Петра. Скарби набатеїв

Колись Петра була центром, впливовим містом на Сході та місцем зустрічі караванів, які тягли на собі індійські прянощі, китайський шовк, африканські шкури і слонову кістку. Господарі Петри набатеї давали прихисток усім мандрівникам і торговцям, брали плату за нічліг, їжу та охорону численних караванів від пустельних розбійників. Місто славилося своїми інженерними конструкціями. Тут були водогони, резервуари для зберігання дощової води, стояли храми, некрополі, гостьові будинки. Особливо добре у господарів продавалася вода. Історики припускають, набатеї були багатим народом, гарно заробляли на своїх інженерних спорудах, географічному розміщенні та наданні послуг іноземцям..Фото mymodernmet.com

Слава про дивовижне Червоне місто дійшла до Римської імперії і викликала заздрість у Європі. Щоб усунути конкурентів, римляни взяли під свій контроль торговельні маршрути на Аравійських землях і спрямували всі каравани в обхід Петри, яку так і не змогли підкорити силою. Втративши економічний вплив, набатейська столиця занепала. І зовсім загинула після потужного землетрусу на початку тисячоліття. Стихія на довгі роки поховала під камінням величне місто. Ті, що вижили, покинули його. Тривалий час воно залишалося містом-легендою, загубленим світом, сказанням про незліченні скарби і дивовижні споруди інженерного мистецтва. Упродовж кількох століть після занепаду Петри в її довгих коридорах шумів лише вітер, покриваючи все на своєму шляху пилом і піском.

Тут, у глибині скель, колись жило близько 20-30 тисяч люду, були жваві ринки, лазні для чисельних відвідувачів, діяла розгалужена система водопровідних каналів, працювали урядові установи, сенат... Однак час і землетрус, вітер і пісок зруйнували цей світ.Фото lonelyplanet.com

Нині Петра відкрита для туристів. Її вузькими коридорами можна блукати годинами і споглядати майже містичну кольорову гру піску і гірських порід. Господарюють тут бедуїни, які називають себе нащадками набатеїв. Вони зустрічають гостей на вході до міста з верблюдами та віслюками, щоб провести прибулих углиб свого дому, де пропонують скуштувати чаю із трав, зібраних тут-таки, серед скель і піску. Однак, щоб відчути душу Петри, ліпше самому спуститися в глибоку ущелину «Сік» і пройти пішки вузьку кілометрову дорогу між скелями, які майже зливаються над головою і затуляють від мандрівника небо.

Раптово з-за рогу тріумфально з'являється Аль-Хазне, так звана Казна, у гігантській ніші у скелях. Її оздоблено містичними рельєфами, котрі зображують світ мертвих. Фасад Аль-Хазне можна побачити у фіналі знаменитого фільму про Індіану Джонса "У пошуках Грааля". Тут же знімали і кадри картини «Останній похід хрестоносців». Стояти перед Аль-Хазне можна годинами. Дивують і тішать око візерунки, зроблені давніми зодчими, їхні точні розрахунки, рівні краї і застигла краса орнаменту. Минули тисячоліття, однак ані час, ані природа не змогли зруйнувати цього творіння.Фото history-lists.com

Трохи поодаль від Скарбівні, біля підніжжя гори ен-Неджр розкинувся величезний амфітеатр, який свого часу був епіцентром життя місцевого люду. Його було висічено просто у схилі пагорба. Стародавні зодчі спорудили театр так, щоб, сидячи на його трибунах, можна було бачити якомога більшу кількість гробниць. І сьогодні помітні прямокутні проміжки там, де були колись сидіння. З трьох сторін його огортають рожеві гори, порізані глибокими тріщинами та всіяні кам'яними вежами. Раніше амфітеатр вміщував до 4 тисяч глядачів.

Від нього ведуть дві основні дороги. Якщо піти праворуч, то можна опинитися біля комплексу Королівських гробниць, ліворуч дорога веде до руїн храму Душара – головного бога набатеїв. Далі мандрівника чекають висічені у скелях святині неймовірної величі, царські гробниці, водні канали, міські лазні, сходи, що йдуть і губляться в небі.Фото britannica.com

Обійти місто за один день не вийде. Навіть квитки на вхід тут продають із розрахунку на три дні. Але й цього часу може не вистачити, щоб поринути у казку про царство набатеїв. Аби хоч трохи її пізнати, щорічно в Йорданію їдуть сотні тисяч туристів з усього світу. Археологи заявляють, що розкриття таємниць Петри ще попереду, адже місто розкопано з-під багатовікового шару ґрунту всього на 15% (а це вже 800 об'єктів). І цілком можливо, припускають вони, десь під товщею гірських порід ще спочивають ті самі знамениті скарби набатейського народу.

6 грудня 1985 року Петру було включено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. А 2007 року місто увійшло до переліку «Семи нових чудес світу».

Головне фото azamara.co.uk