Фортеця Масада: остання битва
Зосередившись у фортеці Масада на березі Мертвого моря, повсталі іудеї чинили неабиякий опір римлянам. І, хоча вижити вдалось небагатьом, Масада досі вважається пам'ятником народної мужності.
Єдине письмове джерело, яке зберегло історію Масади для нащадків, – семитомний літопис «Іудейська війна», авторство якого належить Йосифу Флавію. Сам історик замолоду брав участь у Великому єврейському повстанні проти римлян. Але, побачивши на власні очі, як руйнуються найбільш неприступні фортеці та цінності, Флавій вирішив, що боротися проти Риму марно, і почав переконувати співвітчизників здатися. Що це було: грандіозна зрада чи хитромудрий хід, кожен вирішує сам, але відтоді Флавія шанували як відданого громадянина Риму і дарували абсолютну літературну свободу. Не дивно, що саме за його творами нині вивчають найдавнішу культуру Ізраїлю.
За Флавієм, фортеця Масада слугувала головним прихистком цареві Іроду, який і звів мур, сховища, вирубав великі цистерни для дощової води, подбав про спорудження казарм і складу для зброї. У руїнах Масади все ще можна помітити колишню велич і розкішну архітектуру, мозаїчну підлогу з геометричними малюнками, зображення інжиру та гранатових дерев. Ірод – римський ставленик – дбав, щоб іудеї шанували римські закони, і сам усіляко догоджав покровителям, які віддали йому престол. Так оповідають легенди, однак самі історики ставлять під сумнів правомірність переказів. Головним доказом прихильників древньої іудейської історії є монети, знайдені в районі Масади. Їх нібито випускали в період правління хасмонейського царя Александра Яная з династії монархів, які витіснили греків з території Ізраїлю.
... Після смерті Ірода минуло 75 років. Римські володарі підбиралися до скарбів, схованих за стінами Масади, велику частину храмового срібла було вивезено задля імперських потреб. Іудеї піднімають повстання. У районі фортеці укривається групка людей, які іменують себе сикаріями, тобто кинджальниками, бо носили невеликі вигнуті ножі (від лат sica «кинджал»). Після падіння Єрусалиму до них приєдналися зелоти – представники політичної партії, яка виступала за повалення римської влади і збиралася відстоювати власні інтереси у будь-який спосіб. Три роки самовідданої боротьби на пагористому плато – саме стільки повстанці спромоглися не підпускати до Масади десятитисячні римські війська.
Один погляд убік фортеці змушує придивитися уважніше і не виявити нічого незвичайного. Масада нагадує будь-яку іншу гору в іудейських околицях своєю висотою, типовим ландшафтом і залишками колись розкішної фортеці. Але саме тут починаєш відчувати велич і гордість нації. За однією з легенд, оточені ворогами повстанці, більше не маючи надії на щасливе завершення, розпалили вогнища і увійшли в полум’я, продемонструвавши ворогам, що живими їх узяти не вдасться.
За іншою версією, дві жінки, які вижили дивом, розповідали Флавію, як повстанці під керівництвом Елазара бен Яіра підпалили фортецю і вбивали одне одного. 960 чоловіків, жінок і дітей були знайдені мертвими. У літописі збереглася промова ватажка Елазара:
«Давним-давно ми вирішили ніколи не служити римлянам чи будь-кому іншому, окрім Бога, правдивого і справедливого Господа людства. Нині настав час стримати обіцянку. Ми були найпершими з тих, хто підняв бунт, і ми – останні, хто вистояв у битві з ворогом; і я бачу цю можливість, яку Господь дарує нам, – ми все ще маємо силу померти хоробро, будучи вільними».
Як писав Флавій, вогонь охопив усю територію, крім комор з їжею: таким чином іудеї хотіли показати римлянам, що не голод змусив їх вдатися до смерті, а свідоме небажання підкоритись і здатися в полон.
Після того як останній бунтар сконав, римські легіони заволоділи фортецею. А через багато століть, коли до цієї території підібралися історики, вони виявили одинадцять керамічних черепків з викарбуваними іменами ватажків повстання. До речі, саме так підтвердилося існування бен Яіра, про котрого згадував Флавій.
Уперше неприступна Масада підпустила до себе американських дослідників у XIX столітті, потім за її вивчення узялися ізраїльські науковці. Минав час, і 1966 року на територію твердині пустили відвідувачів. Тоді на вершину гори можна було потрапити лише пішки, та за десять років там з'явився фунікулер, здатний досить швидко піднімати туристів на бажану висоту. 2001 року організація ЮНЕСКО включила Національний парк Масада до списку Світової культурної спадщини.
Стрімкі скелі, розписні фрески, улюблені лазні царя Ірода, Північний палац, що стоїть на трьох виступах скелі, Західний палац, де повстанці зберігали безліч зброї, – такою постає Масада перед очима сучасного туриста. Тепер фортеця дихає миром, її більше не оточують ворожі війська. І тільки історичні факти нагадують: від розкоші до кривавої розправи – декілька кроків, і тому так важливо берегти крихку велич своєї країни.
Фото Олександра Задніпряного спеціально для OUTLOOK
