Річард Ганнон: Фарери - овечі острови

Від цих думок ставало лячно, та квиток туди вже було куплено.

У літаку поруч зі мною летіла молода пара фарерців. Вони поверталися з відпустки, яку провели на Середземному морі. Дівчина явно погано переносила легку турбулентність і мовчала практично всю дорогу, а ось її супутник виявився досить товариським і з чудовим знанням англійської мови. Хлопець повідав, що, як і більшість острів'ян, любить виїжджати за межі своєї батьківщини і намагається бодай раз на рік відкрити для себе нову країну.

Лайнер спокійно пролетів над Англією, Шотландією і взяв курс у напрямку Ісландії. Почалася гроза, і небо затягнуло густими дощовими хмарами. Десь внизу зринув архіпелаг, і літак пішов на посадку. Мені спочатку здалось, що ми приземлимося просто в океан, але пілот майстерно вивернув штурвал і плавно приземлив машину на вузьку дорогу, щільно притиснуту до гір.
Фото mnn.com

На Фарерах є тільки одна злітно-посадкова смуга, і простягається вона на острові Воар. Завдячувати її появі слід британським військовослужбовцям, котрі квартирували там після Другої світової війни. Їх було чотири тисячі, тоді як місцевих жителів усього дві тисячі осіб. На час перебування британців їм навіть дозволили дотримуватись лівостороннього руху на дорозі. Спочатку на острови приземлялися тільки військові літаки, але вже з 1963 року аеропорт став обслуговувати і цивільні рейси.

День перший

Я вийшов з невеликого терміналу аеропорту й опинився на відкритій місцевості: поряд пробігло стадо овець, пролетіла зграя птахів, паралельно розходилися хто куди і пасажири. Одні поїхали на міському автобусі або зловили таксі, інші пішли пішки до найближчого містечка. Я трохи постояв на самоті й попрямував своїм ходом до Сандавагура.

Це містечко зацікавило мене ось чому: раз на рік прибережні води його забарвлюються в червоний колір. Усе тому, що місцеві влаштовують захід під назвою Гріндрадрап – полювання на китів. Моряки зганяють їх у бухту, після чого вчиняють над ними розправу, але не задля комерції. М'ясо тварин ділять порівну між жителями Фарер. Мене потім запевняли, що таким чином острів'яни регулюють чисельність китів, забиваючи щорічно до тисячі особин. Інакше ті нібито можуть з'їсти всю рибу в окрузі.Фото freepik.com

Іти вузькою ґрунтовою дорогою було нелегко. Ліворуч за обривом виблискував океан, повз мене раз-по-раз проїжджали автомобілі. Мою увагу привернула одна машина, яка встигла вже кілька разів проїхати туди й назад. Це була гучна, стара, брудна Мазда. А ж ось водій пригальмував біля мене і запропонував безкоштовно підкинути до селища. Господарем раритетного авто виявився поляк, який здійснює вантажні перевезення між аеропортом і столицею Фарер – містечком Торсхавном. Він приїхав на острови багато років тому, бажаючи знайти собі наречену, однак і досі не одружився.

Розшукуючи свій готель, я натрапив на досить велике футбольне поле. На одному його кінці хлопчаки ганяли м'яча, на протилежному – грали місцеві дівчата. Спорт на Фарерах неабияк популярний. Острів'яни беруть участь у міжнародних змаганнях з гандболу, веслування, волейболу. Але все ж більшість місцевих віддають перевагу саме футболу. Практично щодня на полі тренуються професійні та аматорські команди. А оскільки воно розкинулось біля води, навіть існує спеціальний працівник, який на човні збирає м'ячі, що відлетіли у воду.

Я задивився на дітей, котрі грали, аж раптом пустився дощ. Дрібний і колючий. Я перевів погляд на небо і здивувався. Навколо мене з'являлися та зникали десятки веселок, великі й маленькі, зовсім поруч зі мною і на видноколі. Я ніколи не бачив стільки веселок разом.

Нарешті я дістався свого готелю. У холі побачив такого ж гостя, як я. Той збирався на прогулянку і повідомив, що господарі кудись пішли і будуть тут ближче до вечора. Турист пішов, і я залишився один посеред чужого дому. Мені було дивно, що ось так власники закладу залишають двері відчиненими. Здавалося, фарерці зовсім не бояться крадіжок та інших злочинів. Мої слова пізніше підтвердилися спостереженнями. Дверей вони практично не зачиняють, а в машинах залишають ключі. До того ж легко і гостинно приймають незнайомців, охоче вступають у розмову й поводяться вельми природно.Фото freepik.com

Про те, що на острові спокійно, свідчить і порожня в'язниця. Мені розповіли, що не так давно там сидів один росіянин, якийсь моряк-дебошир. Але і він просидів під замком недовго, та ще і з комфортом – користуючись інтернетом і переглядаючи кабельне ТБ.

Я втомився чекати на господарів і вирішив зателефонувати. Тут-таки на стійці знайшов кілька данських монет і, опустивши їх у телефон-автомат, зв'язався із власниками готелю. Вони прийшли хутко, показали мені номер і розповіли, як дістатися до однієї відомої принади островів – водоспаду, що впадає в океан з вершини гір.

Загорівшись майбутньою подорожжю, я взув гумові чоботи, захопив дощовика, парасольку, ліхтарика. Та з кожним кроком іти ставало дедалі важче. Дощ буквально прибивав мене до землі, і я заледве відривав ноги від вологого ґрунту. Вирішивши відкласти огляд водоспаду, звернув до міста Мідвагура. Там я знайшов маленький ресторанчик «Гніздо». Усе його меню складалося з гамбургерів і піци. Замовивши піцу з бананами, став чекати. Я був вражений, яким жвавим виявився цей заклад для містечка з населенням в одну тисячу. Вхідні двері «Гнізда» практично не зачинялися. Клієнти все йшли та йшли по свої піци. Мені почало здаватися, що всі остров'яни враз змовилися сьогодні вночі їсти саме цю італійську страву.Фото freepik.com

День другий

На другий день своєї подорожі я вирушив до столиці Торсгавна. Поїхав автобусом. Квиток виявився недешевим, проте всі витрачені гроші з лишком компенсував неймовірний краєвид із вікна. Оскільки Фарери розкинулись на 18 островах, їх з'єднують між собою десятки мостів.

Усі цікаві місця Торсгавна можна обійти за 2 години, я ж розтягнув милування маленьким затишним містом на 6 годин. Трохи затримавшись перед пам'ятником, зведеним на честь візиту данської королеви в 1874 році, я подався в міський парк. Там протікав струмок з кришталево чистою водою, а в ньому вигравала лускою форель. Здавалося, що зануривши у воду руку, обов'язково можна зловити декілька рибок.

На Фарерах практично немає дерев. Через потужні вітри вони тут не можуть прикріпитись корінням до землі. Тому куди не кинь оком – сама трава. Навіть на дахах будинків. Так острів'яни заощаджують тепло і прикрашають своє житло.

Блукаючи столицею, я натрапив на Центр мистецтв, статую Христа, дерев'яну церкву з височенною дзвіницею, фонтан, Північний будинок. В останньому можна безкоштовно почитати найсвіжіші газети, скористатися Wi-Fi і туалетом, а також дешево перекусити.
Фото handluggageonly.co.uk

Я зважився на відносно коротку пішу прогулянку від Торсгавна до Кіркюбурга. Минув цвинтар, риболовецькі склади і прямував туди, де цивілізація помітна дедалі менше. Я піднімався вгору, зрідка обертаючись на подоланий мною шлях. Довкола була приголомшлива тиша. Не чути ані звуків води, ані вітру, до мене не долинав шум дороги чи міста. Абсолютна пустота звуку. Здавалося, мій внутрішній голос тепер непристойно гучний, а серцебиття нагадувало гуркіт грому. Я спробував заспокоїтися і завмер, розчинившись у дивовижній тиші. Це був рай.

Але на відміну від раю на островах немає змій, зате сила-силенна птахів. Понад 200 видів пернатих. Деякі з них живуть тут постійно, інші прилітають перезимувати. Частина з них гніздиться у скелях, тому спостерігати краще з моря. Разом з іншими туристами я замовив човен, і ми вирушили милуватися скелястими берегами. Усі сподівалися побачити буревісника.

У невелике суденце помістилося 30 туристів, і ми вирушили в двогодинну подорож. Дув сильний вітер, і вже незабаром наш маленький, але гордий «кораблик» стрімким потоком понесло у відкритий океан. Нам сказали триматися міцніше, і, мушу зізнатися, зробили це вчасно, бо кидало нас з боку в бік досить відчутно. Утім, бувалий шкіпер впорався з хвилею, і ми запливли у більш-менш тиху бухту. Екскурсоводи наказали надіти каски і попередили, що передусім варто берегти голову. Над нами нависало понад 400 метрів скелі. Але, на щастя, обійшлось без каменепаду. Вогкість і холод зробили своє діло – я промерз до кісток, а безперервна боротьба з хвилями не давала часу зосередитися на спогляданні птахів. Спробував зробити фото, але так хитало, що я мало не впустив камеру. Коли ж остаточно припинив спроби щось закарбувати, до мене підлетіла невеличка, дуже кумедна птаха з помаранчевими ногами і різнокольоровим пір'ям (прим. ред. Arenaria interpres – крем'яшни́к). Вона літала навколо човна і з не меншим інтересом роздивлялась нас, людей.

Після повернення в гавань я відчував себе вкрай знесиленим, а тому одразу подався до готелю спати.Фото freepik.com

День третій

На Фарерах немає залізниць, зате повно автобусних маршрутів. Вони стеляться вузькими гірськими стежками і навіть з'єднують острови з Данією, пролягають крізь тунелі. Заїхавши в один з них, я був вражений, як там яскраво і барвисто. Навколо миготіли різноколірні вогні, і мені спало на думку, що в такому тунелі добре було би влаштувати вечірку. Водій автобуса пояснив, що вогні, схожі на дискотечні, не випадкові. Яскраве світло має знімати стрес від довгого підземного переїзду і відволікати пасажирів від панічних думок.

Однак найбільш захопливий тут інший транспорт – вертоліт. Його використовують і для доступу в особливо віддалені райони при рятувальних операціях, і для того, щоб розважати туристів. Я скористався цим і напросився на коротку прогулянку. Це був мій перший політ на гелікоптері. Крім мене, було ще двоє пасажирів, але я присунувся ближче до пілота і з захопленням спостерігав, як під ногами миготить земля з яскравим трав'яним покривом, химерні кольорові дахи і величезна кількість овець.

Приземлившись, я з насолодою випив гарячої кави і скуштував місцевого знаменитого пирога з корицею. Потім зайшов до банку і був неприємно здивований занадто високою комісією при обміні валюти – 5% від суми. Але що вдієш, адже на Фарерах невеликий вибір банків.

Моя подорож наближалася до кінця, і один день я вирішив присвятити острову Нолс, який був на відстані всього 4 кілометри на схід від готелю. Дістатись до нього належало на поромі. Досить великому, як для такого маленького острова. Разом зі мною в Нолс їхало ще 10 місцевих жителів, і ті трохи здивовано поглядали на мене, намагаючись збагнути, що забув іноземець на маленькому клаптику суші. Там було... безлюдно, поруч снували самі вівці. Раптом я наткнувся на маленьку хатину. Це виявився резервуар для води, яка накопичувалась тут після дощів і по похилій конструкції текла у водогін сусідньої села. Туди вирушив і я, щоб випити гарячої кави або навіть перекусити в якійсь харчевні. Ледве знайшовши відповідне місце й отримавши свій жаданий напій, я мало не похлинувся ним. Повз мене їхала жінка на одноколісному велосипеді. Я ніколи раніше не бачив нічого подібного. Досить гладка острів'янка граційно балансувала на одному колесі і навіть змогла привітати мене кивком. Заговоривши з нею, я дізнався, що приїхала вона на Фарери недавно, після того, як вийшла тут заміж, а одноколісним велосипедом захопилася після циркової вистави однієї із приїжджих труп. Насамкінець вона розповіла, де на острові можна скуштувати смачного варення з ревеню, і мені нічого не залишалось, як прислухатися до поради. Легко знайшовши вказане місце, я замовив домашні ласощі, принесли їх із вафлями та кавою. З величезною насолодою проковтнувши смаколики, я запитав, що ще можна подивитись на Нолс, і мене відправили до майстра з виготовлення опудал із птахів.Фото insidehook.com

Його звали Jens-Kjeld. У дворі його будинку бродили курчата з лисими шиями. Я постукав у двері, але ніхто не відчинив. Зате відгукнулися сусіди і розповіли, що господар колекції вирушив на інший острів по чергового птаха для своєї роботи.

Злегка розчарований я добрів до кінця острова. На його найвищій точці я побачив вітрогенератора. Трохи нижче помітив частини іншого вітряка. Пізніше мені розповіли, що їх почали встановлювати місцеві жителі з власної ініціативи, щоб зробити острів енергетично незалежним. Але в процесі їх спіткали деякі технічні труднощі, і вони відклали встановлення альтернативного джерела енергії до кращих часів.

Фарерські острови в даний час використовують 60% відновлюваних джерел енергії. В основному гідростанції і досить нові вітрові турбіни. Частково імпортують нафту. Проте в недалекому майбутньому ця невелика спільнота хоче перейти на стовідсоткове використання сил природи.Фото photo.artyo.me

Після мого тижневого перебування на островах мені здавалось, що я дослідив майже кожен сантиметр цієї дивовижної землі. Я бачив безліч птахів, нескінченні овечі стада, познайомився з багатьма привітними фарерцями і навіть вивчив кілька слів данською. Я пізнав чари абсолютної тиші і трепет перед стихією бурхливої води, скуштував смачного пирога з корицею і посумував разом з господинею кафе стосовно того, що острови потихеньку вимирають, втрачаючи своїх жителів, адже молодь останнім часом дедалі частіше тягнеться до материка. Але в глибині душі був упевнений, що життя на Фарерських островах ніколи не закінчиться, і північна казка завжди притягуватиме до себе нових шанувальників краси суворого краю.

Факти про Фарерські острови:

Острови не входять до Шенгенської зони, хоча є частиною Данії.

Один з островів архіпелагу безлюдний.

Вівчарство – основний промисел острів'ян. За останніми підрахунками, поголів'я становить 80000.

Головні продукти Фарерів на експорт: риба, каракуль, пух буревісників і гаг, вироби з вовни.

Будинки фарерців пофарбовані в червоний або чорний кольори, деякі дахи осель ховаються під щільним травяним покровом.

Головне фото prinlume.com