RU  UK  EN
Статьи  >  Уяви  >  Дудук: Музика, що пробуджує кохання

Дудук: Музика, що пробуджує кохання

Цій музиці півтори тисячі років. Ніжні, обволікаючі мелодії, зіграні на флейті дудук, називають «голосом вічності». У Вірменії, де люди шанують народні мотиви, вірять, що в дудук вселилася душа абрикосового дерева – і змусила дерево зазвучати. Вони вписуються протяжним і пронизливим звучанням, що пробуджують легку ностальгію.

Духові музичні інструменти Сходу подібні один до одного. Грузинський дудукі, азербайджанський ясті баламан, турецький мей, вірменська флейта дудук… Один із майстрів перкусії, котрий часто задавав ритм для соло флейти, називав дудук найбільш задушевним інструментом і розповідав, що його музика здатна викликати у слухачів магічне почуття кохання.TwoGhamish.jpgФото nurwind.com

За легендою, один музикант, що жив біля тихого затону, мандрував сусідніми селами і грав на дудуку. В одному поселенні жила красуня, котра прославилася в околицях тим, що ніхто не міг справити на неї враження. Однак, почувши дудук, дівчина була настільки зачарована, що покохала музиканта…

Мало передати ніжність ліричних мелодій – дудук ще треба правильно змайструвати. Так, Дживан Гаспарян, всесвітньовідомий вірменський музикант, котрий популяризував дудук, розповідав, що найкрасивіше звучання дає інструмент, зроблений із дикого абрикоса. Пильна увага до матеріалу теж передає любов, з якою майстри своєї справи вкладали душу у виготовлення музичних інструментів. Їх марно намагалися наслідувати, роблячи дудук із сливового і горіхового дерев. Підробки годилися лиш для того, щоб відтворити мелодію по нотах, але не передавали мелодійності «абрикосового» інструмента. Так, шляхом проб і помилок майстри і музиканти зрозуміли, що з будь-якого іншого дерева, крім абрикоса, видобуваються грубі, гугняві звуки. А також усвідомили, що дудук слід робити з широкою тростиною, щоб звук був прекрасним – трохи сумним.Фото musicofarmenia.com

Історики сперечаються, скільки років музиці дудука. Дехто називає цифру 1500, інші, переконані, що саме дудук зображено в літописах держави Урарту, відраховують 3000 років. Та й сам дудук в тих чи інших варіаціях мандрував по всьому світу, кочуючи від Болгарії, Сербії і Хорватії, де його знали під назвою кавал, до Китаю (інструмент гуань), Кореї (музика пірі) і Японії (композиції хірікірі).

Читайте також: Фаду: ніжність і глибина португальських романсів

У Вірменії вірять, що дудук слід передавати з покоління у покоління, щоб пам'ять предків не стиралася. Дотик до цього музичного інструменту нагадує ритуал звернення до духів родичів, котрих музикант ніколи не зустрічав. Таємничість звучання, секрети майстерності, що підтримують ореол містерії – все це послужило причиною тому, що 2005 року ЮНЕСКО визнала вірменський дудук шедевром Всесвітнього нематеріального культурного спадку.KarTour-Duduk-3.jpgФото kartour.am

Традиційно музику на ньому виконували соло, однак із приходом Радянської влади у Вірменії з’явилася манера акомпанувати на барабані дхол, відтворюючи народні ритми. Утім, сучасні науковці, такі як Енді Нерсессіан, твердять, що музика дудука не мала нічого спільного із сільською місцевістю. Хоч і нагадувала фолк-мотиви. Більше того, ранні записи, котрі дійшли до наших днів, нагадували мелодії турецької флейти мей. І це не дивно: східну Туреччину населяло безліч вихідців із Вірменії.

Дживан Гаспарян так описував ранні епізоди з історії інструмента: «Спочатку дудук нічим не відрізнявся від сопілки під назвою гхамиш. Я маю на увазі не той музичний інструмент, котрий ми знаємо сьогодні, а більш довгу сопілку, що стала основою для дудука. З роками сопілка ставала все тоншою, і довелося приєднати додаткову частину – мас». Музикант розповідав, що часто в дитинстві ходив у кіно, щоб подивитися музичні фільми. І хоча сюжети давно забуті, Дживан Гаспарян ясно пам’ятає, які мелодії були зіграні на флейті дудук. Тоді в єреванських кінотеатрах транслювали фільм Амбарцума Бек-Назарова «Пепо», де одна з музичних партій якраз була призначена для виконання на флейті дудук.

У період, описаний відомим виконавцем, серед широкої аудиторії різко виріс інтерес до цієї незвичайної музики. Це було пов’язано з виступами музиканта Маргара Маргаряна, котрий вирішив зробити інструмент найбільш зручним для настроювання на потрібну тональність і надав вхідній частині конічну форму. У той же час флейту, котра у Вірменії носила назву «циранапох» (у перекладі – «абрикосова дудка»), вирішили охрестити словом дудук, щоб російськомовна публіка краще запам’ятовувала назву. Професіоналізм виступів допоміг усунути уявлення про дудук як про інструмент, на котрому грали пастухи, щоб скоротати вільний час.

Для того, щоб виконувати музику на флейті дудук, рекомендують використовувати грудно-черевне дихання, щоб потрібний звук досягався із завидною легкістю. З-поміж інших порад експертів музикантам-початківцям – слід тримати дудук під кутом п’ятдесят градусів, прослідкувати, щоб тростина була трохи розкрита, набирати дихання лише по закінченню музичної фрази.dnqjcihqxt3g62aomxum.jpgФото vamelo.com

Серед музичних заміток можна знайти спогад про те, як один із сучасників Маргара Маргаряна – Левон Мадоян – грав композиції у двох частинах. Він запрошував на сцену другого музиканта, котрому довіряв відповідальне завдання – забезпечувати тонічний фон в той час, коли виконується мелодія. Люди, поінформовані в теорії музики, знали, що провідну партію виконує флейта дудук, а акомпанемент виконується на її різновиді під назвою «дам». Повертаючись до вражень від музики, виявляємо, що перша мелодія нагадувала сумну протяжну пісню, і досягалось це атмосферне звучання стараннями музиканта, що видобував із інструмента «дам» звуки, подібні до баса волинки. Потім ця сумна музика переходила в інший стан, наближаючись до ритму повільного танцю. Вочевидь, тоді з’явилася традиція, нині властива виконавцям вірменської народної музики – грати епізоди, що повторюються, тихо, піанісимо, створюючи контраст із провідною лінією мелодії..

Головне фото nurwind.соm

Вам это будет интересно:
Фаду: ніжність і глибина португальських романсів
Дванадцятиструнна гітара, напівтемрява португальських ночей, свічки і пронизливий голос ... Драматичні мотиви романсу фаду розповідають про нерозділене кохання. Йому не судилося збутись, але це не заважає почуттям втілюватися в зворушливі звуки португальських романсів.
Ілюзії Сикстинської капели
Понад півтисячі років тому, 1 листопада, перед очима захоплених римлян вперше постала Сикстинська капела. За цей час народжувалися і помирали як самі майстри розпису, так і цілі напрямки в образотворчому мистецтві, а на капелу, так само відкривши роти від захвату, споглядають уже наші з вами сучасники.
"Танцюючі фарби" чи турецьке малювання на воді - ебру
Вода – стихія примхлива і хистка. Будь-яке порушення її спокою змушує водний глянець змінюватися. Важко уявити собі, що воду можна використовувати як полотно, створюючи неповторні малюнки різнокольоровими фарбами: одна рідина лягає на поверхню іншої, народжуючи смислові сюжети…
Крок за межу: магічне мистецтво уїчолі
Сліпучі сполохи давнього знання в різнобарвних переливах бісеру і пряжі на мозаїках індіанців уїчолі спрямовують фантазію у безкінечну подорож гілками світового древа. Духовні образи набувають плоті у вигадливих орнаментах, що супроводжують селянина-мексиканця на всіх етапах життєвого шляху.
Мистецтво тату: заворожлива магія натільних малюнків
Історія цього мистецтва налічує близько 6 тисяч років. Примітно, що своїм народженням модне нині ремесло завдячує випадку… Одного дня хтось із первісних людей помітив, що після того, як на місце опіків і порізів потрапляє будь-який натуральний барвник, на шкірі з’являються дуже стійкі малюнки.
Зроблено у Швеції: далекарлійська конячка
Відтоді, як крилаті коні валькірій назавжди поскакали до Вальхалли, на сторожі традицій вікінгів стоїть далекарлійська конячка – розписна народна іграшка, вперше згадана в літописі XVII століття. Далекарлійський коник є талісманом нетуристичної Швеції, рятуючи від забуття старовинні перекази і вірування.
Вручення вірчих грамот чотирма новопризначеними послами Президенту України
19 серпня Президент України Володимир Зеленський прийняв вірчі грамоти у послів Ірландії, Федеративної Республіки Нігерія, Республіки Корея та Республіки Вірменія.
Брегенц. До театру у смокінгу і на катамарані
Спеціально для тих, хто вважає театр і оперну музику пережитками минулого, ми розповімо про дивовижний австрійський театр, де традиційне мистецтво поєднується з технічними та інженерними новинками, а ще з неперевершеним краєвидом Альп.
Мурали: новий підхід до старого мистецтва
Сучасні міста вже неможливо уявити без муралів – масштабного за своїм розміром живопису, що прикрашає будівлі. Ми не лише зібрали у своїй колекції найбільш яскраві роботи з усіх куточків планети, але й намагалися дізнатися якомога більше про сам цей напрямок мистецтва.
Кінцугі. Японське мистецтво реставрації
Японці – один із тих народів, котрі ревно шанують давні традиції. Вони поважають старість, цікавляться предками і нерідко знають сімейний родовід на пам’ять. З таким світоглядом не дивно, що унікальна техніка реставрації кінцугі з’явилася саме там. Далі про неї – в OUTLOOK.
Фламенко: Коли плаче гітара та стукотять підбори
Те, що більшість людей знає про фламенко – зовсім не любов і не пестощі, це далеко не розвага і не розгул веселощів. Вогненно-експресивне фламенко – відображення страждань і болю людини всередині цілого народу, вічно гнаного і позбавленого даху над головою. А сам танець, який став всесвітнім символом Іспанії – не тільки її національне надбання...
Азулежу – історія з кахлю
Нерідко переконуєшся, що в руках майстра, який вкладає душу у свої творіння, звичайний обрубок дерева перетворюється на чарівну скрипку, шмат гіпсу - на античну скульптуру, і навіть глиняна плитка виглядає, як витвір мистецтва.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Бельгійське мереживо: Вальс тисячі ниток
Дивлячись на фламандські мережива, важко позбутися думки, що дивовижні квіти, спритно вплетені у вінок візерунка, народжені розсипом іскор, що зірвалися з чарівної палички. На зворотному боці краси лишаються труди і дні неприкаяних дівчат, викрадені у життя лабіринтом ажурних петель.
Заклиначі: Як змусити змію танцювати
Магічний танець змії в такт мелодії флейти, часто описаний у східних казках і зображений у фільмах – не просто вигадка, а справжній символ цих країн. У Єгипті, Індії, країнах Африки і деяких інших державах повзучих приручають і влаштовують із цього видовищну забаву. Тут існує професія заклинача змій, котру вважають мало не найдивовижнішою на Землі.
Крилаті символи народів
У кожної держави є свої офіційні символи: прапор, герб і гімн. Але, крім традиційних «розпізнавальних знаків», є і народні – приміром, улюблений птах. Саме про них далі в OUTLOOK. Щоб «задокументувати» народну любов, 1960 року в Токіо на міжнародній конференції із захисту пернатих було введено поняття «національний птах».
Новини іноземних дипустанов в Україні
Протягом березня акредитовані в Україні посольства брали активну участь у культурному та соціальному житті, адаптованому під сучасні реалії. Тож пропонуємо вашій увазі їх добірку.
Золото Балтики: у їхніх жилах тече бурштин
«У наших жилах тече бурштин», – жартують балтійці. Вони вірять, що сонячний камінь – це сльози їхньої богині Юрате. За легендою, вона мала необачність покохати простого рибалку Кастітіса, який щодня приходив закидати сіті в Балтійське море.
Брудна творчість
Брудні автомобілі – як полотно для художника. До такого мистецтва можна ставитися по-різному. Хтось буде морщити носа і гидливо обсмикувати одяг. Інші неодмінно захочуть ткнути в таку картину пальцем, щоб перевірити всю крихкість «полотна» і розмазати його обриси. Треті обов’язково зроблять селфі. Утім, байдужими не зможе лишитися ніхто.
Дивовижний світ Патрика Догерті
Ленд-арт – це не просто ландшафтний дизайн, а цілий напрямок у мистецтві, котре в XXI столітті, коли про «зелені технології» та навколишнє середовище не говорить тільки лінивий, вважається одним із найважливіших. Імена зірок цього виду діяльності вже постійно згадуються кураторами, критиками і поціновувачами, і особливо серед них вирізняється Патрик Догерті.
Закрыть
Outlook facebook page