Літо на справжньому ранчо!

... щоб попрацювати на справжнісінькому гостьовому кінному ранчо під назвою "Sundance"!

Спочатку все це здавалося практично нездійсненним, але насправді шлях від задуму до поїздки склав усього кілька місяців. Як виявилося, з J-1 візою, яку в нас отримують для участі в програмі work & travel, можна влаштуватися не тільки офіціантом, рятувальником чи фотографом, а й, наприклад, інструктором з верхової їзди (не зовсім точний, але найбільш близький переклад посади wrangler). Звісно, для цього доведеться добряче самому пошукати вакансії, і й деякий досвід роботи з кіньми не завадить. Утім, він може бути не такий значний, як здається на перший погляд. Адже можливість ділитися з гостями ранчо культурою, привезеною з іншого кінця світу, не менш важлива, ніж уміння сідлати коня.

Дмитро Морозов, інструктор в "Sundance" з Мінська, каже: «Працівникам з далеких до США країн під час кінних прогулянок нерідко було простіше знайти теми для розмови з гостями, ніж американським колегам. Значну частину часу займали локалізація та опис країни-походження інструктора з дивним акцентом. Що ж до працевлаштування, то у вимогах до вакансії найголовнішим було відео або фото, яке підтверджує навички верхової їзди. Оперативно зробив декілька знімків і разом з анкетою та рекомендаційним листом відправив. Спасибі Дену – повірив, по суті, на слово і взяв на роботу».Фото housebeautiful.com

Гостьове ранчо "Sundance" розкинулося на краю національного лісу Рузвельт, що приблизно в півтори годинах їзди на машині в північно-західному напрямку від Денвера. Тобто в напрямку Скелястих гір. Жоден громадський транспорт, а тим паче власні ноги не допоможуть туди дістатися. І це радше плюс, адже непримітні з боку дороги ворота приховують за собою особливий світ, де приємно відпочити від суєти, звичної для місць масового скупчення людей. Тут від неї не залишається нічого. На досить великій території (якщо об'їхати її поступом по периметру, вийде півгодинна прогулянка на конях) живуть господарі – літня пара, а також їхні численні годованці: близько сорока коней, два віслюки, кури, собака та коти. А також люди, які приїздять у гості, за гроші в готель чи просто так по дружбі.

Цікаво, що на ранчо собакам дозволяють не тільки супроводжувати своїх господарів у відпустці, а й заходити в будь-які приміщення, на відміну від кицьок, яким пощастило менше. Якщо у нас їх часто вважають більш домашніми тваринами, ніж собак, то на ранчо їхнє місце проживання обмежується коморою. Це зовсім не дискримінація, просто коти ловлять мишей і частіше гуляють самі по собі, й тут про це пам'ятають.Фото sundanceguestranch.com

Певна річ, для догляду за великим господарством потрібні працівники. Причому влітку потреба значно більша, адже з травня до вересня приїжджає приблизно по два десятки відпочивальників на тиждень, найчастіше з дітьми, і всіх їх слід годувати і розважати. Тому щоліта до "Sundance" з'їжджаються ще й сезонні працівники – молоді люди з різних штатів і навіть різних куточків світу. Господар на ім'я Ден давно вже звик до незвичних імен та акцентів, адже приблизно половину співробітників йому доводиться зустрічати після довгих перельотів у міжнародному аеропорту Денвера. Разом з американцями і мною, українкою, на той момент студенткою відділення арт-критики, працювали хлопці з Франції, Швейцарії, Німеччини, Англії та Ямайки. А за рік до цього гості Дена та Елен могли насолоджуватися товариством і кумедними акцентами працівників з Ірландії, Словенії та Білорусі. Само собою, при такому розкладі всі залишаються в плюсі, причому мова йде далеко не тільки про фінанси.

Складно точно перекласти англійський вислів «life time experience» без спроб вдатися до красномовних пояснень. Одначе в загальних рисах це такий унікальний досвід, який запам'ятовується на все життя. Саме його обіцяють сезонним працівникам власники ранчо "Sundance" Ден та Елен. І дотримуються обіцянки.Фото clazyu.com

Хоча перші дні на ранчо – ще те випробування для міських жителів. Чого тільки вартий «відлякувач ведмедів» перед кухонними дверима, який, власне, є звичайнісінькою дошкою близько метра завширшки з гострими цвяхами. Подейкують, одного разу працівники кухні забули покласти її на ніч, за що поплатилися візитом ведмедиці, яка розпатрала обидва холодильники та знищила майже всі запаси солодких медових пластівців. Та насправді до такого сусідства дуже швидко звикаєш. Олені, лосі й ведмеді Скелястих гір виявилися вельми ввічливими і не надто товариськими, тож зустрічі з ними – радше удача, ніж буденність. Хоча під час кінних прогулянок по національному лісу багатьом вдавалося бодай декілька хвилин поспостерігати за кимось диким і цікавим. Найчастіше цих кількох хвилин якраз вистачало для створення розмитих фотографій, які потім захоплено розсилали знайомим.

Відпустка на ранчо, як показала практика, суцільне джерело захоплення. Недарма за неї у США викладають досить солідні суми – від 1800 $ за тиждень. Сюди входить комфортне проживання, ситне (або, як його там називають, "hearty", тобто "від щирого серця") харчування та насичена програма відпочинку. Крім щоденних кінних прогулянок, гостям пропонують стрільбу з різних видів зброї, включаючи лук і навіть метання томагавка, екстремальний рафтинг, скелелазіння, купання в озері з кіньми, настільні ігри, більярд і просто приємну можливість повалятися в гамаку з книжкою з величезного стелажа, де є навіть переклади Толстого і Достоєвського. Багато хто приїздить зі своїми собаками і гуляє по околицях. Тоді таким відвідувачам обов'язково вручають свисток, щоб не заблукали, і рекомендують брати із собою воду. Вона тут особливо важлива, бо високо в горах швидко настає зневоднення. І нагадувати про це – одне із завдань інструкторів.

І мова тут якраз не так про туристів на ранчо, як про тих, хто створює для них умови відпочинку. Робоча команда "Sundance" традиційно досить невелика – десь близько п'ятнадцяти осіб. Знайомлячись з новоприбулими гостями, кожен називає своє ім'я, рідну країну або штат і посаду з незмінним доповненням «а загалом я роблю все». Це справді так, адже інструктори з верхової їзди також навчалися бути інструкторами зі стрільби, покоївками, помічниками на кухні, а хлопці – ще й лісорубами, бо план вирубки засохлих дерев не менший, а іноді і значно більший від плану кінних прогулянок. За такої схеми роботу завжди зроблено і ніхто не встигає критично втомитися від рутинних завдань. Хоча важко уявити, як інструкторам з верхової їзди взагалі коли-небудь може набриднути катання по горах і веселі розмови з численними гостями.Фото sundanceguestranch.com

Практично перше, що я сказала мамі телефоном наступного дня після приїзду, запам'яталося їй надовго: «Мамо, знаєш, що я зараз роблю? П'ю пиво в джакузі!» А потім ще дещо, що добило її материнську тривогу: «У нас тут так смачно готують, що можна було б працювати навіть безкоштовно». Якоїсь миті наша сезонна команда однозначно вирішила, що працівники отримують навіть більше задоволення, ніж гості. Адже це люди, котрі мають можливість не просто жити у своїй мрії і робити улюблену справу, а ще й одержувати за це платню. Це давало такий великий заряд енергії, що після вечері, коли офіційна програма для гостей добігала кінця, а самі вони йшли відпочивати після насиченого дня, для працівників усе тільки починалося.

Якщо найближчий в околицях бар приблизно в 10 милях від ранчо, а пішки можна дійти хіба до ведмежих барлогів, доводиться бути особливо винахідливими щодо розваг. Благо, Ден та Елен, які обіцяли life long experience, дозволяли у вільний час користуватися не тільки місцевим джакузі, а й незадіяними в роботі машинами. Завдяки цьому прекрасні можливості відкривалися для всіх, хто мав купальники і водійські права в поєднанні з навичками водіння з правого боку дороги (англійці та ямайцеві не пощастило, їх на все літо записали в пасажири).Фото frontier-canada.co.uk

Робочий графік завжди складали з урахуванням побажань трудящих, тож усім без проблем вдавалося кооперуватись за інтересами і навіть подорожувати околицями один-два дні. Та й узагалі нудьгувати не доводилося. Хтось залюбки ходив по крамницях у центрі Денвера, інші – по ярмарках і родео в маленьких містечках, яких у Колорадо безліч. Але всі одноголосно сходились на тому, що повертатися в тишу гір завжди було приємно. Отож кожен прожив за ці чотири місяці ціле маленьке життя, повне вражень, яке і стало тим самим незабутнім досвідом. Ось як, скажімо, коментує роботу помічником на кухні в "Sundance" Айзек Тассет, хлопець з невеликого містечка в Колорадо: «Це було неймовірне літо. Крім грошей, я отримав безліч емоцій і досить несподівані навички. Наприклад, навчився сідлати коней і їздити верхи, а також користуватися бензопилою ефективно та безпечно. Ну і, звісно, зустрів чудових людей, знайомство з якими інакше було б неможливим. З деякими ми досі дружимо та їздимо одне до одного в гості».

Потоваришувати вдалося не тільки з колегами, що закономірно, а і з більшістю гостей. Адже коли проводиш з людьми нехай навіть тиждень, але у досить замкнутому просторі, це не минає безслідно. Десятки розказаних історій записувалися на плівки пам'яті, а з ними виникали довіра й теплі відносини. Після закінчення сезону я навіть їздила в гості до Бостона до однієї родини, чиїх дітей вчила їздити верхи. Утім, це вже інша історія. А що ж до американського ранчо з його кіньми і ковбойськими капелюхами, то на запитання: «Чи хотіла б з'їздити туди на літо ще раз?» я би без сумніву відповіла: «Авжеж!»

Головне фото sundanceguestranch.com