RU  UK  EN
Статьи  >  Уяви  >  Дудук: Музика, що пробуджує кохання

Дудук: Музика, що пробуджує кохання

Цій музиці півтори тисячі років. Ніжні, обволікаючі мелодії, зіграні на флейті дудук, називають «голосом вічності». У Вірменії, де люди шанують народні мотиви, вірять, що в дудук вселилася душа абрикосового дерева – і змусила дерево зазвучати. Вони вписуються протяжним і пронизливим звучанням, що пробуджують легку ностальгію.

Духові музичні інструменти Сходу подібні один до одного. Грузинський дудукі, азербайджанський ясті баламан, турецький мей, вірменська флейта дудук… Один із майстрів перкусії, котрий часто задавав ритм для соло флейти, називав дудук найбільш задушевним інструментом і розповідав, що його музика здатна викликати у слухачів магічне почуття кохання.

За легендою, один музикант, що жив біля тихого затону, мандрував сусідніми селами і грав на дудуку. В одному поселенні жила красуня, котра прославилася в околицях тим, що ніхто не міг справити на неї враження. Однак, почувши дудук, дівчина була настільки зачарована, що покохала музиканта…


Мало передати ніжність ліричних мелодій – дудук ще треба правильно змайструвати. Так, Дживан Гаспарян, всесвітньовідомий вірменський музикант, котрий популяризував дудук, розповідав, що найкрасивіше звучання дає інструмент, зроблений із дикого абрикоса. Пильна увага до матеріалу теж передає любов, з якою майстри своєї справи вкладали душу у виготовлення музичних інструментів. Їх марно намагалися наслідувати, роблячи дудук із сливового і горіхового дерев. Підробки годилися лиш для того, щоб відтворити мелодію по нотах, але не передавали мелодійності «абрикосового» інструмента. Так, шляхом проб і помилок майстри і музиканти зрозуміли, що з будь-якого іншого дерева, крім абрикоса, видобуваються грубі, гугняві звуки. А також усвідомили, що дудук слід робити з широкою тростиною, щоб звук був прекрасним – трохи сумним.

Фото musicofarmenia.com

Історики сперечаються, скільки років музиці дудука. Дехто називає цифру 1500, інші, переконані, що саме дудук зображено в літописах держави Урарту, відраховують 3000 років. Та й сам дудук в тих чи інших варіаціях мандрував по всьому світу, кочуючи від Болгарії, Сербії і Хорватії, де його знали під назвою кавал, до Китаю (інструмент гуань), Кореї (музика пірі) і Японії (композиції хірікірі).

У Вірменії вірять, що дудук слід передавати з покоління у покоління, щоб пам'ять предків не стиралася. Дотик до цього музичного інструменту нагадує ритуал звернення до духів родичів, котрих музикант ніколи не зустрічав. Таємничість звучання, секрети майстерності, що підтримують ореол містерії – все це послужило причиною тому, що 2005 року ЮНЕСКО визнала вірменський дудук шедевром Всесвітнього нематеріального культурного спадку.

Традиційно музику на ньому виконували соло, однак із приходом Радянської влади у Вірменії з’явилася манера акомпанувати на барабані дхол, відтворюючи народні ритми. Утім, сучасні науковці, такі як Енді Нерсессіан, твердять, що музика дудука не мала нічого спільного із сільською місцевістю. Хоч і нагадувала фолк-мотиви. Більше того, ранні записи, котрі дійшли до наших днів, нагадували мелодії турецької флейти мей. І це не дивно: східну Туреччину населяло безліч вихідців із Вірменії.

Дживан Гаспарян так описував ранні епізоди з історії інструмента: «Спочатку дудук нічим не відрізнявся від сопілки під назвою гхамиш. Я маю на увазі не той музичний інструмент, котрий ми знаємо сьогодні, а більш довгу сопілку, що стала основою для дудука. З роками сопілка ставала все тоншою, і довелося приєднати додаткову частину – мас». Музикант розповідав, що часто в дитинстві ходив у кіно, щоб подивитися музичні фільми. І хоча сюжети давно забуті, Дживан Гаспарян ясно пам’ятає, які мелодії були зіграні на флейті дудук. Тоді в єреванських кінотеатрах транслювали фільм Амбарцума Бек-Назарова «Пепо», де одна з музичних партій якраз була призначена для виконання на флейті дудук.

Фото ic.pics.livejournal.com

У період, описаний відомим виконавцем, серед широкої аудиторії різко виріс інтерес до цієї незвичайної музики. Це було пов’язано з виступами музиканта Маргара Маргаряна, котрий вирішив зробити інструмент найбільш зручним для настроювання на потрібну тональність і надав вхідній частині конічну форму. У той же час флейту, котра у Вірменії носила назву «циранапох» (у перекладі – «абрикосова дудка»), вирішили охрестити словом дудук, щоб російськомовна публіка краще запам’ятовувала назву. Професіоналізм виступів допоміг усунути уявлення про дудук як про інструмент, на котрому грали пастухи, щоб скоротати вільний час.

Для того, щоб виконувати музику на флейті дудук, рекомендують використовувати грудно-черевне дихання, щоб потрібний звук досягався із завидною легкістю. З-поміж інших порад експертів музикантам-початківцям – слід тримати дудук під кутом п’ятдесят градусів, прослідкувати, щоб тростина була трохи розкрита, набирати дихання лише по закінченню музичної фрази.

Фото crystalelephant.ru

Серед музичних заміток можна знайти спогад про те, як один із сучасників Маргара Маргаряна – Левон Мадоян – грав композиції у двох частинах. Він запрошував на сцену другого музиканта, котрому довіряв відповідальне завдання – забезпечувати тонічний фон в той час, коли виконується мелодія. Люди, поінформовані в теорії музики, знали, що провідну партію виконує флейта дудук, а акомпанемент виконується на її різновиді під назвою «дам». Повертаючись до вражень від музики, виявляємо, що перша мелодія нагадувала сумну протяжну пісню, і досягалось це атмосферне звучання стараннями музиканта, що видобував із інструмента «дам» звуки, подібні до баса волинки. Потім ця сумна музика переходила в інший стан, наближаючись до ритму повільного танцю. Вочевидь, тоді з’явилася традиція, нині властива виконавцям вірменської народної музики – грати епізоди, що повторюються, тихо, піанісимо, створюючи контраст із провідною лінією мелодії..

Головне фото nurwind.соm

Вам это будет интересно:
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Полотно з рису. Мистецтво Тамбо
Японці дуже творчий народ, особливо якщо це стосується рису. А якщо в них є ще трохи вільного часу і великі просторі поля, тоді доволі буденний процес вирощування агрокультури перетворюється на мистецтво…
Зліпи собі хобі. Історія гончарства
У краєзнавчий музей якої країни не зайди, неодмінно помітиш схожі археологічні знахідки – уламки глиняних виробів. Гончарне ремесло, що народилося кілька тисячоліть тому, однак існує й сьогодні, по праву може вважатися одним із найбільш довговічних.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Фламенко: Коли плаче гітара та стукотять підбори
Те, що більшість людей знає про фламенко – зовсім не любов і не пестощі, це далеко не розвага і не розгул веселощів. Вогненно-експресивне фламенко – відображення страждань і болю людини всередині цілого народу, вічно гнаного і позбавленого даху над головою. А сам танець, який став всесвітнім символом Іспанії – не тільки її національне надбання...
Мехенді – замість тисячі татуювань
Про те, щоб зробити татуювання, нехай і не справжнє, а всього лиш тимчасове, замислювався кожен другий. Абсолютно безболісне нанесення малюнків, які можна змінити через кілька тижнів, пропонує мистецтво мехенді – розпис хною.
Кінцугі. Японське мистецтво реставрації
Японці – один із тих народів, котрі ревно шанують давні традиції. Вони поважають старість, цікавляться предками і нерідко знають сімейний родовід на пам’ять. З таким світоглядом не дивно, що унікальна техніка реставрації кінцугі з’явилася саме там. Далі про неї – в OUTLOOK.
За підтримки Посольства Угорщини в Україні в Києві проходять концерти Дьордя Оравца, Андраша Габора Вірага та Ержебет Шевельо.
В Національній філармонії України триває проект «Магія живої музики», в рамках якого за підтримки посольства Угорщини в Україні відбувся концерт «КвінтоФест. Камерні акценти осені» та пройде щорічний концерт-присвята Ференцу Лісту.
Азулежу – історія з кахлю
Нерідко переконуєшся, що в руках майстра, який вкладає душу у свої творіння, звичайний обрубок дерева перетворюється на чарівну скрипку, шмат гіпсу - на античну скульптуру, і навіть глиняна плитка виглядає, як витвір мистецтва.
Брудна творчість
Брудні автомобілі – як полотно для художника. До такого мистецтва можна ставитися по-різному. Хтось буде морщити носа і гидливо обсмикувати одяг. Інші неодмінно захочуть ткнути в таку картину пальцем, щоб перевірити всю крихкість «полотна» і розмазати його обриси. Треті обов’язково зроблять селфі. Утім, байдужими не зможе лишитися ніхто.
Незвичайні шкільні уроки різних країн світу
На честь сьогоднішнього свята - Дня знань ми вирішили розповісти Вам, які незвичайні предмети належить освоїти учням у різних країнах світу! Гризти граніт науки, осягаючи основи алгебри і геометрії, або запам’ятовувати роки правління монархів, гортаючи підручники з історії, – буденна справа для школярів.
Ручна робота: персидські килими
У ті часи, коли перським воїнам не було рівних, а їхній силі підкорилися Римська імперія та Аравійський півострів, з-під пальців майстринь народу-переможця вийшов перший шедевр. «Весняний килим» став найдорожчим в історії людства. Він символізував владу і міць персів, а його краса оповідала про божественне походження царя Хосрова І.
Мікеланджело Антоніоні – співець пустелі людських душ
Непростий духовний світ людей ХХ століття став вдячною темою для багатьох кінематографістів, але особливе місце в її розробці належить Антоніоні. Режисер здобув світову славу фільмами, що зобразили внутрішній світ сучасника, його самотність, некомунікабельність (слово, що стало ключовим для творчості майстра).
Куди сходити? П’ять найцікавіших музеїв сучасного мистецтва Європи
Франсуаза Барб-Галль вчить, як розмовляти з дітьми про мистецтво. Вона у своїх книгах наводить приклади, навчає бачити те, що не бачать інші. Помічати деталі і забувати про ярлики. Але варто визнати, що серед дорослих вкрай мало людей, котрі можуть похизуватися знаннями у цій сфері.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів...
БагатоМЕТРОва краса
Жителі великих міст чи не щодня користуються метрополітеном. На жаль, у стрімкому ритмі сучасного життя мало хто може дозволити собі насолоджуватись дизайном підземок. OUTLOOK не навчився зупиняти час, однак ми змогли підібрати для вас п'ятнадцять найдивовижніших станцій з усього світу.
Дивовижний світ Патрика Догерті
Ленд-арт – це не просто ландшафтний дизайн, а цілий напрямок у мистецтві, котре в XXI столітті, коли про «зелені технології» та навколишнє середовище не говорить тільки лінивий, вважається одним із найважливіших. Імена зірок цього виду діяльності вже постійно згадуються кураторами, критиками і поціновувачами, і особливо серед них вирізняється Патрик Догерті.
Дім, який побудував…
«Халабуди» на деревах, землянки, схованки – що ми тільки не будували в дитинстві. На жаль, коли дорослішаєш, фантазія втрачається, і більшість із нас тепер живе в незручних сірих «коробках». Однак є люди, які самостійно створили житло своєї мрії.
Крилаті символи народів
У кожної держави є свої офіційні символи: прапор, герб і гімн. Але, крім традиційних «розпізнавальних знаків», є і народні – приміром, улюблений птах. Саме про них далі в OUTLOOK. Щоб «задокументувати» народну любов, 1960 року в Токіо на міжнародній конференції із захисту пернатих було введено поняття «національний птах».
Посидимо? Частина друга
Не так давно ми вже писали про незвичайні лавочки, які можна побачити на вулицях різних міст. В один матеріал не вдалося «вмістити» всі об’єкти, які нам сподобалися, тому сьогодні – друга частина огляду. Почнемо із французького дизайнера Пабло Рейносо. Уже кілька років він подорожує країнами і залишає за собою «сліди». Ми вибрали дві найцікавіші його роботи.
Закрыть
Outlook facebook page