Піша прогулянка Аахеном

...брущатими вуличками зі зручними кав’ярнями, унікальним у своєму роді печатним пряником, музеями і феєричними скачками.

Грандіозні споруди з явним відбитком руки готики безпристрасно відпочивають на старовинних вулицях, а поруч закручується у вир повсякденності просте студентське життя – у цьому весь Аахен. Тут ось уже понад сто років діє один із найпрестижніших у світі навчальних закладів – Рейнсько-Вестфальський технічний університет, котрий, між іншим, входить у дев’ятку найкращих у Німеччині і п’ятірку провідних вишів Європи. Тому 45 тисяч жителів міста – це студенти з різних країн.

Невелике німецьке місто у Північній Рейн-Вестфалії свого часу стало центром трьох світів, зручно розташувавшись на кордоні Німеччини з Бельгією і Нідерландами. Вважають, що давній Аахен заснували римляни, зацікавлені його мінеральними джерелами. У Середні віки він слугував резиденцією франкських королів, та апогею розвитку досяг під час правління Карла Великого, який закохався в Аахен настільки, що без вагань зробив його столицею Каролінгської імперії.Фото codart.nl

Поселившись на одній із охайних вуличок Аахена, мені було нескладно дістатися до його мальовничих сусідів – бельгійського Кельміса і голландського містечка з милозвучною назвою Валс, дуже гостинного, до речі, до російськомовних туристів. На знаменитому базарі маленького Валса я побачила не лише юрбу місцевих жителів і німців, які жваво купували свіжі овочі і запашну полуницю (навіть у листопаді!), а й навіть зустрілася з українцями і росіянами. Багато цінників на валських прилавках перекладені на російську мову: не дивуйтеся, якщо побачите яскраву велику вивіску «Селедка малосольная», а нижче маленькими – напис із ціною в євро.

Непростимо побувати в резиденції Каролінгів і не побачити втілення архітектурної геніальності головну пам’ятку – колоритний Аахенський собор або AachenerDom, як його називають місцеві. Погляд відразу ж вловлює, що до створення споруди доклали рук франкські королі: химерні форми, безмежна величина, багате вбрання – все це викликає почуття благоговіння. Поруч із цією величчю хочеться відключитися від сторонніх звуків і віддатися спогляданню щонайменше на пару годин. Вхід у собор безкоштовний, а от фотографувати можна, заплативши 2 €. Але воно того вартує, можете повірити! Усередині очі розбігаються від пишноти: розсип середньовічної мозаїки, золочені люстри, різнокольорові килими. Раз на сім років серед цієї розкоші на загальний огляд виставляють головні християнські реліквії: пелюшки новонародженого Ісуса, вбрання Діви Марії, пов’язку Христа і покривало, на якому лежала голова Івана Хрестителя після страти.Фото imgur.com

Після дворічної реставрації для жителів і туристів відкрив двері Міжнародний музей газети. Що дивно, головним експонатом тут вважають не паперові видання, а дисплеї. На одному з них можна відкрити карту світу і торкнутися будь-якої точки, після чого на екрані з’явиться преса, популярна в цій країні. Дисплеї – не єдиний інтерактивний елемент в оазисі друкованого слова. Кожна кімната музею – не просто унікально оформлений зал, а й справжній сюрприз. Так, у холі «Брехня і правда» мене спіткав напад всюдисущих папараці з яскравими спалахами камер. Така ілюзія створена, щоб кожен мав змогу відчути себе знаменитістю. Будьте готові, що після отриманих у прямому сенсі яскравих вражень ви зітхнете з полегшенням, бо не пішли свого часу у школу акторської майстерності. Оговтавшись від фантомних фотографів, я вирушила в зал «До і після» – у ньому теж є на що подивитись. Тут з метою невблаганного викриття виставлено голосні фотографії, позбавлені політкоректної ретуші і підкресленої сенсаційності. Загалом Музей газет налічує п’ять залів, відвідати їх усі можна за 5 € для дорослих і 3 € – для студентів і школярів.

Читайте також: Сором’язливий Ганновер

Відносно нова пам’ятка Аахена – культурний центр «Людвиг-форум». Хоч сам музей було засновано в 70-х і називався він «Нова галерея», сучасного його наступника відкрили 1991 року в триповерховому фабричному приміщенні. Нетипова будівля самим своїм виглядом пропагує сучасне мистецтво, прихистивши під своїм дахом найекстравагантніші витвори. Крім модернових інсталяцій, колекції гравюр, тематичної фотовиставки з історією Берліна, тут також знайшлося почесне місце для шедеврів самого Рембрандта. Помилуватися на весь цей розмай барв і жанрів можна всього за 5€.Фото itinari.com

В Аахені безліч, як намистин у німецької фрау, старовинних і не дуже монументів, що звеличують все, що тільки можна. Тут є фонтан-пам’ятник жебракам, лояльно названий «Обіг грошей», статуя Дівчинки з Пряником (тема пряників спонукає серця корінних жителів тріпотіти, та про це трохи згодом), мармурова скульптура Річкового Тільця, схожого, до речі, на розлюченого ягуара з хвостом ящірки, котрий полює на п’яних чоловіків уночі. За легендою він не лише нападає, а й грабує своїх жертв. Німецькі жінки твердять, нібито історію Тільця вигадали любителі прикластися до чарчини, щоб приховати свої пізні повернення додому і порожні кишені. Та чоловіки спростовують цю теорію, аргументуючи тим, що легенди слід поважати! Навіть коли мені випадало просто присісти, щоб з’їсти традиційний німецький кренделик в одному із зручних скверів міста, то неодмінно поруч опинялася кам’яна статуя, що мовчазно спостерігала за моєю трапезою.

Раз мова зайшла про кренделики, варто зауважити, що Аахен – не лише місто студентів, але й осередок кондитерських і зручних кав’ярень, де середня ціна напою – 3 €. Можливо, це численна студентська братія спонукала на популяризацію місць із süßigkeiten, аромат яких розноситься за версту, а, можливо, саме солодощі заманили у це місто так багато студентів.Фото itinari.com

Серед делікатесів місцевих кондитерських на особливу увагу заслуговує аахенський печатний пряник Printen, що став своєрідним символом міста. Навіть коли я зовсім не збиралася зазирнути в один із численних магазинів солодощів, а просто проходила поруч, аромат випічки поманив за собою – і тут вже, entschuldigung, і я на гачку. Ціна на смаколик із дуже самобутньою історією стартує від 2 €.

На жаль, я мала недостатньо часу, щоб відвідати всі веселі місцини цього чудового містечка, і зворотні квитки змушували їхати на вокзал, де біля входу мене зустрічав табун диких коней. На щастя, це виявився не мій засіб пересування: Ричард Тревитик уже винайшов поїзд. Коні – бронзова скульптура, що стала розпізнавальним елементом і окрасою не тільки вокзалу, а й усього міста. А все тому, що колишня франкська столиця славилася своїми рицарськими турнірами. Увінчана лаврами традиція збереглася і до наших днів: щороку у місті проводять престижне кінне свято. Сюди з’їжджається вся світова еліта, а багаті дами, подейкують, навіть відкладають відпустки і прямують у місто, щоб покрасуватися в найрозкішніших широкополих капелюшках, спостерігаючи за кінними перегонами.Фото imgur.com

Скільки б часу вам не поталанило пробути в Аахені, 5 днів чи 5 годин, ви з головою зануритесь у його безмежну багатогранність, відчуєте дух історії, яким просякнута кожна цеглина бруківки, станете щирим шанувальником усього особливого міста! Мені воно запам’яталося своїм готичним шармом і водночас простодушною гостинністю. До того ж, я можу розповісти, що побувала на перетині трьох держав, чим, погодьтеся, не кожен мандрівник може похизуватися!

Головне фото historicgermany.travel