Піонери моди
Уперше на публіці в жилетці з'явився англійський король Чарльз II у 1666 році. Раніше смішний жакет з короткими рукавами можна було побачити хіба що на персонажеві французького комічного театру на ім’я Жиль. Спочатку цей предмет гардероба носили винятково під камзол і вдома замість халата. По-справжньому шикарним він став в епоху Французької революції. Жилети шили з оксамиту, шовку, прикрашали вишивкою, мереживом, коштовностями. А в XIX столітті з'явилися безрукавки у квіточку, смужку і картаті. Їхній крій постійно змінювався: довжина, форма горловини, кишень, характер застібки. Цей вид одягу вподобали франти. Деякі вбирали на себе по два-три одночасно. Згодом жилети стали носити й жінки.
Маленька чорна сукня, котра, як мовиться, має бути у кожної з нас, з'явилася на світ 1926 року. Задумувала її Коко Шанель зовсім не як модну новинку. Її коханий загинув в автокатастрофі, і модельєр пошила собі жалобне вбрання. Сукня викликала у сучасників шквал емоцій. Вона мала незвичну для того часу довжину – трохи нижче коліна, без будь-якого оздоблення: ані мережива, ані намиста чи оборок. Зрештою, плаття було чорним! А цей колір на початку минулого століття носили тільки бідняки. Та все ж на творіння Коко чекав неабиякий успіх. Редактори видання «Vogue» тоді ж передбачили, що модель стане універсальною на довгі роки, і не помилилися.
Фото bappoy.pp.ru
Спочатку підбори вигадали для сильної половини людства, носити їх стали за часів фараонів. Стародавні єгиптяни робили своє взуття трохи вищим, аби було легше долати складні ділянки шляху. За допомогою каблуків кіньми управляли монголи. А першим у Європі подібне взуття надів французький монарх Людовик XIV. «Король-сонце» страждав комплексом неповноцінності, оскільки був невеликий на зріст. Щоб викликати більшу повагу у підлеглих, він став носити вищі туфлі. Подейкують, цю ідею йому підказав Леонардо да Вінчі. Дами звернули увагу на підбори тільки через півстоліття. Але надто швидко втратили почуття міри. У моду ввійшло таке взуття, що стояти в ньому було вкрай складно, не те щоб ходити. Тому на додачу до дивного взуття багато хто використовував тростину, аби не впасти на землю. Однак у сучасному вигляді підбори до нас дійшли завдяки італійцеві Сальваторе Феррагамо. Шпилька належить йому і тепер усім жінкам світу.
Фото polkadotpattern.wordpress.com
Незадовго до початку Другої світової війни модний американський журнал «Vogue» запропонував жінкам вдягнути штани. Це були джинси! Так почалася легендарна хода культового одягу. Дизайнери наполягали – в денімі представницям прекрасної статі буде зручно відпочивати і працювати. Але, мабуть, найбільший фурор викликала застібка. Закрійники запропонували розмістити її не збоку, а спереду, що спричинило найбільшу хвилю обговорень новинки. Багато хто називав це непристойним, засуджуючи джинси в суспільстві та пресі. Боротися з ними навіть намагалися на урядовому рівні. І тільки після 20 років пересудів дівчатам нарешті дозволили спокійно хизуватися в джинсових штанях по вулиці, що залюбки і робила, скажімо, Мерилін Монро.
Оголити одну з найбільш звабливих частин жіночого тіла – ноги – запропонувала 1964 року англійська дизайнерка Мері Куант, винісши на суд громадськості революційну пропозицію – міні-спідницю, або, як вона сама її назвала, «спідницю, в якій можна бігти за автобусом». Щоправда, до цієї ідеї Мері підштовхнула подруга Лінда Квайзін. Одного разу дівчина прибирала квартиру, а довгі подоли спідниці, плутаючись, заважали. Тож, довго не думаючи, Лінда коротко обрізала їх ножицями. Побачивши, який чудовий вигляд має подруга в несподіваній обновці, модельєр нашила багато коротких спідниць і виставила їх на продаж у своїй авторській крамничці на Кінгз-Роуд. Новинку вподобали емансиповані англійки, що принесло неабияке задоволення і чоловічій половині Лондона. Усього за декілька років цей предмет гардероба завоював практично весь світ.
Фото bordo.al
Чорна весільна сукня. Першою під вінець у такому незвичайному вбранні вирішила піти знаменита голлівудська актриса Сара Джесіка Паркер. Їй дуже хотілося, щоби шлюб з Метью Бродеріком помітили всі модні критики, а фотографії пари прикрашали чи не кожне глянцеве видання. І щоб назавжди увійти у фешн-історію, Сара вибрала чорний колір. Для 1997-го це був виклик. Однак витівку актриси сприйняли на «ура», і вже за декілька місяців дизайнери всього світу стали включати до своїх весільних колекцій наречених у чорному.
Фото malinikova.blog.sme.sk
Порівняно недавно у європейську моду ввійшла «арафатка», або, як кажуть в арабських країнах – куфія. І якщо на Близькому Сході її носять переважно чоловіки, то в північніших широтах вона не має гендерних обмежень. Європейці накидають цю хустку на плечі, нею прикривають шию, перев'язують талію. Спочатку куфія призначалася для захисту обличчя кочівників від пилу і піску. Місцем її народження вважається Ель-Куфа, місто в Аравії. Виготовляють головний убір з бавовни, вовни, рідше із синтетичних волокон. Звичної ж для нас назви «арафатка» арабська хустка набула в ході ізраїльсько-палестинського конфлікту, коли по телевізору стали часто показувати лідера Палестини Ясіра Арафата. Той завжди носив куфію та укладав її особливим чином, щоб її частина, яка залишалась на плечі, нагадувала історичні обриси Палестини.
Одяг з молока – новинка останніх років. Почувши про неї, багато хто здивовано здіймає брови, а модні критики вже називають її екоодягом майбутнього. Автором молочної тканини є німецький мікробіолог Анке Домаске. Досить міцну нитку вона отримує з кислого продукту. У процесі переробки з нього виготовляють порошок, змішують з водою, кип'ятять, пресують. За характеристиками тканина з молока нагадує шовк, вона не має запаху і витримує теплову обробку. Одяг з таких ниток унікальний, стверджує сама Анке. Адже має антибактеріальний ефект і може регулювати температуру тіла. Поки що одяг з молока на широкий потік не поставлено.
Головне фото infohostels.com
