Театр тіней здолав тисячолітній шлях від східних маріонеток до професійних акторів з неймовірною гнучкістю. Його еволюцію можна порівняти з трансформаціями інших видів мистецтв: художників змінили дизайнери, літературних класиків – автори бестселерів. А смикання ляльок за нитки тепер видається комічним і нудним для інтернет-користувача, до послуг якого тисячі ефектних постановок «театру тіней» у соцмережах і відеохостингу.
Що побачить він? З великою імовірністю – виступ на черговому телешоу, де наполегливо шукають свіжі таланти. А ось і вони – злагоджена команда, яка орудує за білою ширмою при тьмяному освітленні. У тандемі з оператором зі світла вони викликають захват у глядачів, демонструючи складні сцени «легким порухом руки» та інших частин тіла. Натовп аплодує, актори насолоджуються успіхом. А тепер згадаймо передісторію того, що ми називаємо нині театром тіней.
Батьківщиною жанру можна вважати Китай, де на лялькові вистави ходили ще дві тисячі років тому. Бродячі трупи акторів невтомно мандрували від села до села, несучи все для видовища на собі або везучи на візку. Зазвичай їх було четверо: безпосередньо ляльковод, його помічник і два музиканти. Театр тіней вони влаштовували в оселях: трупу, яка скромно сповіщала про себе гонгом, міг запросити у гості будь-хто. Отримавши дах над головою і їжу як винагороду за показ, актори розгортали біле полотно і, підсвічуючи його лампою, розпочинали виставу, яка тривала 15-30 хвилин.
Піїн сі – китайський театр тіней, де найменша деталь мала значення. Так, просту ляльку виготовляли з декількох матеріалів, кожен з яких по-різному пропускав світло. Зрештою фігурка, виконана одночасно з ослячої і телячої шкіри, а також пергаменту, додавала тіні на полотні нових тонів. Силует персонажа було позбавлено чітких контурів на екрані – перед очима поставало розпливчасте зображення, поєднуючи темний і світлий відтінки.
Майстерна трупа мала у своєму репертуарі до 300 п'єс, кожну з яких міг вибрати господар. Сюжети брали з фольклору та китайської літератури, приміром, постановки «Сива дівчина» і «Подорож на Захід». Перша є народною легендою про привид біловолосої китаянки, що карає вночі своїх ворогів. Другий твір входить до числа класичних для Піднебесної.
Не менш цікавий індонезійський театр тіней ваянг пурво. Першу згадку про нього можна знайти в написах царів з острова Ява, датованих IX-X століттями. Головними дійовими особами у ваянг виступали шкіряні ляльки, котрі від китайських відрізнялися тим, що завжди були розвернуті у профіль, тож глядач міг бачити тільки одне їхнє око. Такі фігурки також мали рухомі, шарнірні руки, які згиналися у ліктьовому суглобі в обидва боки.
У краєзнавчий музей якої країни не зайди, неодмінно помітиш схожі археологічні знахідки – уламки глиняних виробів. Гончарне ремесло, що народилося кілька тисячоліть тому, однак існує й сьогодні, по праву може вважатися одним із найбільш довговічних.
Коли я, ще маленька дівчинка, вперше провела рукою по стрижених кущах, мою долоню дряпнули гострі краї гілок, а в ніс вдарив стійкий аромат туї. Зачарована, я довго не могла відірвати погляд від конусів, куль і квадратів, що оточили мене у парку невеличкого курортного містечка. Мені здавалося, нібито я потрапила в казку і серед листя неодмінно розгледжу усмішку Чеширського Кота.
Сліпучі сполохи давнього знання в різнобарвних переливах бісеру і пряжі на мозаїках індіанців уїчолі спрямовують фантазію у безкінечну подорож гілками світового древа. Духовні образи набувають плоті у вигадливих орнаментах, що супроводжують селянина-мексиканця на всіх етапах життєвого шляху.
Балі – одне з найпопулярніших місць для зимівлі. Океан, вулкани, чудова природа й екзотичні фрукти... Але є ще одна причина, про яку мало хто знає – унікальне арт-село Камасан, що дало початок однойменному балійському живопису. Про нього ми і розкажемо сьогодні на сторінках OUTLOOK.
24 грудня за ініціативою та за підтримки Посольства Азербайджанської Республіки в Україні у Національному музеї Тараса Шевченка відкрилась виставка робіт відомого азербайджанського художника-килимаря Ельдара Гаджиєва. Серед гостей були присутні заступник міністра культури України Ростислав Карандеєв...
Ексклюзивні скляні вази та ялинкові іграшки, наявні всього в одному-двох екземплярах, окрім високої ціни, найчастіше об’єднує ще й унікальна технологія виготовлення, якою володіють представники рідкісної професії – склодуви. Історія цього ремесла триває вже протягом кількох тисячоліть, а деякі старі таємниці handmade-виробництва досі зберігаються під грифом секретності.
У ті часи, коли перським воїнам не було рівних, а їхній силі підкорилися Римська імперія та Аравійський півострів, з-під пальців майстринь народу-переможця вийшов перший шедевр. «Весняний килим» став найдорожчим в історії людства. Він символізував владу і міць персів, а його краса оповідала про божественне походження царя Хосрова І.
Сумні очі старого за вікном уважно стежили за революційною пожежею, яка охопила Петроград. Вогонь поширився на справу всього його життя – гордовита чотириповерхова будівля задихалася від крикливих комісарів і матросів, присутність яких здавалась грубим жартом після попередніх відвідувачів.
Багато місць, відомих сьогодні на весь світ, було створено купкою ентузіастів без грошей і сторонньої допомоги. Ці люди жили ідеями і робили все, щоб втілити їх у реальність. Офіційною датою появи стріт-арту вважається 1942 рік, розпал Другої світової війни. Саме тоді один креативний працівник детройтської фабрики на прізвище Кілрой почав писати фразу «Kilroy was here»
Грань між тінню і світлом така ж контрастна, як між сном і дійсністю. Тому художники використовують обидві речі, щоб досягти балансу в картині. Пейзажі, портрети, натюрморти… ніщо не обходиться без боротьби протилежностей. Утім, є особливо хитрі майстри своєї справи, котрим світло не потрібне. Достатньо самої тіні.
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Незалежний художник родом із Філіппін Патрик Кабрал завойовує світ своїми незвичними арт-роботами. Його творіння – це новаторство, що поєднує в собі вікові традиціїкаліграфії й суперсучасні 3D-технології. Його мистецтво - спосіб змінити світ на краще як за допомогою естетики, так і шляхом виконання соціальної місії.
- Чи не хочете покуштувати рису? - таким питанням зустрічають гостей в Китаї. А якщо господарі виявляться ще і фермерами, вони можуть запросити вас на незвичайну екскурсію і покажуть шедевр природного мистецтва. Рис, який ми часто вживаємо в їжу, не замислюючись про його естетику, в момент вирощування нагадує ковдру, виткану з різнокольорових клаптиків...
Квіти і дерева, тварини і птахи, дракони і герої казок – словом, все, що тільки спаде на думку, може тут перетворитися на об’єкт… їстівного мистецтва. Дивовижною технікою малювання гарячим цукром володіють китайські майстри із провінції Сичуань. Картини, виконані практично карамеллю, не можуть бути ні "відредаговані", ні перемальовані наново.
Дванадцятиструнна гітара, напівтемрява португальських ночей, свічки і пронизливий голос ... Драматичні мотиви романсу фаду розповідають про нерозділене кохання. Йому не судилося збутись, але це не заважає почуттям втілюватися в зворушливі звуки португальських романсів.
Понад півтисячі років тому, 1 листопада, перед очима захоплених римлян вперше постала Сикстинська капела. За цей час народжувалися і помирали як самі майстри розпису, так і цілі напрямки в образотворчому мистецтві, а на капелу, так само відкривши роти від захвату, споглядають уже наші з вами сучасники.
Вода – стихія примхлива і хистка. Будь-яке порушення її спокою змушує водний глянець змінюватися. Важко уявити собі, що воду можна використовувати як полотно, створюючи неповторні малюнки різнокольоровими фарбами: одна рідина лягає на поверхню іншої, народжуючи смислові сюжети…
Історія цього мистецтва налічує близько 6 тисяч років. Примітно, що своїм народженням модне нині ремесло завдячує випадку… Одного дня хтось із первісних людей помітив, що після того, як на місце опіків і порізів потрапляє будь-який натуральний барвник, на шкірі з’являються дуже стійкі малюнки.
Відтоді, як крилаті коні валькірій назавжди поскакали до Вальхалли, на сторожі традицій вікінгів стоїть далекарлійська конячка – розписна народна іграшка, вперше згадана в літописі XVII століття. Далекарлійський коник є талісманом нетуристичної Швеції, рятуючи від забуття старовинні перекази і вірування.
Спеціально для тих, хто вважає театр і оперну музику пережитками минулого, ми розповімо про дивовижний австрійський театр, де традиційне мистецтво поєднується з технічними та інженерними новинками, а ще з неперевершеним краєвидом Альп.
