«Тепер ти вільний, маса»

"Тепер ти вільний, маса", - Такими словами попрощався старий чорношкірий зі своїм господарем на невільничому аукціоні у фільмі «Рабство». Більш глибокої фрази на подібну тему в кіно я не чула. Півтора століття тому, після тривалої війни між Північчю і Півднем, Америка нарешті назавжди відмовилася від пригноблюючого устрою. З того часу раби в Штатах з’являлися лише на екрані.

Тема американського рабства – мабуть, найбільш плідна для режисерів, які хочуть підняти ідею вічних, тепер уже, цінностей свободи і зачепити найсильніші емоції глядача. Хай то жах, жалість або презирство – мало знайдеться тих, хто зможе байдуже дивитися на страждання невільників, їх закривавлені спини і бездушність рабовласників. Різниця тільки в тому, як пробиваються до цих емоцій автори.

Логічно, що найкраще привертає увагу до серйозного питання те, що легко сприймається глядачем, – любов на тлі проблеми. Наприклад, «Джанґо вільний». Два роки до громадянської війни, раб, якому пощастило, і звірства по відношенню до тих, кому поталанило менше. Усе це – фон героїзму Джанґо, який незважаючи ні на що поривається до своєї коханої дружини. Яскравий, повний емоцій, живий фільм. За словами режисера Квентіна Тарантіно, це, безумовно, історія кохання. Наскільки добре чи погано надавати темі певної попсовості – питання спірне. Зрештою, нікому не сподобається плакати три години поспіль. Плюс легкого душку мас-маркету в тому, що любов і літри крові, які розбризкуються по всіх епізодах цієї кінострічки, напевно привернуть увагу навіть того, хто не замислювався про проблеми расизму та історію рабства, якщо така людина раптом знайдеться в Штатах.

Та й взагалі, картини про невільництво в США до громадянської війни явно стають трендом. До них навіть Бред Пітт у своєму продюсерському амплуа вирішив звернутися – роботою «Дванадцять років рабства». Автори італійського постера до фільму вирішили заманювати глядачів саме Піттом – і нічого, що він з'являється у фільмі лише на кілька хвилин, кого хвилюють такі умовності...

Усім знайомий голлівудський шедевр «Звіяні вітром» мимохідь, однак досить яскраво зачепив питання рабства, боротьби з ним і викривлених уявлень учасників Ку-Клукс-Клану про свою діяльність. Багатогранний і пам’ятний «Хмарний атлас» торкнувся проблеми людяності поневолених і того, як розвивалася ця людяність у їх власників. Крім того, кожен поважаючий себе серіал зараз ні за що не пропустить нагоди згадати про чорну, у всіх значеннях, сторінку історії Штатів.

Питання в іншому: чи виправдане обмеження проблеми зображенням лише картин страждань? Сьогодні рабство все ще існує. Воно набуло нового змісту, нових форм, але не зникло. Це спосіб мислення. І чудовою спробою зрозуміти і показати це в умовах Америки початку ХІХ століття став фільм «Рабство» – історія англійки, яка вийшла заміж за плантатора в Джорджії. Крові там менше, ніж у Тарантіно. Зате більше експресії в поведінці акторів. І сцен із життя підневільних людей. А разом з тим можна оцінити викривлене сприйняття господарем рабів і турботи про них. «Я читав твій щоденник і думав – хто ж? Хто ця жахлива людина? А це все я», – сказав героїні наприкінці фільму її чоловік. Стрічка виводить питання в значно ширшу площину, показуючи, як зникає полуда з очей рабовласника, коли він звільняє своїх підлеглих. Саме завдяки цій темі змін у людській свідомості картина набуває цінності й актуальності. Бо ніщо не може зробити фільм більш затребуваним краще, ніж звернення до психіки – адже вона, на відміну від історичних умов, не змінюється.

Фото з відкритих джерел