RU  UK  EN
Статьи  >  Уяви  >  Макулеле: танцюють – аж іскри летять!

Макулеле: танцюють – аж іскри летять!

Коли перші переселенці з Африки навідалися до Бразилії, вони привезли запальні дійства в країну, що жила за принципом «Життя – це карнавал». Як пояснювали жителі Африки, танок маку леле з’явився в середовищі, де раби змушені захищатися від посягань господарів. А тому в народі майстрували палиці і ножі, причому зброю тримали в руках навіть під час танців…

Не всі дослідники давніх культур впевнені, що макулеле має потайний сенс. За однією з версій, африканці відстукують ритм дисками, виточеними з дерева, а бойовий характер видовища забезпечується особливостями африканського менталітету. Мовляв, макулеле підтримує погляд на чоловіка як на сміливого, витривалого захисника, а палиця – лише символічний атрибут.

Згідно з другою оповіддю про походження танцю з палицями, за допомогою макулеле африканці заявляли про свої інтереси. Працюючи на цукрових плантаціях, вони зрізали тростинові палички і практично падали знесилені у стані виснаження… та все ж знаходили сили танцювати. Раби знали, що танець був сакральним способом висловити обурення через непосильну працю. Що сильніше вибухав гнів на несправедливі робочі умови, то яскравіше палали факели, котрі тримали в руках танцюристи. До речі, «факельний ритуал» має войовниче підґрунтя. Якось раби влаштували повстання і, зв’язавши, підпалили найбільш жорстоких мучителів, бажаючи помститися за все безрадісне життя. Декому вдавалося вибритися з полум’я палаючих полін, та їм не судилося врятуватися: раби молотили їх палицями. Можливо, саме ця історія стала причиною, за якою палиці виступають підручним засобом у цій комбінації бойових мистецтв і танців. Принаймні, про це йдеться в легендах.Capoeira_Maculele_03.jpgФото dudu-tucci-brasil-power-drums.com

Однак деякі історики схиляються до думки, що африканці не мстили кривдникам, бо не могли взяти до рук зброю (це було небезпечно через покарання). Зате палиці із цукрової тростини додавали безстрашності і без того жвавому танцю.

Історія танцю макулеле була актуальною до скасування рабства 1888 року. У бойовому дійстві більше не бачать сенсу, а через кілька років помирає один із видатних танцюристів макулеле. Танець практично канув у Лету, але про нього раптом згадали під час фестивалю, присвяченого Носса Сеньйора да Пурифакакао (Очищення Пречистої Богородиці) – так звучало одне з імен Матері Божої. Людину, що відродила макулеле до життя, звали Пауліно Алузіо де Андраде, більш відомого як Местре Попо де Макулеле, і він проживав у місті Санто Амаро. Уперше Местре Попо виконав рухи макулеле зі своїм другом прямо посеред вулиці, щоб привабити увагу жінок. Танець мав популярність серед прекрасних дам, і невдовзі Местре навчав йому всіх охочих, пропонуючи виконувати рухи під час народних фестивалів з релігійним нахилом. Зараз бразильці вважають Местре Попо «батьком макулеле».Capoeira_Maculele_02.jpg
Фото dudu-tucci-brasil-power-drums.com

Саме він надав безоглядному танцеві постановочної строгості, встановив певні правила. Танцюристам слід було ставати в коло, всередині якого за командою старшого наставника «местре» заходили двоє. При цьому Попо просив учасників танцю не надто захоплюватися шоу заради видовищності і пам’ятати про високе призначення макулеле: «Наш танець ми присвячуємо Богоматері і принцесі Ізабел, котра звільнила негрів від рабства». Учитель пояснював що під час пісень, які виконували в колі, стародавні танцюристи просили африканських богів дарувати фізичну міць і спритність, а також визволити з оков рабства. Для створення акомпанементу використовували три різновиди барабана атабаке – рум, що видає низький звук, румпі, що концентрується на середній тональності, і ле, що бере пронизливі високі ноти. Що стосується використання випуклих клинків мачете, котрі танцюристи норовили брати для макулеле, Местре Попо виступав проти такого нововведення. Він твердив, що жоден знавець давньої африканської культури не візьме мачете для цього танцю. Не варто ламати традиції, адже в них більше сенсу, ніж може видаватися на перший погляд: «Якби і в танцюристів були мачете, вони тренувалися б на головах своїх гнобителів».

Ось так 1943 року це незвичайне дійство перейшло з розряду диких рухів у категорію екзотичних танцювальних стилів. Першим групам знадобилося понад двадцять років, щоб зробити макулеле популярним у всій Бразилії, котра здавна звикла святкувати радісні події на широку ногу. Карнавальна культура з радістю прийняла «біснуватий» танець у свої лави. Бразильців було не злякати розфарбованими обличчями виконавців і спідницями, котрі танцюристи носили незалежно від статевої приналежності.

Танцювальна процесія наспівувала прямо на вулиці нехитру пісеньку, що складалася із двох слів: «Олеле макулеле». Потім виконавці приділяли увагу національним пісням і вихваляли бразильську націю у патріотичних віршах. Якщо компанія в строкатому одязі зупинялася біля чийогось будинку, і господар виглядав, щоб помилуватися екзотичним боєм, у процесії на ходу народжувалася хвальна ода власникові будинку. І тільки після цього розгорталася битва на палицях, причому учасники потребували не тільки спритності, але й уваги: коли наставник проводив палицею довкола голови, всі повинні були повернутися в коло. На цьому етапі у макулеле з’являлися ігрові елементи. У коло входив «пастух корів» (котрого в танці називають «вакейру») – він і намагається внести розбрат і накинути ласо на шию одного з учасників. Якщо останньому не вдавалося ухилитися, танцюристи виконували насмішкувату пісню з легким кепкуванням над «спійманим» героєм, котрий лежить на землі. Потім йому нібито давали випити журему – настій галюциногенної трави, але насправді цю дію лиш зображали в танці.Фото pinterest.it

…Весь танець макулеле просякнутий елементами, взятими із бойових мистецтв. Палиці і ножі покликані нагадати про боротьбу африканських рабів, що не бажали опускати руки і миритися зі своєю долею. На сьогоднішній день макулеле виконують танцюристи, утворюючи коло під дзвінкі удари барабанів, що вводять в транс, щоб в імітації бою ухилитися від символічного удару клинком. А який вигляд мали подібні брої раніше? Про це розповідає африканська легенда.

Відбувалося це у напівпокинутому селі, що сховалося в потаємних куточках Нігерії. Якось усі чоловіки залишили поселення і вирішили в ліси у пошуках дичини. Вони наказали одному хлопцеві уважно стежити, щоб ворог не пробрався за сільську огорожу і не порушив спокій жінок і дітей. Як водиться у будь-якій оповіді, ворог не змусив себе чекати і, щойно в селі стихли чоловічі голоси, прийшов, щоб поживитися чимось чужим. Хлопцеві нічого не лишалося, окрім озброїтися палицями і спробувати зупинити ворога. Той покликав допомогу, і юнак виявився безсилим протистояти цілій ватазі. На щастя, у той момент, коли його сили були майже вичерпані, решта чоловіків повернулися в село – і з палицями кинулися на ворогів, прогнавши чужоземців геть. Щоб відзначити хоробрість героя, котрий наодинці захищав рідне село, і придумали танець макулеле (можливо, взявши ім’я молодого чоловіка як назву). Фото edelfaule.files.wordpress.com

Головне фото pinterest.it

Вам это будет интересно:
Кров. Гроші. Пір'я
Дана розвага під суворою забороною майже у всіх країнах світу. Але любителів півнячих боїв це не зупиняє. На напівлегальні змагання завжди збираються повні зали або двори, залежно від того, де проходять криваві пташині поєдинки. Глядачі буквально смакують те, як пернаті рвуть один одного на шматки, без жалю до себе і суперника.
Замість візка – човен: знамениті плавучі ринки
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Біле золото Піднебесної. Китайський фарфор
Цивілізація Стародавнього Китаю однією з перших відкрила для себе кераміку. Встановлено, що вже в II тис. до н.е. температура випалу гончарних виробів, знайдених в долині Хуанхе, наближалася до 1200 ° С. На думку ряду дослідників, винахід порцеляни було продиктовано прагненням знайти заміну нефриту та жадеїту.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 3. "Дух самурая"
Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів...
Замурзані аристократи
Професія сажотруса нещодавно увійшла до рейтингу найбільш рідкісних спеціальностей світу. А ще якихось сто років тому практично кожен житель Європи міг розповісти чимало цікавого про цих хлопців-замазур. Ми не винайшли машини часу, однак факти про представників такого вимираючого ремесла все ж роздобули.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”
Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
Таїланд ремісничий: від шовку до перлів
Чи замислювалися ви, прогулюючись уздовж сувенірних крамничок у Таїланді, скільки дрібок історії зберігається в кожному предметі? Адже ви перегортуєте трудову книжку всього народу, побіжно переглядаєте записи від тисячолітньої давнини до наших днів. Деякі сторінки стали практично невагомі, але позначки на них не втратили своєї чіткості.
Еквадор: Бути індіанцем
Олена Расенко відвідала Еквадор і за час поїздки встигла не тільки зібрати для редакції безліч матеріалу, але й познайомитися з місцевими і навіть втратити свідомість...Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами.
Загублений острів Яп. Земля великих грошей
Як зрозуміти природу фінансів, якщо нема бажання заглиблюватися в наукові нетрі? Краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати: поїздка на острів Яп у Мікронезії замінить весь університетський курс монетарної теорії. Уздовж доріг шикуються шеренги гігантських кам’яних монет розміром з камінь млина – і це все...
Килимами вистелена дорога до Азії
Килими вішають на стіни як символ достатку, стелять на підлогу для створення затишку і підносять як дорогий подарунок. А роздивлятися химерні малюнки у вигляді ромбів і зірочок на них, вгадуючи їх значення, – справа вельми цікава. Поширені по всьому світу килимові традиції були запозичені у східних народів, які першими навчилися робити пряжу і тканини з волокнистих матеріалів.
Жіночі прикраси в Індії: сакральний зміст
При слові індійка в нашій уяві виникає красива жінка в сарі, неодмінно з безліччю прикрас і малюнків на тілі. Звідки в національних традиціях цього народу така пристрасть до прикрашання тіла? У цьому є не лише естетичний, але й глибокий сакральний сенс – відображення культури, вірувань і світогляду індійців...
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким можуть наїстись місцеві. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди...
Особистий досвід: як добре погуляти на індійському весіллі
Героїні нашого матеріалу – консультантові з етикету, любительці кінного спорту і подорожей Катерині Лисенко – пощастило зануритися в атмосферу справжнього індійського фільму з його запальними танцями, круговертю сарі та яскравими барвами. Сьогодні вона залюбки розповідає про дивовижний досвід – наповнене колоритом, традиціями і веселощами індійське весілля.
"Козлодрання"
«Дерти козла руками» – національна забава таджицьких чоловіків, яка, втім, користується величезною популярністю у всій Центральній Азії. Як правило, потягати того самого козла збирається кілька десятків, а то й сотня спритних вершників. Товкотнеча під час видовища виходить така, що люди падають з коней, втрачають свідомість і навіть калічаться.
Весільні традиції народів світу: від гусей до ласо
Вкрасти черевичок нареченої в розпал торжества і вимагати від її обранця несусвітній викуп – цікаве дійство, заради якого варто сходити на весільну вечірку. Це далеко не єдина весільна традиція наших країв, завдяки якій законне поєднання двох сердець набуває особливого колориту. А які цікаві обряди існують в різних куточках нашої планети?
Смачна Японія: скуштувати країну на зуб
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню...
Найкрасивіші костьоли світу: Чарівність і божественна сила
Архітектура храмів має багату, цікаву, а часом і неоднозначну історію. Часто саме з будівництва храмів, архітектура котрих вирізнялася особливою педантичністю і хитромудрістю, розпочиналися новаторства і закладалися основи течій в архітектурному мистецтві. Сьогодні розглядаємо і насолоджуємося найяскравішими у своїй красі зразками костьолів.
Мешуї: важке частування з верблюда
Доля часто підносить нам сюрпризи, і ніколи не знаєш непевне, що скуштуєш за святковим столом, особливо якщо подорожуєш країнами Близького Сходу.
Закрыть
Outlook facebook page