Ми там були: Гудаурі
Сьогодні Гудаурі модний гірськолижний курорт, що обростає мережею сучасних готелів, маленькими ресторанчиками, службами таксі, гідами з міжнародними дозвільними документами, банківськими відділеннями, СПА, аптеками та іншою інфраструктурою. Крім того, він розташований достатньо близько до столиці Грузії – Тбілісі. Сезон у Гудаурі відкритий із грудня по травень. Більша частина трас розрахована на любителів. Але й професіонали можуть тут випробувати на міцність свої нерви. Гудаурі примостилося над проваллям заввишки більш ніж один кілометр. А якщо під’їхати до краю обкатаної ділянки, то можна зазирнути у пекло, жартують місцеві. Верхні ж підйомники спуска розташовані на висоті більш як три тисячі кілометрів, і до них, до речі, можна добратися вертольотами.
Проте сніговим курортом Гудаурі став зовсім недавно, коли багату перевалами і відносно безпечну місцевість побачили інвестори з Австрії. Сьогодні уряд країни приділяє особливу увагу розвитку курорту. Щороку тут додають канатні дороги, вдосконалюють систему водопостачання і розширяють лінії електропередач. Але головним чином сюди вабить клімат. Адже більша частина днів у Гудаурі – сонячні. А температура навіть у найбільш люті зими рідко опускається нижче за десять градусів.
Красою місцевих широт захоплювалися багато поетів і прозаїків ще з царських часів. Недалеко звідси височіє гордий і легендарний Казбек, тут пролягла Воєнно-Грузинська дорога, вздовж якої поховано чимало солдатів, котрі так і не подолали високогірний перевал. Тут же розташовані знамениті мінеральні джерела, червоні від вмісту міді в них, а над головою кружляють великі хижаки, виглядаючи дрібних гризунів чи навіть баранців, що відбилися від череди.
Фото tripsgeorgia.ge
Впевнено і царствено на гірських дорогах Гудаурі почуваються корови. Без поспіху вони переходять трасу перед автомобілями і туристичними автобусами, навіть не озираючись на гудки. Якоюсь мірою вони виконують роль лежачих поліцейських і не дають розганятися потоку транспорту до небезпечної швидкості. Погоничі худоби часто женуть стадо саме в околиці Гудаурі. Тут чисте повітря і більш соковита трава, вважають вони. Відірвати погляд від місцевих корівок практично неможливо. Волохаті і навіть кучеряві низькорослі корови здалеку більше нагадують ведмедиків, а поблизу взагалі вражають своїми головними уборами. Тут майже у кожної тварини на рогах красуються стрічки. І хоча така прикраса має цілком практичний бік – так селяни відділяють своїх корів від чужих – у загальні масі така яскрава пишнота викликає подив і захоплення. Добрих, лінивих парнокопитних можна навіть погладити і почесати по густій шерсті. Головне не сплутати і не стати обійматися з биком, котрий лише трохи більший за своїх подруг.
Довгі, кручені спуски і підйоми околиць тільки на перший погляд здаються безлюдними, а кам’яні глиби і узвишшя простим випадковим нагромадженням. Одкровенням може стати напівзруйнована церква. Так вдалині від основної дороги, що веде до знаменитого сучасного курорту, примостився кам’яний храм сімнадцятого століття розміром з невелику кімнату. Його іржава огорожа, покинутий цвинтар тільки на перший погляд здаються покинутими у віках. Час від часу місцеві приїжджають сюди, щоб на порозі колись діючого храму принести в жертву баранців. Гудаурці розповідають, що так робили їхні предки ще до приходу сюди християнства, і так вони продовжують робити це і зараз перед великими святами, щоб задобрити богів.
Фото saga.ua
Трохи наблизитися до богів і почути їхній шепіт можна на оглядовому майданчику на висоті майже дві з половиною тисячі метрів над рівнем моря. Тут, на Хрестовому перевалі, натхненний легендами Грузії, скульптор Церетелі спорудив Арку Дружби. Пропустити її практично неможливо. Яскраве мозаїчне панно і карколомне розташування над прірвою – приваблюють. Ступивши на один із її балконів, можна побачити, як під носочками, нижче на дві тисячі метрів, спокійно тече ріка Арагві, а в ущелині виблискує бірюзове озеро. Сміливі йдуть далі. Обійшовши Арку, можна побачити вузьку стежинку, що веде до обриву. Тут вже як духу вистачить. Гіди застерігають підходити до краю в негоду, оскільки зірватися вниз тут нічого не варто.
Уздовж вузьких кам’янистих доріг, що пролягають околицями Гудаурі, часто зустрічаються невеликі розкладки з численними сувенірами. Літні грузинки, котрим, здається більш ніж сто років, в’яжуть шкарпетки, гольфи, рукавички. Тут же продають папахи із баранячої шерсті. Дітей тішать місцевими солодощами - чурчхелою (волоськими горіхами у виноградному соку). Дорослим пропонують хінкалі. А головним «хінкальним містом» тут вважають Пасанаурі – маленький населений пункт, розташований трохи далі Гудаурі. Особливість же місцевої страви в тому, що в тісто тут кладуть дрібно рублене м'ясо, а не фарш, як у решті країни. Зазирнути у Пасанаурі можна не тільки заради їжі. Довкола багато неходжених гір і не витоптаних туристами ущелин. У самому містечку стоїть пам’ятник двом оленям, а поруч із ним оглядовий майданчик. На ньому часто юрмляться відпочивальники, заворожено слідкуючи за тим, як під ногами зливаються в єдине русло дві ріки – Чорна і Біла Арагві. Грузини, розповідаючи про таке незвичне явище, згадують стару легенду про двох сестер, які кинулися зі скель через кохання. Знавці ж кажуть про різний хімічний склад двох струмків. Околиці відомі своїми мінеральними джерелами. Випити особливої води тут можна прямо на трасі, прилаштувавши кружку до одного з численних червонястих струмочків. У ній багато заліза, вона довго не зберігається, і вже через короткий час у стакані з такою водою осідають бурі пластівці.
Фото holidayme.com
Але найбільше вражає ніч у Гудаурі. Вона приходить поступово. Гори наповнюються гулом рік. У чорній тиші він нагадує шепіт велетнів. А на небі в цей час спалахують тисячі зірок – килим, зроблений із коштовних каменів.
Головне фото adventure.ge
