Нормандія очима Корнія Грицюка: батьківщина парасольок і субмарин. Частина 2
Після цього населений пункт став найчисленнішим у департаменті Манш. Нині там живе понад 40 тисяч людей, і професійна діяльність третини з них пов'язана з портом.
Значення Шербур-Октевіля для Франції неможливо переоцінити. За землі півострова Котантена, де розкинулося містечко, крові було пролито не менше, аніж за Ельзас та Лотарингію, за які галли вічно воювали з німцями. За нормандську ж фортецю битись доводилося з англійцями, адже кожна сторона розглядала це місце як плацдарм для подальшого наступу. Тому підрахувати, скільки разів місто переходило то до Британії, то знову поверталося в «рідну гавань», дуже складно. За іронією долі в середині 19-ого століття, коли після неймовірних грошових вливань Наполеона Бонапарта і зусиль тисяч будівельників та інженерів місто-фортеця стало максимально непрохідним завдяки зведенню штучного рейду і цілої мережі захисних споруд на воді, відносини між країнами нормалізувалися.
Фото photofoto.canalblog.com
Попри мирне життя, яке панує у місті майже півтора століття, перебуваючи там, просто неможливо не відчути дух минулого, що нагадує про героїчні битви за цю землю. Прогулюючись вулицями Шербур-Октевіля, також приходять на пам'ять зворушливі парасольки, котрі назавжди увійшли в історію завдяки знаменитому фільму з Катрін Деньов. Але тут є місце не тільки романтиці, вже понад сто років основна спеціалізація міста – виготовлення підводних човнів. Ними тут буквально марять – тому верфі та військові підприємства працюють і вдень і вночі, перетворюючи місто на єдиний злагоджений механізм.
Безтурботної Нормандії відпочивальників, про яку ми говорили в Довілі, тут немає і близько: городяни в основному трудяться, а богема їздить відпочивати в інші місця. І все ж порт притягує своєю магією і привабливістю, особливо туристів, які захоплюються морською технікою. Для зручності мандрівників є багато пішохідних вулиць. Прогулюючись ними, наполегливо рекомендую заплющити очі, вдихнути свіже повітря, яке доноситься з океану, і почати фантазувати.
Фото paris-jetequitte.com
Кожен поворот, кожна споруда буквально дихають історією. Узяти хоча б неймовірний за своєю архітектурою в стилі ар-деко трансатлантичний вокзал. Саме там зупинявся «Титанік», відпливши із Саутгемптона. У Шербурзі на його борт піднялося 270 пасажирів. Про катастрофу в цьому місці нагадує невеликий музей, де зберігаються речі з лайнера, унікальні фотографії та кімнати з відеоінсталяціями, які відтворюють сцени трагедії.
Читайте також цикл статей про Нормандію
У сусідньому доці стоїть найбільший підводний човен «Грозний», перетворений на музей. Відвідувачі мають можливість побродити по ньому і навіть понатискати на кнопки, які ще кілька десятиліть тому могли запросто знищити всю планету. Торпеди, ракети, кораблі, субмарини, знову торпеди – легко можна стати пацифістом.
І коли від військової техніки запаморочиться голова, саме час освіжитися в парку Емануеля Ле. Цей міський сад – головні легені промислового міста – названо на честь знаменитого мандрівника і біолога, який його заснував. До слова, тільки там не чути гулу підприємств. Але це не єдина «принада» – крім традиційної для європейців флори, в цій зеленій оазі можна побачити унікальні рослини, привезені з Китаю і Південної Америки ще в 19-му столітті. Особливо вражає, коли перед тобою постають екзотичні евкаліпти, дивовижні кактуси і бразильські пальми. Затриматися можна до вечора – в саду функціонує сучасна обсерваторія, а небо над океаном – самі розумієте яке...
Фото walnutgrovetravel.com
Якщо ви все-таки втомилися від корабельного гулу, то можна податись в околиці до замку Шато де Равале. Він уже багато століть зберігає сумну історію кохання брата до сестри, яких батько велів стратити за заборонене почуття. Величний палац у стилі ренесансу був і шпиталем у Першу світову, й потрапляв під бомбардування, а ще служив казармою для військових. Утім, доля була до нього прихильна, тож він чудово зберігся. Якщо ви надумаєте його відвідати – важливо заздалегідь дізнатись про дні та години роботи, бо експозицію часто закрито.
Після прогулянок апетит вочевидь заявить про себе на повний голос. Туристи не нехтують можливістю вирушити на місцевий рибний ринок і посмакувати свіжими морепродуктами. У сусідніх ресторанах подають традиційну страву «Мадемуазель де Шербур». У її основі – маленькі омари, тушковані з овочами і спеціями, які неймовірно поєднуються з білим вином. Не менш смачно готують ніжне свиняче філе з традиційними для Нормандії яблуками. Запивати, звісно, слід кальвадосом.
Шербур-Октевіль – це прекрасне місце, але навряд чи тут вийде розслабитись, споглядаючи океан і неквапно прогулюючись набережною. Зате тут той самий приємний клімат плюс цивілізація з усіма її сучасними благами. Нам здається, це місто-верф найкраще підійде як проміжна точка в переїздах між містами Нормандії. Тому зарядимо тут батарейки, трохи втомившись від промисловості, й вирушимо в Руан, або, як його назвав Стендаль, «Афіни готичного стилю».
Головне фото adamsons.com
