Ми там були: Ізраїль

Активний спосіб життя і цікава робота завжди допомагали мені не сидіти на одному місці, нехай навіть не в реальному житті, а уявно мандруючи сторінками статей наших журналістів, які привозили з різних куточків світу емоції та враження. Але те, що довелося мені самій пережити і відчути в Ізраїлі, я б назвала «тижневою втечею в пізнання себе».

Головні повітряні ворота країни відчинилися в Тель-Авіві – сучасному мегаполісі з хмарочосами і водночас стародавній цитаделі.

фото OUTLOOK

І, як годиться гостинному господареві, Тель-Авів розстелив переді мною звивистими вулицями білу скатертину, ой, вибачте, «Біле місто» – ансамбль традиційних невисоких світлих бетонних споруд з пласкими дахами, що зветься тут баухаус. 2003 року ЮНЕСКО внесла їх до списку об'єктів всесвітньої культурної спадщини як видатний приклад нового містобудування. Хай куди заводила мене моя допитливість, але ця архітектурна дивина завжди промовляла мені своє «шалом».

Читайте також: Тель-Авів ніколи не спить

Приязне вітання розбавляв дзвоном шекелів строкатий, галасливий і смачний середземноморський ринок Кармель. Подейкують, що тут можна купити все чи майже все. Пробиралася я крізь базар насилу в щільному натовпі таких самих покупців. Заглушало голоси базарних зазивальників тієї миті лише моє хрустіння східної пахлави.

Тель-Авів гомонить, сміється, їде, сигналить – одне слово, він звучить. Мелодія міста того дня була дощовою, а для мене це синонім легкої меланхолії, час, коли хочеться вдивлятися вглиб. Так я дісталась Яффо – одного з найдавніших міст не тільки Ізраїлю, а й усього світу. 

фото static.cntraveller.ru

Сьогодні це район у складі Тель-Авіва. Старий порт з його рибальською атмосферою і човнами, котрі нагадують древні судна, а також пахощі, які доносилися із сусідніх ресторанів, зводили з розуму. Колись тут жили представники різних національностей, унаслідок чого сталося змішання культур. За деякими легендами, саме на цьому місці Ной збудував ковчег, а цар Соломон провозив через Яффо ліванське дерево для зведення Першого храму.

Свого часу містом правили римляни, а згодом єгиптяни. Яффо був джерелом натхнення для таких відомих особистостей, як Клеопатра, Річард Левове Серце і навіть Наполеон! І сьогодні це богемне місце. Сюди часто приїздять письменники і художники в пошуках натхнення. Повертаються вже не з порожніми руками, як Рене Морін. Його славетне апельсинове дерево в горщику, прикріплене тросами до довколишніх будинків, створює ілюзію шугання в повітрі, яку метушливі туристи похапцем хочуть розшифрувати, замкнути в рамки фотографії, а насправді пізнання глибокого сенсу цього витвору мистецтва вимагає спокою та часу, як, зрештою, і весь Яффо. У моїх думках вечорами ще досі спливають Годинникова вежа, площа Кдумім, скелі Андромеди і цей неспокійний шум Середземного моря ...

фото planb.ua

На контурній мапі Ізраїлю мої спогади накреслили свій маршрут пошуку спокою та умиротворення. І я збагнула, що гармонію в цій країні варто шукати тут:

Мертве море, печера Кумран

Неважливо, якої пори року ви потрапили в це місце і чи вдасться вам поринути у води Мертвого моря. Та світанок і захід сонця ніхто не скасовував, а їхню зустріч організувати зовсім не складно.

Вода огортала легкою грудневою прохолодою, але побовтатися як поплавець, лежачи на спині, розкинувши руки й ноги, мені все ж вдалося. З берега долинали чарівні розповіді місцевих гідів про унікальне поєднання кліматичних умов, повітря, води, грязей, які зцілюють від багатьох хвороб і навіть відновлюють нервову систему. Тутешній клімат так високо цінують європейці, що багато страхових компаній Європи включають перебування на узбережжі у свої медичні програми.

Читайте також: Жива вода неживого моря...

Однак це місце, де тілу повертається молодість, а розум і душа оживають, незабаром може зникнути з лиця землі та перетворитися на спогад. Щороку рівень води в унікальній водоймі, за різними оцінками експертів, падає від 30 до 100 сантиметрів. Ця прикра очевидність відома всім, але Мертве море зберігає і безліч таємниць ...

За півтора кілометри від нього можна розкрити одну з них. Печера Ваді-Кумран – хранителька старовинних рукописів, відомих як сувої Мертвого моря. Науковці, котрі розшифровували стародавні письмена, впевнені, в цій місцевості жила релігійна громада єсеїв, які створили власне Святе Письмо.

Пройшовши трохи на північ від печери й піднявшись на узвишшя, я милувалася цим місцем зверху, відчуваючи велич історичної спадщини. Хірбат-Кумран – військові бази римських гарнізонів, а нині джерело для археологічних розкопок і для «розкопок» своєї душі, з якою тут кожен може залишитися наодинці.

фото www.izrailtours.ru

Масада

Кожна країна має свої місця болю та сили. Ізраїль багатий на них. Відгомін у моєму серці залишила Масада – фортеця, котра стала символом стійкості духу, мужності та нескореності. За легендою, древню Масаду побудував цар Ірод. Під час війн повстанців зелотів з панівними римлянами вона стала твердинею для людей, які не бажали миритися з офіційним правлінням. На жаль, воїнам не вдалося здобути перемогу, й вони вважали за краще здійснити колективне самогубство, аби не потрапити в полон до римлян.

Читайте також: Фортеця Масада: остання битва

Один побіжний погляд у бік фортеці змушує придивитися уважніше і не виявити нічого незвичайного: Масада точнісінько така, як і решта гір в юдейських околицях. Про неї не скажеш «височіє», «здіймається вістрям у небеса». Звичайна висота, типовий ландшафт і руїни розкішної колись фортеці. Однак саме тут починаєш відчувати велич і гордість єврейської нації.

Ейлат, Дельфіновий риф

Море кольору найяскравіших фільтрів Інстаграм, великі черепахи та грайливі дельфіни, сонячне сяйво та обійми гір. Таке розкішне поєднання може собі дозволити лишень невелика кількість фешенебельних курортів світу. Бувалому мандрівникові вже зрозуміло, що час бронювати квиток на літак і готель на узбережжі. Для решти розповім ще трохи в цій статті, а посмакую всіма родзинками в наступній.

Передусім раджу сюди їхати любителям дайвінгу, оскільки Ейлат – одне з найгарніших місць для цього виду спорту, з дивовижним підводним кораловим заповідником та обсерваторією.

У Дельфіновому рифі бувають кумедні випадки – дельфіни інколи тікають у море через дірки в сітці, проте завжди повертаються туди, де їм затишно. Кожна тварина потребує певного режиму харчування, тому ці китоподібні «носять» за собою відра, на яких написано їхні імена. Таким чином, спрощується процедура годування, доглядачі знають, скільки їжі якому дельфінові потрібно. Спостерігати за ними істинне задоволення.

Національний парк Тімна

Величні червоні скелі, які виросли за моєю спиною, і теплий вітер, котрий огортає з ніг до голови, подали точний знак – я приїхала в парк Тімна.

Хоч я і не любителька пустель та скель, однак це місце стало для мене справжнім відкриттям. З київської водоверті подій з шаленим ритмом життя я перенеслась у тишу, на сторожі якої стояли химерні скульптури сфінксів, птахів, грибів і дерев.

фото OUTLOOK

Сучасні архітектори відтворили старовинну ауру, вимостивши дорогу з червоного каменю, а також відновивши декілька колісниць із зображенням людей і тварин на полюванні та на війні. Подорожуючи парком, я оглянула залишки храму Хатхор – богині кохання та за сумісництвом заступниці шукачів скарбів (у Тімні є поклади міді та інших благородних металів). Одна зі статуй серед високих мурів нагадує жіночу голову, тож звідси й асоціація з єгипетським божеством.

Міцпе Рамон, Кратер Махтеш Рамон

Якщо язик доведе до Києва, то порожній шлунок до Міцпе Рамон. Тут неймовірно смачний фалафель шипить у розпеченій олії. Та будьте готові поділитися ласощами з гірськими козлами, адже вони наділені правами місцевих жителів. І так само, як і більшість тутешніх мешканців, є вегетаріанцями. Чим не реклама екологічного туризму.

фото 3.bp.blogspot.com

Поблизу поселення розкинувся кратер Махтеш Рамон, а просто над ним здіймається оглядовий майданчик. Ступаючи скрипучими дерев'яними сходами і вдивляючись у неосяжну далечінь, на самому краєчку платформи помічаєш хлопчину років 14-ти в ярмулці та зі світлими пейсами, який, звісивши ноги над прірвою, читає Тору. Напевно, провести дитинство в такому місці – мрія багатьох.

Єрусалим

Єрусалим – місто, про яке важко розповідати. Усе, що я відчула там – у моєму мовчанні та в моїх очах, адже туди кожен приїздить зі своїм багажем думок і молитов, принесених всередині і трепетно написаних на папері. Залишивши записки з бажаннями серед каменів, сподіваючись на здійснення своєї мрії, я доторкнулась до головної юдейської святині – Стіни Плачу – останньої вцілілої частини стародавнього храму, одного зі скорботних і величних пам'ятників світу. 

Варто лише підвести очі й поглянути на Храмову гору, і відблисками сонця на позолоті мене вже вітає Купол Скелі та мечеть Аль-Акса. Кам'яними плитами вимощено дорогу до фасаду головної християнської святині – Храму Гробу Господнього, збудованого саме на Голгофі, де Ісуса було розіп'ято і де він вознісся на небеса.

Ніде контрасти Ізраїлю не проявляються так яскраво, як у Єрусалимі. Зведені хрестоносцями мури, оборонні вали часів Османської імперії, юдейські, християнські та мусульманські святині сусідять із сучасними торговельними центрами, римськими арками та візантійськими левами. Ви можете годинами бродити наодинці вузькими звивистими вулицями або продиратися крізь натовпи туристів слідом за екскурсоводом, та, хай якою буде ваша подорож у це місто, ви ніколи його не забудете.

На початку статті я нарікала на метушливість свого столичного життя, називаючи Ізраїль певною втечею. Утім, наприкінці я збагнула, що відвідати таку кількість місць усього за тиждень теж неабиякий темп, і, певно, мені це підходить. Але тут я усвідомила, що важлива не сама дорога, а як ти нею ідеш.

OUTLOOK висловлює подяку представництву Міністерства туризму Ізраїлю в Україні за організацію пізнавальної поїздки та незабутні враження.

Автор головного фото: Олександр Задніпряний для OUTLOOK