Єрусалим: місто, яке постало з попелу

Стіна плачу

Одного разу зруйновану святиню (побудований царем Соломоном храм) відбудували знову: щоб зміцнити храм, цар Ірод звелів звести 488-метрову стіну. За законами тодішнього часу, цар мав отримати дозвіл на споруджування у римських правителів. Ірод відрядив гінця зі звісткою, а сам тим часом заходився зводити мур з каменів, щільно підігнаних один до одного, встановлюючи кожен новий ряд виступом усередину, через що стіна трохи нахилена. Коли будівництво завершилося, з відповіддю з Риму прибув посол. Послання Октавіана Августа було таким: «Якщо не почав будувати, то не будуй. Якщо почав – розвали. Якщо закінчив – залиш усе як є».

Звісно ж, Ірод залишив усе «як є», але час нещадний був до Єрусалима. Другий храм спалив римський полководець Тит Флавій, зрівнявши із землею й саму Юдею. Західна стіна стала єдиною спорудою, яку залишив Флавій на згадку про власний «подвиг».

Через дві сотні років після руйнування храму вавилонські мудреці склали Талмуд, де записали цікаву легенду: «Одного разу Бог пообіцяв ізраїльському народові, що цю стіну ніколи не буде зруйновано, і біля неї вічно буде «Шехіна» (божественна присутність)». Інший прогноз, про який люблять згадувати ізраїльтяни, – пророцтво Єремії: «Завойовники знищать Єрусалимський храм, але його західну стіну ніхто не чіпатиме».

До XVI століття біля Стіни плачу ще не молилися. Тут жили люди, торговці продавали свій крам, і тільки коли Ізраїль потрапив під владу Османської імперії, про «Котель Маараві» заговорили як про святе місце. Приблизно в той же час виникає переказ у мусульман: нібито саме тут пророк Мохаммед воскрес і вознісся на небеса.

Донині збереглася традиція вкладати між каменів записки з проханнями до Всевишнього. Раз на місяць їх збирають і закопують біля Оливкової гори – щоб жодне прохання не зникло безвісти. Підходити до Стіни плачу можна лише в належному одязі: жінки покривають голову і плечі та моляться з правого боку, а чоловіки надягають головний убір «кіпу» і відходять ліворуч. Щосуботи і в свята чоловікам дозволено веселитися: вони танцюють із сувоями Тори біля Стіни плачу. Жінкам вдаватись до таких вольностей негоже.Фото pinterest.com

Сіонська гора

Перша згадка про Сіонську гору з'явилася в Біблії в книгах пророків Ісаї, Єремії та в Псалмах царя Давида. «І буде так: натовпи великі, всі народи повстануть на гору Сіонську», – писав Ісая. А в «Плачі Єремії» сказано: «На Сіонській горі спорожнілій лисиці вештаються». Однак історики вважають, що Сіонська гора, про яку йдеться у Святому Письмі, була або у верхній частині міста, або на місці гори Моріа. А пагорб, який нині зветься Сіонським, уперше нарекла помилково свята Єлена.

В Єрусалимі б'є ключем джерело глибоких почуттів, що лежать в основі людського існування: віри, любові до ближнього, зради, скорботи, очищення через страждання. Тут сталася одна з найдраматичніших історій, яка поєднала вірність і зраду в одній колізії. На Сіонській горі, у світлиці, відбулася Таємна вечеря, де Ісус Христос годував хлібом апостолів та омивав їм ноги, а потім мовив, що один із присутніх зрадить його.Фото mzwpc.org

Сучасні туристи і паломники теж можуть випробувати «ефект присутності», відвідавши світлицю. Щоправда, на її місці в XVI столітті францисканські ченці звели церкву, яка латиною зветься Кенакулюм. Одначе францисканці провели тут не так і багато служінь, адже їх вигнали мусульмани, перетворивши світлицю на мечеть. А нині Сіонська світлиця підпорядкована міністерству релігій.

Гетсиманський сад

Від Сіонської світлиці двадцять хвилин ходу до Гетсиманського саду, який розкинувся біля підніжжя Оливкової гори. Тут Ісус молився в ніч напередодні розп'яття. Базиліка Боріння оточена кам'яним муром, за ним височіє вісім величезних старовинних олив. Три з них перевіряли за методом радіовуглецевого аналізу і з'ясували, що їм близько дев'ятисот років. За легендою, незадовго до розп'яття Христос молився, дивлячись на плоди олив, соковитий символ життя.

Сама назва «Гетсиманія» походить з івриту, де «гат шанім» перекладається як «прес для олії». Крім Гетсиманського саду, в цих околицях є церква Всіх Націй, церква Успіння Богородиці та церква святої Марії Магдалини. До речі, перше паломництво в ці місця здійснила свята Єлена, мати Костянтина Великого. 326 року вона звела перші храми на Могилі Христа, а також у місці Вознесіння – на Оливковій горі. Після святої Єлени в Єрусалимі побувала сила-силенна прочан. Усі вони свідчать про «божественну присутність» – благоговійний екстаз, який виникає у святих місцях.Photo americamagazine.org

Храм Гробу Господнього

Один з найбільш значущих храмів у християнському світі – Храм Гробу Господнього. Тут залишив земне тіло Христос. Є гарна легенда про Марію, яка прибула до Єрусалима в день Воздвиження Хреста Господнього. Жінка спробувала увійти до храму, але якась надприродна сила не давала їй цього зробити. Тоді Марія схилила коліна перед іконою Богородиці й почала молитися, після чого їй вдалось потрапити до Храму Гробу Господнього.

Сучасні паломники розповідають, що святиня – це величезний, складний комплекс, який складається із сорока будівель, де легко заблукати. Тож про підземні ходи, де орієнтуються лише обрані, годі й казати!

На храм зазіхали тричі. Як зауважив один з паломників, «усі фанатики світу по черзі руйнували його». Перший храм над Гробом Господнім звів імператор Костянтин Великий. Йому було важливо, щоб споруда переважала над усіма храмами. Величну святиню зруйнував перський цар Хосров II. Не увінчалася успіхом і спроба патріарха Єрусалимського Модеста відновити колишню велич на уламках – войовничі араби каменя на камені не залишили. У XII столітті повертати храм до життя взявся Костянтин Мономах. Цей архітектурний пам'ятник пережив втручання хрестоносців, грандіозні плани імператора Карла V і згорів під час пожежі 1808 року.

Сьогоднішній варіант Храму Гробу Господнього включає храм на Голгофі, каплицю Гробу Господнього і храм Воскресіння.Фото pinterest.com

Мусульманський квартал

Один з найбільш густонаселених житлових кварталів Єрусалима схожий на східний базар. Більшість будівель у Мусульманському кварталі збереглася з часів мамлюків і турків. Перебуваючи в північно-східній частині міста, туди можна потрапити зі сходу – через Левові ворота, з півдня – від Храмової гори. А якщо ви підійдете із заходу дорогою «Дамаські ворота», то відразу потрапите на ринок із солодощами, спеціями, пахощами і, звісно ж, мусульманським одягом. Проходячи далі, ви опинитеся в Священному дворі («Харам-еш-Шериф»), місці, яке неабияк шанують, адже там стоять дві мечеті – «Купол скелі» та «Аль-Акса». За значимістю вони практично на одному рівні з Меккою і Медіною. Фото journeyaroundtheglobe.files.wordpress.com

На відміну від інших місць з великою історією, вхід до Єрусалима не нагадує музей і не заморожує відвідувачів «холодним минулим». Кажуть, тільки тут усвідомлюєш стрімкість подій, про які люди згадують перед Великоднем. Заходиш у кам'яні коридори древніх вулиць і губишся серед численних крамничок і маленьких монастирів. Вулички то звужуються, то стають ширшими. І, втомившись петляти і запам'ятовувати незліченні назви, впускаєш у себе мерехтливий вогник освячених місць і смиренно спускаєшся тісними сходами в темниці.

Головне фото lonelyplanet.com