Сила – у миротворчості: День Організації Об'єднаних Націй

Прототип організації запропонував ще філософ Іммануїл Кант, який вбачав порятунок Європи в об'єднанні народів і спільному здійсненні миротворчих місій. Після Першої світової війни, 1920 року, було створено Лігу Націй, на яку поклали священний обов'язок запобігати кровопролиттю у світі. Але вона виявилася безсильною перед обличчям Другої світової. Ось чому по війні, яка втягла 53 країни в криваву бійню, було офіційно створено Організацію Об'єднаних Націй.

За Статутом ООН, діячі різних держав сприяють примиренню та посередництву, а якщо це не принесе результату, застосовують санкції і традиційні військові засоби.Фото beltandroad.news

Розгорнувши першу миротворчу місію на Близькому Сході 1948 року, відтоді ООН провела понад 70 операцій по розв’язанню суспільно-політичних конфліктів. На жаль, часто миротворці віддають життя в ім'я миру в усьому світі. Так, 2005 року загинуло 124 вояки із 46 країн. При цьому під час місії зброю використовують тільки для самозахисту у виняткових випадках, бо від дії одного спостерігача залежить результат цілої операції. У своїй небезпечній, проте благородній справі миротворчі сили ООН сповідують принцип: для залагодження конфлікту слід скласти зброю і постаратися прийти до хоч якоїсь згоди.

Значущу роль ООН зіграла під час Берлінської кризи 1948–1949 років, коли країни-переможці у Другій світовій розділили Німеччину на чотири зони впливу. СРСР, США, Велика Британія та Франція, раніше об'єднані спільною справою – боротьбою з фашизмом, тепер мали власні інтереси. За допомогою окупованої території країни маніпулювали одна одною, прагнучи виграти в геополітичній розстановці сил у Європі. Америка, яка спочатку не планувала надавати Німеччині економічну допомогу, провела грошову реформу. У відповідь радянські війська, бажаючи таким чином закликати сторони до переговорів, блокували Західний Берлін і перекрили шляхи сполучення із західнонімецькими зонами. В той момент, коли Берліну загрожувала гуманітарна катастрофа, в хід подій втрутилася ООН. Зрештою було розроблено «Окупаційний статут», який надавав США, Великій Британії та Франції контроль над Західною Німеччиною. Так з'явилася ФРН. Радянський Союз, у свою чергу, ініціював створення НДР.Фото trade.gov

Була в історії ще одна подія, а саме карибська ракетна криза 1962 року, яку завдяки втручанню ООН було подолано.

Саме тоді Радянський Союз розмістив на Кубі ракети з ядерними боєголовками, а американський президент Кеннеді запровадив військово-морську блокаду острова. Ніколи ще ядерна війна не здавалося настільки ймовірною. Рятуючи світ від термоядерної трагедії, Генеральний секретар ООН організував радянсько-американські переговори. Результат не забарився: СРСР вивіз зброю з території Куби, а США відкликали з військової бази Гуантанамо введені війська.

Один з наймасштабніших конфліктів, який ООН прагнула врегулювати протягом десятиліття, з 1965 до 1975 року, виник на Близькому Сході й вилився у протистояння між арабськими радикалами на палестинських територіях та Ізраїлем.

Війна, яку Ізраїль назвав боротьбою за незалежність, палестинці охрестили катастрофою. Уперше конфлікт вийшов на поверхню 1945 року, коли Єврейське агентство, котре представляло інтереси Палестини, заявило про необхідність створення єврейської держави. Йому не поступалося населення арабського походження, яке вважало важливим зберегти етнос у межах однієї країни. ООН запропонувала два варіанти подолання протиріччя: створити дві незалежні держави, об'єднані однією економічною моделлю, або єврейсько-арабську федерацію. Саме другий план схвалили всі, крім Ліги арабських держав і Вищої арабської ради, які пообіцяли зробити все від них залежне, щоб перешкодити розділу Палестини. Це вилилося у війну 1948 року, зупинити яку вдалося завдяки ООН: на початку 1949 року було укладено угоди про припинення вогню. Як наслідок, Ізраїль окупував 112 населених пунктів, відведених арабській державі, тоді як араби отримали контроль над 14 поселеннями, що належали євреям. А після укладення перемир'я було встановлено Зелену лінію, котра позначила припинення вогню.Фото usip.org

І, нарешті, югославська трагедія, коли успішна країна з високими економічними показниками потонула в міжусобицях громадянської війни. Етнічні протиріччя в кожній з республік свідчили: розпад держави неминучий. З приходом до влади Мілошевича конфлікт між сербами та албанським населенням Косова поглибився і призвів до того, що албанці втратили всі права на територіальну автономію. Не розв’язавши проблеми дипломатичним шляхом, косовари вступили в партизанську боротьбу. Теракти, самосуди над югославськими чиновниками і неможливість упоратися з опором – такий вигляд мала Югославія в очах Заходу.

Тож реакція була нищівна: бомбардування НАТО стерли з лиця землі цілі райони, півмільйона албанців зосталося без даху над головою. Найбільше жертв, що й не дивно, було серед мирних жителів, тих, хто опинився в неправильний час в неправильному місці. Як наслідок, югославські війська було виведено з Косова, а саму республіку віддано під контроль ООН. Тому з 1999 року Місія Організації Об'єднаних Націй у справах тимчасової адміністрації в Косові стежить за виконанням законодавства, відновлює зруйноване і керує політичними процесами.

Як показує історія, політики, розв'язуючи війни, рідко беруть відповідальність за скоєне, зате народ, який повірив у «гарні» ідеї, поповнює лави «втраченого покоління». Утім, політики рано чи пізно миряться: з цим доводиться якось жити і дивитися в очі тим, кого ще вчора вважали ворогами. У цьому контексті особливого змісту набувають слова, якими починається Статут ООН: «Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе, і знову утвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків та жінок і в рівність прав більших та малих націй, та створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов’язань...»

Головне фото thecanadianencyclopedia.ca