено відпочивати, Марина розповіла OUTLOOK.

Перше враження – це шок. Коли потрапляєш до Бельгії – це одразу вау! Усе так чистенько, інфраструктура надзвичайно розвинена. Міста тут дуже гарні – парки, вулиці, будинки... Неймовірні споруди сучасної архітектури вражають. Також багато старовинних та історичних будівель – усе доглянуте, відреставроване. Що й казати, краси тут удосталь. Але згодом від цього всього стає якось нудно... Мій хлопець каже: так, моя країна гарна, як музей, але в музеї жити не надто комфортно.

Безліч барів, кафе, ресторанів, проте люди в основному тусуються кулуарно. Усі цікаві вечірки відбуваються в закритих будинках. А щоб просто вийти на вулицю і піти у відрив, такого немає. У Бельгії всі ходять одне до одного в гості, причому за домовленістю: коли ми прийдемо, що ми принесемо, що будемо пити, їсти тощо. У тусовці, в якій я була (а це досить велика кількість різних людей), навіть мови не було, щоб піти в нічний клуб. Бельгійська молодь любить фестивалі та закриті тусовки.travel-to-belgium.jpgФото lundaekonomerna.se

Ми їздили на щорічний фестиваль DourFest, який проводять у середині липня на кордоні Бельгії та Франції. Він величезний, там збирається море людей. Безліч музичних напрямків, 6 різних сцен, ти потрапляєш у такий собі звуковий хаос серед поля. Пилюка там стояла стовпом під 2 метри, я нею так надихалася, що декілька днів відходила. А бельгійці від такого у захваті. У них в країні все настільки чисто, красиво і впорядковано, що вони, виїжджаючи в поле і тусуючись у місиві, отримують неабиякий кайф.

Читайте також: Спа: голосна слава тихого бельгійського містечка

Мене зачарували бельгійські бабусі. Вони всі такі доглянуті й привабливі – не бабці, а справжні пані, модні та стильні. Ось у барах і кав’ярнях якраз багато бабусь і людей середнього віку. Вони можуть собі це дозволити без питань.

У центрі Брюсселя стоїть Церква святого Миколая, а довкола збираються величезні юрби. Цей рух називається «54». Поблизу храму повно ресторанів і кав’ярень. Міська ж адміністрація хоче прихопити ласу ділянку землі, щоб далі розвивати там прибуткові туристичні заклади. А молодь цей шмат відбиває собі. Адже для неї це простір неформальної тусовки.59436ae4704b97fd1590851b7681687c.jpgФото pinterest.com

Розвага вихідного дня. Одного разу Вімова мама запросила мене на велосипедну прогулянку. Виїхали ми з нашого міста з мамою, тіткою та їхніми подружками, їм усім за 60 років. Виявилося, що запланований маршрут становить 64 км туди й назад. Я хоч і люблю кататися на велосипеді, та вже невдовзі страшенно втомилася. Вони кажуть: ти не хвилюйся, дістанемося кінцевої точки, побачиш цю красу – весь біль мине. Ось ми приїжджаємо – і там звичайний пейзаж на зразок нашого берега Дніпра. А мої супутниці в такому захваті! Тобто для них ця незаймана природа «без втручання цивілізації» і є насолода. І якщо десь залишився такий куточок, то це вже дивовижний заповідник, відвідати який їздять спеціально.

Бельгійці переважно планують свої вихідні – поїздки на велосипедах, розважальні мандрівки в довколишні міста тощо. Вони живуть забезпеченим розміреним життям, тому у вихідні буквально вишукують, чим би себе зайняти, як цікавіше організувати дозвілля.

У Бельгії неабияк шанують коней. Їх розводять, продають в Емірати (по всій країні є кінські ферми), використовують як транспорт. Заможні люди тримають їх для душі. Також бельгійці захоплюються кінним спортом. У Бельгії я була вражена, побачивши чимало місцевих жителів, котрі пересуваються таким, здавалось би, архаїчним способом, як брички, запряжені кіньми.shutterstock_244096129.jpgФото backroads.com

Здивувала індустрія місць громадського харчування. У нас заклади конкурують в інтер'єрах, дизайні, концепціях – усі намагаються здивувати, привабити, розважити. У Бельгії такого немає. У закладах роблять акцент на їжу. Фантастичних люстр і шикарних диванів там не побачиш. Усе дуже просто. І ось під час прогулянки на велосипедах мені пообіцяли обід у шикарному кафе. Його змалювали як унікальне, бо воно засноване 400 років тому і збереглося у своєму первозданному вигляді донині. Ми приїжджаємо, і я бачу доволі сумнівний заклад. Його підлога – це звичайна земля, де стоять старі благенькі столики. Стільці потрібно було знайти собі самому, бо їх не вистачало.

Бельгійці жадають андеграунду. Скажімо, нині в моді облаштовувати ресторани на місці занедбаних заводів, фабрик... Так ось, у Бельгії все залишають у первісному вигляді – просто ставлять столи та обладнання для приготування їжі. Краса їм уже набридла – вони хочуть чогось незвичайного, іншого.

Читайте також: Що вони їдять: Бельгія

Загалом мене неабияк здивувало, що в кафе і ресторанах працює чимало людей похилого віку. Тобто тебе може обслуговувати офіціант-дідусь – власник цього закладу. І він трудиться в ньому 30-40-50 років. У Бельгії добре розвинений малий бізнес. І це круто. Сімейні крамнички та всілякі заклади підтримує держава. І мені сподобалося, що люди віддають перевагу саме таким родинним магазинам (нехай навіть це буде дорожче), ніж супермаркету.cafe-at-grand-place-brussels-belgium-1600x1038.jpgФото venue7.org

Бельгійці зазвичай не куховарять удома. Для них нормально привезти/замовити готові страви – і так щодня, а не у виняткових ситуаціях. Переважно це картопля фрі з яловичим або якимось іншим м'ясним соусом, бургери, салати по 3 євро (наприклад, терта морквина без нічого, лимонний сік і трохи солі). А снідають вони пластівцями швидкого приготування, молоком і кавою.

Ціни на продукти тут досить високі. Те, як я звикла харчуватись у нас, а саме: якісний натуральний сир, свіжі овочі та фрукти – тут з розряду розкоші. Продукти такої кількості можна купити тільки на ринку. А вони в бельгійських містах специфічні – бувають лише раз на тиждень. Фермери з околиць з'їжджаються і пропонують натуральну продукцію своїх господарств. І це аж ніяк недешево. Скажімо, гроно винограду – 7 євро, кілограм баклажанів – 3 євро, кіло кабачків – 2 євро. І це найдешевше, що можна купити на продовольчому ярмарку. Аграрії тут процвітають. У Бельгії надзвичайно розвинене фермерське господарство – у всіх добротні, упорядковані садиби, сучасна техніка і, звичайно ж, великі державні дотації.

У крамницях купувати дешевше, але там майже немає натуральних продуктів. До того ж у супермаркетах ти не придбаєш, як у нас, скільки чого захочеш – 200 грамів сиру або 300 грамів полуниці. Усе розфасовано та запаковано окремо – мало не кожен шматочок в обгортці.bruges-brussels-shutterstock_576354439.jpgФото roadaffair.com

Лайфхак від мене: при вході до супермаркету стоять кавомашини з безкоштовним напоєм. Заходиш, береш каву і проходиш в дегустаційний зал, де є величезні чаші із сиром/м'ясом різних видів і цінових категорій, ходиш і куштуєш продукти. Тож загалом можна і там непогано пообідати.

Головне фото sofitel.accorhotels.com

Вам это будет интересно:
Історія однієї вулиці: Проспект Багдад у Стамбулі.
Якщо весь величний Стамбул – це серце регіональної торгівлі, то одна з його розкішних вулиць – проспект Багдад – безумовно, головна артерія. Опинившись там, навіть заперечуючи шопінг усією душею, вельми складно встояти і не піддатися бажанням усе ж вирушити по крамницях і ринках. Хоча, і крім цього, тут також є що робити.
Ми там були: Ле-Ман – недоторканий шарм старої Франції
Антон Сак переїхав до Франції, щоб отримати вищу освіту. Він студент хімічного факультету Леманського університету (Le Mans Université). Сьогодні розповідає нам про Ле-Ман – чарівне старовинне французьке місто зі своїм особливим колоритом. Воно мало відоме туристам, проте відвідування його – цікава точка у маршруті.
ВІДЕО: Старенька Братислава
Не поділитися з нашими улюбленими читачами враженнями після відвідин Братислави OUTLOOK не може. Площа Братислави всього 368 квадратиних кілометри (для порівняння: Київ - 839 кілометрів квадратних), а до 1936 року між Віднем та Братиславою курсував трамвай, який сполучав два неймовірно чудових міста. Детальніше - дивіться у відео.
Транспорт світу: Вертикальний Лісабон
Лісабон – це не тільки одне з найгарніших і старовинних міст Європи, але й не надто легкий для життя і будівництва простір, якщо говорити про рельєф місцевості. Португальський мегаполіс розкинувся на семи густозаселених пагорбах. Саме тому його візитівкою вважаються три фунікулери та ліфт...
Гадамес: Квітучий оазис найвідомішої пустелі
П’ятдесятиградусна Сахара – одне з найвідоміших місць на планеті, більша частина якого абсолютно не придатна для життя. Утім, сьогодні ми вирушимо саме в її піски, щоб побачити неймовірне місто Гадамес, чиї жителі тисячоліттями виживають серед тутешньої спеки і надають усім, хто цього потребує, такий необхідний притулок.
Скульптури Ватикану: історія та філософія
«Маленька країна, одначе з великою місією» – саме під таким девізом 11 лютого 1929 Латеранськими угодами між Італією і Святим Престолом Ватикан був визнаний суверенною територією. Цей пакт відчинив двері перед цікавими, які сторіччями обмінювалися плітками про те, «що ж зберігають замки Ватикану?»
Країна майже з таким самим прапором. Швеція очима українця
Швеція, напевно, не є найпопулярнішим туристичним напрямком серед українців. Охочіше наші співвітчизники їдуть до теплих країн або ж у доступніші та популярніші європейські столиці. Наш сьогоднішній співрозмовник, вокаліст київського гурту «М'ЯЧ» Юрій Розенко, навпаки, двічі на рік обов'язково відвідує це королівство.
Departure: Мальдіви
Подивитися на визначні пам’ятки країни, а не готелів, і наблизитися до життя мальдівців, а не сусідів по номеру, пропонує одна з найменших столиць – Мале. Перша асоціація, яка виникає при згадці Мальдів, – це щось блакитно-пасторальне. Морська гладь і невтомне сліпуче сонце, від якого хочеться закопатися в теплий розніжений пісок...
Нормандія очима Корнія Грицюка: батьківщина парасольок і субмарин.
Корній Грицюк продовжує ділитися враженнями від французької Нормандії. У попередньому матеріалі він розповідав про свій вояж до Довіля. Тепер на черзі Шербург, або Шербур-Октевіль. Подвійна назва міста з'явилася на початку 2000-х, коли Шербург злився з Октевілем.
Габон. Ласкаво просимо!
Жили-були на західному узбережжі Африки пігмеї. Нікого не чіпали. Коли були голодні, полювали і збирали горіхи з бананами. Потім прийшли мпонгве і фангі. Пізніше припливли португальці і назвали ці землі Габоном. Французи, котрі з’явилися слідом, оголосили їх своєю колонією, і лише в середині минулого століття, коли пігмеїв лишилося вкрай мало, Габон отримав незалежність від іноземців.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 3. "Дух самурая"
Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.
Країна, що вміє подобатися: Вірменія. Частина 2
Олена Расенко побувала у Вірменії і тепер готова поділитися з читачами самобутністю цієї чарівної країни, в якій дійсно хочеться залишитися.
Нормандія очима Корнія Грицюка: яблука, молоко та океан
Для багатьох туристів Франція – це в основному Париж із довжелезною чергою на Ейфелеву вежу, Лувр та околиці з їхнім королівським шиком або курорти Середземного моря. А ось Корній Грицюк, мандруючи цією країною, вирішив податися на північ – у Нормандію! Для наших читачів він підготував цикл подорожніх нотаток про поїздку до Атлантичного океану...
Індійське село Кодхіні: таємниця близнюків, котру ніхто не розгадав
У світі є незвичайне місце, де народжується найбільше близнюків. Хоча на перший погляд це схоже на містичний збіг, статистика змушує вірити в чудеса. Індійський штат Керала може похвалитися селом, де відбуваються незвичайні речі. Кодхіні – те саме місце, де близнюків більше, ніж у будь-якій іншій точці світу. І цьому немає майже жодних пояснень.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”
Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.
Інчхон: корейське місто майбутнього
Інчхон вважають морськими і повітряними «воротами» Південної Кореї через наявність тут одного з найбільших морських портів країни і найкрупнішого в регіоні аеропорту. Місто стрімко розвивається – буквально за сто років воно пройшло шлях від скромного портового поселення до ультрасучасного промислового і туристичного центру.
Британська глибинка: У пошуках таємниць Альбіону
Зелені схили, порослі вересовими кущами, безлюдні приміські дороги, вузькі вулички з маленькими котеджами і садами, що п’янять своїми пахощами, – здається, що британські сільця не підкоряються плинові часу. Немов завмерлі картини героїчного фентезі, всі вони мають свою історію і готові розповісти про великі битви, хоробрих воїнів і легендарні артефакти.
Країна, що вміє подобатися: Вірменія
Олена Расенко побувала у Вірменії і тепер готова поділитися з читачами самобутністю цієї чарівної країни, в якій дійсно хочеться залишитися.
Історія однієї вулиці: Шпігельгассе
Шпігельгассе, що у перекладі з німецької означає «Дзеркальна вулиця» чи «Дзеркальний провулок» – це зовсім не найбільша і не найголовніша вулиця в Цюриху. Навіть зовсім навпаки – вона феноменально коротка і вузька, але розташована в затишних куточках міста так, що навіть рідкісний турист зможе її відшукати.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
Закрыть
Outlook facebook page