Музо, прийди! Рецепти великих письменників
Лише уявіть, наприклад, як рядовий бухгалтер, готуючи звіт, сидить з опущеними в тазок з холодною водою ногами, а кухар складає меню в оголеному вигляді... Безумовно, їх би вважали, як мінімум, дивними, а можливо, і взагалі відправили б на примусовий огляд. Та якщо поставити на їхнє місце когось з креативних – все начебто не так вже й безглуздо. То який же рецепт натхнення вивели відомі письменники?
Хтозна, чи мали б можливість школярі та студенти розбиратися в долях Наташі Ростової і П’єра Безухова, перечитуючи «Війну і мир», якби в Росії не було таких суворих зим. Де тут зв’язок? Уся справа в тому, що Лев Толстой, аби налаштуватися на творчу хвилю, любив порубати дровець, а потім ще й привозив на санях воду з криниці. «Не царська це справа», – подумає дехто, враховуючи, що Толстой мав дворянське походження. Та сам літератор вважав інакше і без цього щоденного ритуалу до письменництва не брався.
Відомо, що багатьом творчим людям не вистачає посидючості. Мабуть, подібне траплялося і з Емілем Золя, який під час роботи обов’язково прив’язував себе до стільця (непогана ідея для любителів постійно відволікатися). А от завзятому захиснику людської особистості Фрідріху Шиллеру всидіти на місці вдавалося, проте лише тоді, коли його ноги були занурені в таз з холодною водою або льодом. Однак насправді унікальною стала ще одна письменницька звичка автора. Він не міг творити, якщо на його робочому столі не лежали гнилі яблука. Гете, друг Шиллера, розповідав, як одного разу прийшов у гості до Фрідріха і, очікуючи письменника в його кабінеті, відчув різкий приступ нудоти, викликаний жахливим запахом. Намагаючись визначити його причину, він відкрив одну з шухляд письмового столу і побачив гору зіпсованих фруктів. На прохання прибрати це неподобство слуги відповіли категоричною відмовою, пояснивши, що інакше господар не зможе творити.
Поділяв шиллерівську любов до прохолоди і француз Оноре де Бальзак. Коли писав, обов’язково сідав за стіл з босими ногами. Кажуть, підлога у його будинку була дуже холодною. Хоча, можливо, у випадку з Бальзаком тепловий баланс його організму підтримувало вживання кави, адже письменник випивав близько 15 чашок у день. Тож, крім чорнила, рукописи з його текстами були прикрашені ще й коричневими розводами. Більше цей напій любив тільки головний філософ-просвітитель ХVIII століття, до речі, теж француз – Вольтер, який, особливо в період загострення творчості, випивав за день понад 50 чашок кави. Проте це не завадило йому досягти досить солідного віку – 83 років.
Любив побалувати себе напоєм бадьорості за роботою і автор знаменитого «Сніданку у Тіффані» Трумен Капоте. Щоправда, потім ранкова кава повільно перетворювалася на каву з коньяком, після того на вино, вино на мартіні і так далі... Мабуть, тому письменник вважав за краще творити лежачи і навіть називав себе не інакше як «горизонтальним автором».
Творчі дивацтва мали і обидва представники сім’ї Дюма. Батько писав тільки на аркушах правильної квадратної форми. Він негайно припиняв свою роботу, якщо такий папір закінчувався. Олександр Дюма-син мав зовсім інші уподобання, хоч і менш незвичайні. Перед тим, як почати викладати свої думки на папері, він любив гарненько попоїсти... І знову нічого дивного, скажете ви. Аж ні, трапеза при цьому обов’язково мала бути не менше ніж п’ятикратною. І після написання всього декількох сторінок процедура могла повторюватися. Усе це, ясна річ, позначалося на його фігурі, адже Дюма-молодший був досить гладким. Добре, що тоді ще не існувало Макдональдса – невідомо, чи вистачало б у відомого француза часу на роботу, якби навколо було стільки смакоти.
Жінки-письменниці хоч і не так часто славляться своїми дивними звичками, та все ж буває. Одним із таких прикладів можна вважати Шарлотту Бронте. Для налаштування на творчий лад вона вибрала цілком дамське заняття – просто чистила картоплю. Мабуть, за час написання роману «Джейн Ейр» кількістю начищеного овочу можна було б нагодувати цілу роту солдатів.
Однак, напевно, ніхто не похвалиться такими екстравагантними звичками, як знов-таки французький (ох уже ці французи!) класик Віктор Гюго. Мало хто може уявити, що автор знаменитого «Собору Паризької Богоматері» практично всі свої твори писав в оголеному вигляді. Він наказував слузі забрати його одяг і не повертати, поки не буде готова певна кількість сторінок.
Сам прозаїк вважав це своєрідним самошантажем. Поки не напишеш – нікуди не підеш, адже не годиться автору серйозних романів розгулювати паризькими вулицями голяка. Нам, сучасним людям, більш завбачливим у цьому плані, можна тільки дивуватися бідній фантазії відомих літераторів. Адже навіть якщо вас роздягнути догола, відключити Інтернет, телефон і викинути телевізор, вдома знайдеться безліч цікавих і важливих занять, що відволікають від справи! Наприклад, можна годинами вдивлятися у вікно, роздумувати над питаннями міграції королівських пінгвінів, перераховувати кількість смужок на шпалерах або ще раз переконуватися в симетрії власного обличчя, розглядаючи своє відображення у дзеркалі. Дивно, як при такій безлічі відволікаючих моментів ми знаходимо час для роботи.
Ілюстрації Олександра Задніпряного,
спеціально для OUTLOOK
