Не тільки нафта і туризм: сафарі від африканських роботодавців

Нігерія. Країна з величезним нафтовим потенціалом і водночас відносно слабким промисловим. Над міру збагатитися на «чорному золоті» державі заважає тривала політична нестабільність, тож до статусу Еміратів чи Саудівської Аравії їй ще далеко. Місцеві нафтовики по праву вважаються заможним прошарком суспільства – за місяць вони отримують близько 200 доларів, однак потрапити до їх рядів важко через дефіцит робочих місць. Більшість же населення, а це біля 70%, трудиться в сільському господарстві, задовольняючись скромним заробітком у 95-110 доларів на місяць. Як би смішно це не звучало, та ще одна популярна професія в цій країні – кінематографіст. Нігерія знаходиться на другому місці у світі з виробництва фільмів, поступаючись тільки Індії. Тутешній «Ноллівуд» випускає близько 900 картин на рік! Середній бюджет стрічки невеликий – 15 тисяч доларів, зате кіношники завжди забезпечені роботою, займаючись одночасно кількома проектами. Як наслідок, місцеві кінотеатри просто «кишать» хітами національного виробництва.Фото viralimages.site

У сусідньому Камеруні також трудяться переважно в господарській та нафтовидобувній галузях, проте найпопулярніша і найприбутковіша професія – водій таксі. Справа в тому, що громадський транспорт або безнадійно застарів, або взагалі відсутній. Навіть у столиці Яунде автобуса не дочекаєшся. Мрія більшості жителів – заробити на машину і зайнятися приватним візництвом, і це при тому, що камерунські міста задихаються швидше від заторів, аніж від спеки. Ще одна фішка – мототаксі, запасний варіант для тих, хто автомобілем так і не обзавівся. До речі, щоб покататися на ньому наодинці, треба заплатити близько тисячі франків, інакше будьте готові, що водій підсадить до вас попутників. А їх може бути чимало – тільки на передньому сидінні зазвичай уміщаються три людини. Одне таке пасажирське місце коштує 200 франків.Фото ua-tour.org

Кот-д'Івуар, що називався раніше Берегом Слонової Кістки, ось уже кілька десятиліть як обрав для себе інший вектор: це не нафта, не газ, а кава і какао. По всій країні тисячі плантацій, від великих державних до дрібних приватних. Сільське господарство тут – це зовсім не мотики, а сучасна техніка і пристойний дохід. На частку Кот-д'Івуару припадає третя частина загальносвітового виробництва какао, і він же – найбільший його постачальник. Окрім господарського сектора, куди потрапити нескладно, івуарійці охоче йдуть працювати рибалками і футболістами. Якщо перша галузь відносно нова (розмаїтість риб мізерна, хоча біля берегів країни і збирається недешевий тунець) , то спорт – це перевірений спосіб розбагатіти. Французькі скаути та футбольні агенти ретельно вивчають місцевий ринок, час від часу забираючи талановитих хлопців до Європи. Деяким з них, наприклад, таким як Дідьє Дрогба та Яя Туре, доля посміхається, і вони стають одними з найкращих у світі, а отже – мільйонерами. При цьому середня зарплата у країні становить 115 доларів на місяць.Фото raconteur.net

Перемістимося на північ Африки, у досить «європейський» нині Алжир. Незважаючи на відносну стабільність і багаті природні ресурси, мало алжирців працює в промисловості. Місцевим жителям куди більше подобається перебувати на держслужбі. Близько 30% населення – чиновники різних мастей. Закінчивши тамтешні чи французькі університети, алжирці охоче йдуть у кабінети, віддаючи перевагу роботі з паперами над видобутком газу. А за його запасами, до речі, Алжир на восьмому місці у світі.

Читайте також: Найробі: тепер я бачив все

Єгипет і Туніс – країни, де балом та економікою править туризм. Дітей змалку вчать англійської і намагаються влаштувати на роботу в готелі. Кожен п’ятий єгиптянин, так чи інакше, пов’язаний з туристичним бізнесом. Причина такої ситуації проста: у цій сфері хороші за місцевими мірками зарплати, тож навіть некваліфіковані новачки «в сезон» заробляють 300-400 доларів на місяць, досвідчені ж співробітники – значно більше. У Тунісі ситуація загалом схожа, та є одна відмінність – держава вкладає мало не половину бюджету в медицину й освіту. Не дивно, що найбільш примітні будівлі в країні – це лікарні та школи, а професії вчителя і лікаря – мрія всієї молоді, орієнтованої на стабільність та отримання соціальних гарантій. Ну а вже план «Б» – влаштуватися у сферу обслуговування.
Фото groundtruthsolutions.org

Завершимо ми найбільш економічно розвиненою країною Чорного континенту – Південно-Африканською Республікою. Держава ця в цілому живе не набагато гірше Заходу (прибиральниці там отримують близько трьохсот доларів), що й накладає свій відбиток на вибір професії серед місцевого населення. «Робочі руки» тутешньої промисловості належать людям, які приїжджають сюди на заробітки з усього континенту. Дороги, аеропорти, готелі, стадіони до Чемпіонату світу з футболу 2014 року та інші об’єкти, що спішно зводилися, будував хто завгодно, тільки не самі південноафриканці. Ті лише займалися проектуванням і керували процесом. Поряд з управлінськими посадами, місцеві також активно задіяні у сфері підприємництва і торгівлі. Цьому є вагома причина – ПАР входить до першої тридцятки країн з найбільш сприятливими умовами для розвитку бізнесу.Фото groundtruthsolutions.org

Що ж, окинувши поглядом Африку, за звичкою звану найбіднішим регіоном Землі, мимоволі розумієш: такі категоричні висновки хоч і не безпідставні, та злегка поверхневі. Так, цивілізація і прогрес – це те дефіцитне масло, котре на планеті нанесене нерівномірно, але загальна тенденція така, що багато країн, які розвиваються, зараз повсюдно набирають обертів. Аналітики та економісти навіть поговорюють, що ХХІ століття може пройти під знаком Чорного континенту. Для цього є всі передумови, особливо в контексті неосвоєних африканських запасів палива і загального їх виснаження у світі. Тож, почувши про чергового заповзятливого бізнесмена, який перебазував свої справи в ПАР, або про те, що ваш однокурсник – виходець з Алжиру, не поспішайте іронічно чи співчутливо зводити брови. Хтозна, цілком можливо, що у нього на той момент підстав для цього буде вже куди більше.

Головне фото britannica.com