RU  UK  EN
Статьи  >  Уяви  >  Гетто світу: Маре - Париж по-еврейські

Гетто світу: Маре - Париж по-еврейські

Свіжі і хрумкі піти, намолені синагоги, кошерні ресторани і милі люди з пейсами і добрими очами – щоб побачити все це не конче летіти до Ізраїлю. Досить просто зазирнути у паризький квартал Маре, розповідь про який і продовжує нашу рубрику про національні гетто.

Дареному коню в зуби не дивляться або «кидалово» по-королевськи

Гуляючи затишними і комфортабельними вулицями Маре, важко уявити, що вся ця пишнота збудована на болотах, власне, чому район і отримав таку назву. Утім, щоб міська ділянка не пустувала, король Людовик Сьомий із власної ласки подарував ці землі орденові тамплієрів. Працелюбні рицарі, звичайно, здивувалися такому презенту, та не злякалися проблем і взялися за діло: почали осушувати й упорядковувати територію.cwega8.jpgФото theculturetrip.com

Через кілька років район став цілком придатним для життя, і його почали заселяти як самі тамплієри, так і пересічні громадяни. Утім, спокій і гармонія тривали недовго. Через певний час король Філіп Красивий не лише розгромив орден, а й відібрав ці недавно нікому не потрібні землі у воїнів. Розгнівані рицарі з болем покинули Маре, у якому вони навели лад, і назавжди прокляли Філіпа.

Кошерна «окупація»

Як кажуть історики, євреї у Парижі з’явилися раніше за самих французів, і це не жарт. Вони жили у всіх районах міста, та найбільша щільність була в тому місці, де зараз аеропорт Орлі. Із часом їхня община почала переміщуватися у бік більш спокійного Маре, який уже тоді завдяки тамплієрам був цілком придатний для життя.bj4sxwjnzf92vypdsfzu.jpgФото contexttravel.com

Остаточно «болота» перетворилися на богемний «маленький Ізраїль» уже у 18-19-му століттях, коли сюди переїхали євреї, гнані з Польщі і Російської імперії. «Фіналом», що закріпив цей квартал за юдеями, стало будівництво 1913 року найбільшої у Парижі синагоги, яку спроектував видатний архітектор Ектор Гімар – один із «батьків» столичної підземки. Відтоді неюдейська меншина в районі не перевищує 15%. Найчастіше це студенти або люди творчих професій, яким подобається жити у «тихому центрі» серед пам’яток архітектури, і де культурне життя не припиняється ані на хвилину, а всіляких музеїв і театрів не менше, ніж булочних.

Головні пам’ятки

Самі парижани кажуть, що найцікавіше там – це сама 800-тисячна громада євреїв, за життям якої дуже цікаво спостерігати. Тому багато жителів столиці частенько їдуть на станцію метро Pont-Marie, щоб просто прогулятися, зануритися в тамтешню атмосферу і посидіти у численних кафе і барах. Місцеві заклади, позбавлені пафосу і оцінюючих поглядів, вважаються найприємнішими у місті, тому черги за млинцями і фалафелями нікого не повинні дивувати. Маре – це такий «Париж зсередини», де туристів не так уже й багато, оскільки мало хто буває далі Єлисейських полів чи Монмартра.RS-shutterstock_236049502-f4d6a4a0cfd4.jpgФото lp-cms-production.imgix.net

«Болота» зі своїми музеями, кабаре і величним Центром Помпіду напевно нічим не поступаються культовим місцям столиці. Більше того, вулиці Розьє і Екуфф просто кишать оригінальними крамницями хендмейд, маленькими майстернями і всілякими пам’ятками історії. Тільки встигай дивитися по боках: ось тобі крихітний середньовічний монастир Бійєт, по сусідству з яким бар для геїв, а буквально через дорогу – Архів єврейської громади, де можна дізнатися абсолютно все про голокост. І весь Маре такий – змішаний, різний, дивовижний, справжній квартал-коктейль.image.jpgФото timeout.com

Неодмінно слід пройтися «міським селом» Сен-Поль, розташованими тут же – сюди за свіжими фермерськими продуктами й оригінальними товарами із ремісничих бутиків (так, це справді бутики з відповідною продукцією і цінами) з’їжджаються з усього міста. Тут же міститься легендарна церква Сен-Поль, яку розграбували в часи Французької революції. Сьогодні її внутрішній інтер’єр знову наповнений різними святинями і предметами мистецтва, а вхід прикрашає справжній шедевр «Христос в оливковій діброві» 1827 року – робота художника Делакруа.

Що стосується синагоги Гімара – її модерн, як і раніше, вражає навіть жителів району, адже споруда – їхня гордість. Нацисти підірвали її під час Другої світової війни, а після перемоги євреї одразу взялися за відбудову, паралельно вибивши статус пам’ятки світової архітектури, щоб зберегти культову будівлю від руйнувань у майбутньому.Pavee_Synagogue_01.jpgФото synagogues360.blogspot.com

Музей Пікассо, відкритий 1985 року у будівлі особняка Сале, може похизуватися однією з найбільш повних колекцій робіт майстра. Практично всі картини великого художника, що виставляють у всіх країнах, потім повертаються сюди, адже тут місце їхньої постійної дислокації.RS-shutterstock_587094110-21ed29b468ca.jpgФото lonelyplanet.com

Закінчити маршрут можна на просторій площі Вогезів, на території якої розташований затишний парк. Його перевага – офіційний дозвіл на можливість посидіти на траві з багетом і вином, відчувши себе справжнім парижанином або ж паризьким євреєм, якщо вино марки «Кошер», а замість багета – піта з гумусом. Вид відкривається чудовий: око тішить розкішний особняк Сюллі, при першому погляді на який у голові проноситься лише одна думка: «Жили ж люди!»le-marais-paris-place-des-vosges-thumb.jpgФото readersdigest.ca

Слід додати, що подібний вояж районом може злякати кількістю об’єктів, але за часом він триватиме не більше двох-трьох годин приємної ходьби. Маре окрім того, що красивий і оригінальний, ше й дуже компактний, що не може не радувати любителів прогулянок.

Головне фото youtube.com

Вам это будет интересно:
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Священні тварини інків
Наш «перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало.
Гетто світу: Бедфорд: англійська глибинка з італійським присмаком
Сьогодні розповіддю про одне з найбільш дивовижних поєднань, яке тільки можна уявити, таких несхожих одне на одного народів – італійців та англійців – ми продовжуємо нашу рубрику, присвячену етнічним гетто світу. Приготуйтеся вирушити разом з нами в холодний і дощовий Бедфорд, де ми зануримося в теплу середземноморську атмосферу.
Несповідимі шляхи щастя: де загадувати бажання в Латвії?
Мандрівка в Латвію обриває ланцюг повсякденності, впускаючи у світ потаємні фантазії, котрим немає виходу в коловороті буднів. Блукаючи у вікових соснах, свіжий балтійський бриз млосно перебирає струни очікування чогось незвичного. Мрії справді збуваються – тільки треба знати, де загадувати бажання.
Килимами вистелена дорога до Азії
Килими вішають на стіни як символ достатку, стелять на підлогу для створення затишку і підносять як дорогий подарунок. А роздивлятися химерні малюнки у вигляді ромбів і зірочок на них, вгадуючи їх значення, – справа вельми цікава. Поширені по всьому світу килимові традиції були запозичені у східних народів, які першими навчилися робити пряжу і тканини з волокнистих матеріалів.
Замурзані аристократи
Професія сажотруса нещодавно увійшла до рейтингу найбільш рідкісних спеціальностей світу. А ще якихось сто років тому практично кожен житель Європи міг розповісти чимало цікавого про цих хлопців-замазур. Ми не винайшли машини часу, однак факти про представників такого вимираючого ремесла все ж роздобули.
Жіночі прикраси в Індії: сакральний зміст
При слові індійка в нашій уяві виникає красива жінка в сарі, неодмінно з безліччю прикрас і малюнків на тілі. Звідки в національних традиціях цього народу така пристрасть до прикрашання тіла? У цьому є не лише естетичний, але й глибокий сакральний сенс – відображення культури, вірувань і світогляду індійців...
Смачна Японія: скуштувати країну на зуб
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню...
Битися, як жінка. Бійцівський клуб літаючих чоліт.
У вільної боротьби не жіноче обличчя. Хороша дівчинка повинна мило усміхатися і берегти чепурне платтячко, а не розмахувати кулаками, але в суворих Андах такі ніжні квіти не ростуть. Справжня болівійська чоліта і за словом в кишеню не полізе, і тумаком при нагоді огріє, а в неділю, підібравши накрохмалені спідниці, ринеться у бій без правил.
Замість візка – човен: знамениті плавучі ринки
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 3. "Дух самурая"
Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”
Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
Хвилями часу: Історичні вітрильники Естонії
Історія Естонії зберігається не у пергаментних сувоях, а у свинцевому літописі Північного моря. Звивиста берегова лінія протяжністю три тисячі кілометрів бачила мільйони вітрильників, починаючи зі смугастих полотнищ драккарів і закінчуючи поземним польотом кліпера над хвилями за доби пари й електрики.
Баджо: морський народ Південно-Східної Азії
Нечисленні народи завжди цікавили вчених і художників, котрі шукали в їхньому способі життя натхнення для своєї творчості. Один із найпопулярніших етносів сьогодні - баджо, кочовий народ мореплавців, котрих формально можна співвіднести з Малайзією.
Живий танець. Полька
У цьому життєрадісному і пустотливому темпі крутиться вся Європа і Америка, лише скромно додаючи до слова «полька» своє географічне розташування. Наприклад, фінська, андіжонська або навіть мексиканська. Саме з цієї хореографії починають діти, її ж вважають «вищим класом», який під силу лише витривалим танцюристам з міцним вестибулярним апаратом.
Національні напої: Нуль градусів і море енергії
Всі знають, що перебуваючи в Шотландії, варто неодмінно скуштувати віскі, у Франції – вина, а в Японії – саке. Та мало хто замислюється про національні безалкогольні напої. Але ж їх різні народи створювали з куди більш практичними намірами – прохолоджувальні і зігрівальні...
Еквадор: Бути індіанцем
Олена Расенко відвідала Еквадор і за час поїздки встигла не тільки зібрати для редакції безліч матеріалу, але й познайомитися з місцевими і навіть втратити свідомість...Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами.
Таїланд ремісничий: від шовку до перлів
Чи замислювалися ви, прогулюючись уздовж сувенірних крамничок у Таїланді, скільки дрібок історії зберігається в кожному предметі? Адже ви перегортуєте трудову книжку всього народу, побіжно переглядаєте записи від тисячолітньої давнини до наших днів. Деякі сторінки стали практично невагомі, але позначки на них не втратили своєї чіткості.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Закрыть
Outlook facebook page