Баджо: морський народ Південно-Східної Азії
Це плем’я, що нараховує всього кілька тисяч людей, цікаве тим, що практично весь час перебуває у воді. До суходолу їхні дивовижні човни-будинки, що звуться «лепа», причалюють лише для того, щоб поповнити запаси питної води або щоб когось поховати. Кажуть, організми баджо взагалі не пристосовані до життя на «великій землі»: прекрасні плавці з відмінним здоров’ям, вони буквально на очах хиріють, коли перебувають на суходолі довше ніж зазвичай. Цей феномен наука поки не може розгадати, тому навіть у 21-му столітті доводиться згадувати легенди минулого, адже, згідно з ними, плем’я опинилося у воді після того, як на території Азії став поширюватися іслам.
Фото mabul.com
Оскільки баджо язичники, вони не захотіли приймати нову релігію, тому вирішили «переїхати». Щоправда, постійного «місця проживання» у них нема й досі, тому їхні човни-будинки можна зустріти не лише на території Південно-Східної Азії: очевидці твердять, що інколи «лепи» з’являються навіть біля берегів Австралії. І хоча в це складно повірити, адже відстань між континентами гігантська, і на таких скромних і ненадійних, на перший погляд, плавзасобах нібито далеко не запливеш. Утім коли про баджо дізнаєшся трохи більше, починаєш вірити і в ще більш дивовижні речі…
Фото iloveasia.travel
Кілька століть, проведених далеко від берега, змінили не тільки їхню ментальність, а й навіть фізіологію. Вони здатні затримувати дихання на 5-6 хвилин і ловити рибу на глибині понад двадцять метрів, і їхній зір різко загострюється під водою. Оскільки риболовля – основний вид діяльності баджо, навіть малі діти – чудові «мисливці». Перепродаючи свій улов великим компаніям і великим суднам, етнос, за підрахунками, забезпечує у значних обсягах морепродуктами жителів Індонезії, Малайзії і Філіппін. Тому, хоч їх інколи і називають браконьєрами, їхню працю важко переоцінити.
Фото iloveasia.travel
Та інколи через відсутність достатнього технічного забезпечення баджо не гребують і підривати рибу динамітом – цьому їхнє плем’я навчилося в роки Другої світової – чи травити воду хімією. Виходить замкнене коло, адже популяція падає, рифи руйнуються, і такими темпами скоро все плем’я буде оголошене поза законом. Тому деякі представники, через силу стають працівниками величезних фірм і корпорацій і навіть переселяються на суходіл. Проте такі випадки поодинокі – значна більшість баджо все ще ловить рибу або руками, або дідівськими методами, дедалі менше для продажу, а лиш для забезпечення себе їжею.
Поспілкувавшись, дивуєшся їхнім уявленням про життя. Здається, що їхня свідомість чиста, як і водні простори регіону. Що таке паспорт, скільки їм років, як користуватися електронікою – ці запитання викликають у них тільки легку усмішку. Прізвищ у них теж немає, але до імені неодмінно додається «син чи дочка такого-то». Головний суддя, прокурор і президент для них старійшина, котрого називають «панглим». При цьому вони дуже привітні і, незважаючи на віддалений від цивілізації спосіб життя, завжди приязні, залюбки позують перед об’єктивами і запрошують разом попірнати. Це, до речі, не рекомендується, оскільки небезпечно для здоров’я: захопившись, можна не помітити, як занурився дуже глибоко, і під час спливання можуть виникнути проблеми з тиском. Баджо це не загрожує, адже ще в дитячому віці їм розривають барабанні перетинки, щоб не відчувати цього дискомфорту при полюванні.
Фото survivalinternational.org
Частенько маючи проблеми із законом через браконьєрство, послугами племені за крихітну винагороду почали користуватися злочинці. Вони використовують кочівників у контрабанді алкоголю, сигарет і наркотиків, оскільки пірнальники часто невловимі для прикордонників. Також їх намагаються втягнути в нелегальне видобування перлин. Дивовижно, але навіть люди, які займаються цим промислом професійно, використовуючи спеціальні і сучасні прилади і датчики для виявлення цього коштовного каменя, визнають, що баджо, покладаючись на власне чуття й інтуїцію, працюють не гірше. Здається, сама вода підказує їм, де слід пірнати.
Щоб хоч якось відгородити цей етнос від незаконної діяльності, ООН посприяла у видачі їм особливого статусу громадянства, котрий діє на території Малайзії, Індонезії і Філіппін, і ліцензій для риболовлі в обмежених розмірах. Та, спостерігаючи за ними, здається, що всі ці правові акти, закони для них – лише незрозумілі папірці, у зміст яких ніхто і не думає вникати.
Фото pinterest.com
Утім, попри різноманітні проблеми і не найкомфортніший спосіб життя, баджо не нарікають. Вони вважають себе щасливими і незалежними людьми, що роблять те, до чого лежить душа. Вони вже не уявляють себе не те що у великих містах, а й навіть у селах. На «лепах» є все необхідне: спальні місця, вогнища, міні-городи, на котрих жінки примудряються вирощувати і овочі, і фрукти. Вечорами, з’єднуючи кілька човнів, вони влаштовують святкові танці, моляться своїм язичницьким богам і наперед смакують завтрашній день, коли знову можна буде пірнути якнайглибше і, забувши про все, ловити рибу, гармонійно єднаючись із підводним світом, де їм подобається куди більше, ніж у нашому – з папірцями, документами і графіком «робота-дім-робота-вихідні»…
Головне фото blog.tourism.gov.my
