Ми там були: Неаполь
Одна моя знайома поділилась зі мною лінком на акційні авіаквитки до Італії:
–Go! – відписав я.
–Справді? – здивувалась вона.
–А чому б і ні?
–Звучить наче круто, зробімо це!
Усе було приблизно так. Ми купили квитки, спробували знайти житло (хоча і бронювали його з телефону перед самими відльотом) і вже за кілька днів зустрілись у Львові.
Наш маршрут:
літак Львів – Неаполь (37 євро);
поїзд Неаполь – Рим (від 11 до 45 євро, про особливості італійських залізниць потім);
літак Рим – Краків (23 євро);
автобус Краків – Львів (приблизно 22 євро);
далі – кожен із нас їхав додому різними автобусами.
Отже, львівська кав’ярня. Десь із п’ятої спроби нам вдалося забронювати хостел (мандрівникам на замітку: чипована банківська карта – це musthave під час євротуризму і не тільки. Зазвичай без неї у вас не вийде ані придбати квитки, ані забронювати житло. В окремих випадках – це єдиний спосіб оплати (наприклад, часом на вокзалах квитки на певні напрямки продаються лише в автоматах, які працюють тільки з чипованими картами. Окрім того, бажано, щоб карта була валютною).
Далі – аеропорт, усі звичні процедури, доволі приємний переліт, м’яке приземлення в Неаполі, автобус до вокзалу за 4 євро і перший сюрприз: ми замовили кімнату, не звернувши уваги на інформацію про власників, а потрапили до привітних українців з Херсонщини. Господиня поділилась усіма неапольськими лайфхаками і неабияк спростила нам цим життя. За гостинний прийом ми заплатили по 18,5 євро за одну ніч з людини. Далі пощастило домовитись по 10 євро за ніч.
Отож перші враження:
сміття на вулицях, на окремих – дуже багато (не скрізь, звичайно, але навіть у дорогих районах воно є). Причина цього – так звана « сміттєва криза» – доволі складна соціально-політична проблема, яка виникла на півдні Італії близько 8 років тому. Саме тоді спеціалізовані фірми припинили вивезення сміття, оскільки всі полігони були переповнені. На вулицях Неаполя накопичилося понад 5200 тонн побутових відходів. Італійський уряд оголосив винуватцем кризи місцеву мафію – Камору, яка контролювала і контролює донині всі неаполітанські звалища;
друге – дорожній рух: на перехрестях на правила не зважають у принципі; світлофори і переходи існують для годиться; особливо безстрашно водять моторолери; а от чого в неапольців можна повчитись, то це вміння паркуватись: через вузькі вулички на пагорбах в окремих частинах міста вони змушені по-максимуму економити місце – відстань у 3 сантиметри між бамперами малолітражок там звичне явище).
У нас було два вечори, щоб побачити Неаполь. Якогось маршруту чи плану не мали, орієнтувались на кілька основних путівникових об’єктів поблизу. Отож, закупивши в найближчому супермаркеті снеків на день (приблизно 2 євро), ми почали екскурсію, ідучи навмання, куди заведе цікавість.
У неапольських перевулках чудово відчуваються всі особливості життя південної Італії: на вузьких вуличках немає поспіху, місцеві у власних крамничках, салонах, майстернях, піцеріях, кафе та пабах на перших поверхах своїх же будинків так якось безтурботно, здалось мені, проводять час. З одним сусідом порозмовляв, з іншим знайомим викурив по сигареті, ще з одним другом випив кави. Це радше схоже на відпочинок, аніж на роботу. Мені ця атмосфера запам’яталась. Невисокі будинки, стара бруківка, мопеди і метри білизни на балконах.
Один з найколоритніших районів – Centro Storico (в історичному центрі). Він досить компактний, але містить більшість архітектурних пам'яток міста.
Вулиця Spaccanapoli – основна туристична променада. З 2-кілометрової алеї можна потрапити до численних барокових соборів, площ та палаців. Однак потрібно бути максимально уважним у таких локаціях, як Rione Sanità, Forcello, Piazza del Mercato та Quartieri Spagnoli. Останній квартал — дуже бідний і взагалі має недобру славу – масове безробіття, високий рівень злочинності серед молоді, значний вплив Каморри. Власне, боятись не варто – таке є чи не в кожному великому європейському місті.
Найбільша проблема, про яку вас обов'язково попередять місцеві – вуличні крадіжки. Пильнуйте свої гаманці, телефони, камери, годинники, прикраси, сумки та рюкзаки в людних місцях. На вокзалі (площа RiazzaGaribaldi) намагайтесь не затримуватися довго, а вночі гуляти прилеглими вулицями я б не радив.
Неаполь – найбільше місто південної Італії (третє після Рима та Мілана за кількістю населення), тому ми не будемо зациклюватись на його вадах, а продовжимо насолоджуватись його чарівністю.
Отож кілька must see об’єктів цього чудового міста:
Piazza del Plebiscito (Площа муніципалітету) – центр Неаполя та найбільша площа міста. Місце проведення багатьох урочистостей, фестивалів, концертів, арт-інсталяцій і, напевно, максимальна концентрація туристів (і продавців моноподів для селфі – тренд №1 вуличних торговців).
Palazzo Reale (королівський палац) – центральна резиденція правителів Королівства Обох Сицилій. Зазвичай усі залишаються в захваті від його пишних інтер’єрів, витончених розписів на стінах і стелі, театру та внутрішнього скверу з великими скульптурами коней. Палац уміщує 30 кімнат з експозиціями Королівського музею та найбільшу державну бібліотеку південної Італії. Ціна вхідного квитка – 4 євро.
У Національному археологічному музеї зберігається одна з найважливіших і найвеличніших світових колекцій класичної археології часів древніх Єгипту, Греції та Риму і пікантна Таємна кімната, де зібрано різноманітні еротичні знахідки з Помпеїв. Вхід – 8 євро.
На площах Piazza San Gaetano та Piazza San Domenico Maggiore можна знайти масу крамниць, кафе та піцерій, послухати живу музику, скуштувати тамтешнього лімончелло та інші місцеві лікери і просто гарно розслабитись.
Ну і, звісно, набережна – 3-кілометрова Lungomare із сонячними пляжами, ресторанами та кафешками, де готують місцеві морепродукти, прокатами човнів та велосипедів, пабами та неймовірними краєвидами на Castel dell’Ovo, Везувій, острови Megaride, Capri та Неапольські пагорби. Круто і вдень і вночі.
І це лише мала частина усіх туристичних спотів – фортець, палаців, музеїв, базилік, амфітеатрів, катакомб і т.д. Там цього і справді удосталь.
Наступного дня ми з’їздили в Помпеї – давньоримське місто, поховане під попелом унаслідок виверження Везувію у І столітті н.е. Це за 40 хвилин потягом від Неаполя (2,6 євро – вартість однієї поїздки в поїзді до Неаполя). Помпеї варті окремої статті, тому скажу тільки, що масштаби open-air музею неймовірно вражають: за 4 години ми встигли лише поспіхом обійти комплекс, і це без аудіогідів та екскурсоводів. З окремих частин комплексу добре проглядається і сам славнозвісний вулкан, до якого є кілька маршрутів підйому. На висоті 1000 м з оглядового майданчика можна насолоджуватись гарним краєвидом на Неаполітанську затоку. Зазначу, вхід до музею коштує 11 євро.
Переїжджаючи з Неаполя до Рима, ми дізналися одну цікаву річ. Виявляється, на залізницях Італії потрібно знати, що з однієї платформи може вирушати 2 поїзди (або один – вирушати, другий – просто стояти), причому ні з квитка, ні з табло цього не збагнути. Підступ ми зрозуміли запізно. Нашого потяга ми так і не бачили, бо сиділи в іншому. Будьте пильні і з’ясовуйте такі речі заздалегідь. Зрозумівши, що сервіс у касах нашого перевізника не дуже хоче працювати з клієнтами (перший касир не розмовляв англійською, другий нічого не зміг пояснити, а третій просто нас підколов), ми спитали людей на вокзалі, чим доїхати до Рима, і сіли в перший же експрес, на який нам вказали. Квитків на нього ми не мали, однак подумали, що проблеми варто розв’язувати, вже коли вони з’являються). Тож контролер, глянувши на наші квитки, доволі люб’язно запропонував або вийти на наступній станції, або сплатити різницю між вартістю квитків цього і пропущеного потягів (це офіційно, оплата через термінал, з чеками.) Загалом, нам пощастило, ми придбали квитки за 11 євро і доплатили ще 13, хоча могли потрапити і на експрес за 40 євро. Нарешті милуватись навколишніми ранковими краєвидами можна було спокійно.
А тепер підіб’ємо підсумки поїздки: отже, скільки ж я там витратив за два неповні дні? Беручи до уваги вартість перельоту і квитка на потяг до Рима, перебування в Неаполі та відвідування сусідніх Помпеїв, а також численні музеї та галереї, смакування удосталь легендарною неапольською піцою, а ще трохи сувенірів, то все це цілком реально вписується в 160 євро.
Фото Романа Маткова
