Кордони не перешкода: найбільш відомі анклави світу

Перш ніж почати нашу захоплюючу поїздку, важливо розібратися в термінології, оскільки самі поняття «анклав» і «ексклав» часто плутають. На ділі це одне і те ж: просто для тієї країни, чия територія розташована ще і в межах кордонів іншої держави, ця територія називається ексклав, а для тієї країни, всередині якої є частина, яка перебуває під чужим контролем, вона відповідно - анклав.

Візьмемо як приклад наші перші пункти прибуття – старовинні іспанські міста Сеута і Мелілья, котрі для Мадрида є ексклавом, а для Марокко, на чиїй території вони містяться, анклавом. Загалом у цих двох прибережних містах живуть близько 150 тисяч людей, серед яких лише половина – іспанці. Марокканці, алжирці і жителі інших африканських держав вважають їх «воротами в Європу», тому для боротьби з нелегальною міграцією на окраїнах були побудовані стіни в найкращих середньовічних традиціях. Іспанія захопила ці території ще в XVIстолітті, відбивши у португальців Північну Африку. Окрім Сеути і Мелільї, офіційний Мадрид володіє ще кількома дрібними фортецями у Марокко. У туристів з усього світу є бажання оглянути тутешні пам’ятки, котрими особливо багата лялькова Мелілья, що немов зійшла з фантазії великого Ґауді; її, до речі, через архітектуру і називають «маленькою Барселоною». Політологи вважають, що вже в цьому столітті Іспанія, імовірно, втратить всі ці володіння, оскільки утримувати їх під своїм контролем стає і логістично, й економічно дедалі складніше і складніше. Тому, поки є така можливість, не можна втрачати шанс і варто поїхати туди, щоб на власні очі побачити, як Європа у прямому сенсі перетікає в Африку.Фото nice-casinos.com

Лишаємося на Чорному континенті, але переміщуємося на самий його південь, на територію ПАР, у самому центрі якої розташована ціла держава-анклав Лесото з населенням у два мільйони людей. Через важкодоступний рельєф, гори, висоту понад 1400 метрів над рівнем моря ці землі стали надійним і неприступним для завойовників домом для багатьох африканських племен, що ховалися і від внутрішньоконтинентальних розбірок, і від колоніальної політики європейських держав. Сьогодні Лесото живе у мирі і злагоді з усіма, особливо з ПАР, що визнає її незалежність. Понад 70% жителів – християни, що досконало володіють англійською, і, незважаючи на фізичну віддаленість, відкриті світові. Економіка держави повністю інтегрована у південноафриканську, а через неї у світову, тому тутешні села і міста можуть похизуватися досить високим як для Африки рівнем життя. Мандрівники люблять ці землі на неймовірні пейзажі і можливість побачити африканський сніг, що є тут доволі частим явищем, оскільки середня температура коливається від 0 до +30 градусів.

Читайте також: 10 фактів про Лесото

Мальовнича Італія славиться не тільки більш різноманітною температурою, але й тим фактом, що на її території розташовані одразу кілька держав-анклавів. І якщо Сан-Марино і Ватикан відомі своїм статусом і туристичним потенціалом, то крихітний монархічний Мальтійський орден – справжня терра інкоґніта. Це найстаріший у світі рицарський орден, до якого, згідно з офіційними даними, входять близько 13 тисяч людей з усієї планети, володіє Мальтійським палацом у самому центрі Рима, на вулиці Кондотті. Територія палацу – не просто резиденція Магістра, але й суверенний об’єкт з охороною, власною валютою, поштовими марками та іншими атрибутами незалежної держави. Його статус анклаву для римлян підтримується із середини XIXстоліття, і на нього все ще ніхто не посягає, оскільки рицарі навіть у наш час – хлопці відважні, і серед них, за чутками, дуже багато впливових людей Європи. Життя за стінами палацу для пересічних громадян сповнена таємниць і невідомості, адже потрапити на більшість його внутрішніх територій мають змогу тільки обрані. Сам орден має свого представника в ООН і підтримує дипломатичні відносини з більш ніж сотнею держав. Він заробляє продажем сувенірів і доходів від свого бізнесу у багатьох країнах, зокрема, у Швейцарії, куди ми якраз і перебираємося –у містечко Кампіоне-д'Італія.Фото blоgspot.com

Вельми гостинні у себе на Батьківщині італійці теж заснували власний ексклав на території іншої держави. Розташовані у 50 кілометрах від Мілана комуна й однойменне місто Кампіоне не мають прямого сполучення з «основною Італією», але входять до складу регіону Ломбардія. Ці землі здавна славилися своїм демократичним укладом: коли в XIXстолітті територіальні спори вирішувались війнами, місцеве населення мирно з’ясовувало, у складі якої країни, Швейцарії чи Італії, воно бачить своє майбутнє. Саме завдяки цьому волевиявленню і трапився такий географічний та адміністративний казус. При цьому місту це анітрохи не заважає: тут вільно ходять і євро, і франк, а діти у школах вивчають відразу дві мови. Завдяки особливій економічній зоні в Кампіоне вже сто років працює казино, що надає роботу приблизно 20% місцевого населення. Туристична сфера завдяки озеру Лугано, красивим віллам і заплутаному оподаткуванню, що дає змогу «відмивати» тіньові доходи, теж процвітає.Фото ee24.ru

В іншій частині Швейцарії, на самій півночі, неподалік від німецького кордону, міститься ще один анклав – містечко Бюзинген-на-Верхньому-Рейні, що входить до складу Німеччини. Ще 50 років тому місцеві жителі виявили бажання повноцінно, а не лише територіально приєднатися до Швейцарії, однак швейцарці і дотепер не можуть виділити німцям землі для рівноцінного обміну. Євровалюту тут практично не зустріти: містяни працюють на швейцарських підприємствах, тому зарплату вони отримують у франках. Цікаво у Бюзингені працює поліція: вона тут і швейцарська, і німецька, внаслідок чого час від часу трапляються різноманітні накладки; добре, що загалом злочинність дуже низька. Приблизно так само, в конкуруючому стилі, працюють і телекомунікаційні компанії – і пошта, і телебачення, і ремонтні служби представлені як німецькими, так і швейцарськими компаніями, і жителі мають змогу вибирати. Цікавіша ситуація у футболі: тутешня команда «Бюзинген» – єдина німецька, що грає в чемпіонаті Швейцарії.
Фото tag24.de

Ще один цікавий приклад із Європи – дев’ятитисячне містечко Барле, розділене між Бельгією і Нідерландами. Його бельгійська частина – 22 мікроанклави, розташовані на нідерландській території. Кордон між державами тут проходить прямо по будинках жителів – кухня може бути у Бельгії, спальня в Нідерландах, тому країни домовились між собою визначати приналежність до якоїсь із держав за вхідними дверима будинку. Така складна ситуація тримається вже понад 500 років з часів, коли фламандські феодали торгували землею, не думаючи про майбутнє. Уже в наші дні, коли ні бельгійці, ні нідерландці не можуть похвалитися величезними територіями, і їм важливий кожен метр своєї землі, вирішили розділити все з точністю до сантиметра. Тому сьогодні тут всього по два: і поліції, і пошти, і муніципалітетів, і соборів, і тільки за прапорцем на будівлі можна зрозуміти, чи не помилився ти… країною.Фото pahas-travel.blogspot.comФото discoveringbelgium.com

На жаль, дуже часто анклави стають предметом серйозних територіальних спорів і війн, тому закінчити наш матеріал хотілося б блискучим і розумним прикладом взаєморозуміння між країнами, котрий продемонстрували Індія і Бангладеш. 2015 року вони врегулювали більш ніж 40-річний конфлікт, внаслідок якого близько 50 тисяч людей, що проживали у важкодоступних районах з незрозумілим статусом, не мали жодного громадянства. Країни вирішили обмінятися анклавами на територіях одна одної поблизу кордону між ними, а, щоб місцевим було комфортно, у них з’явилася можливість самим обирати собі громадянство. Результатом цього рішення стала нормалізація відносин між країнами і позитивні зміни в житті простих людей.

Головне фото newjetsetters.com