Пабло Пікассо: Поет для своєї епохи
Хоча колись прозаїк і перекладач Еренбург, описуючи взаємини Пабло зі своєю епохою, уже зазначав, що ХХ століття саме в ньому відшукало свого філософа й поета. І це не метафора. Римувати Пабло, як і безліч поетів, знаменитих і не дуже, почав банально – від смутку. Вхопитися за вірші, ніби за якусь верліброву соломинку, Пікассо змусив наприкінці 30-х років розрив з балериною Ольгою Хохловою.
Фото popperfoto.getty
Заняття живописом збурювало в ньому хвилю відрази. І ось непередбачуваний андалузець, образно кажучи, ударив римою по відсутності особистого життя. Із його листування з матір'ю, доньєю Марією, стає зрозуміло, що вона таким поворотом справ зовсім не приголомшена: «Кажуть, ти почав писати. Коли мова йде про тебе, я нічому не дивуюся. Якщо коли-небудь мені скажуть, що ти відслужив месу, – я повірю».
Фото publico.es
Утім, якщо з вірою в себе Пабло пощастило, то пошуки схвалення частенько заводили в глухий кут. Оцінка його поетичних досягнень ртутним стовпчиком металася десь між невизнаним генієм і справжнісіньким нездарою. У той період будь-які новаторські форми просто неминуче загострювалися через нерозуміння. Наприклад, введене в обіг слово «кубізм» зустріло неоднозначну реакцію навіть серед людей мислячих. Мігель де Унамуно, ректор університету Саламанки на заході Іспанії, зневажливо зауважив про нашого героя: «Він вигадав цинічний і екстравагантний кубізм, але з таким же успіхом міг би винайти сферизм, циліндризм або конусизм».
Фото mashable.com
У поезії Пікассо, нарівні з живописом, активно використовується техніка колажу. Лексеми у цій інтерпретації та розміщенні набували не меншої пластичності, ніж форма й колір. А тому не дивно, що основоположники сюрреалізму, той же Андре Бретон, відгукувалися про віршовані експерименти Пабло без іронії і саме як про успіхи. Вони вважали, що Пікассо, за аналогією з Маларме, керувався стародавнім поетичним інстинктом. Це чуття допускало існування комбінацій найрізноманітніших слів. Вони, а ще – цифри, терміни та ноти – усе розмито та взаємопроникно. Причому «розмито» у цьому випадку тяжіє до «незбагненно». Читаємо:
до 3 ре 1 ми 0 фа 2 соль 8 ля 3 си 7 до 3
до 22 си 9 ля 12 соль 5 фа 30 ми 6 ре 11 до 1
рука отбрасывает тень которую заставлял ее отбросить свет
и сумма цифр наполняет тишину
3-5-10-15-21-2-75
и шарф развевается в когтях волос
и его расправленные крылья
бьются опьяненные свободой
в открытом небе бескрайности
синем как полоски корсажа».
(3 мая 1936 года)
ночью
было как раз
пять минут второго
а потом и позже
я развлекался
возле костра
где огню предавали
нагую колдунью
я улыбался
краешком губ заката
сдирая
нежно сдирая ногтями кожу
с каждого всполоха
пламени
вот уже
три без десяти а пальцы
все еще пахнут теплым хлебом
жасмином
и медом.
Цікаво, та про однобоке сприйняття «Пікассо-художник-скульптор» замислювалися не тільки біографи, але й сам майстер. Не надто схильний до скромності та применшення власних талантів, Пабло пропонував громадськості таку самохарактеристику: «Я представляю собою набагато більше, але люди не сприймають мене всерйоз. Вони сприймають мене всерйоз лише як художника. Тим гірше для них». І тут він має рацію. Негоже ігнорувати будь-яку поезію, нехай дивну, нехай манірну та місцями незрозумілу, якщо вона, хай там що, дихає ароматом «теплого хліба, жасмину й меду» - означає образити пам'ять ще одного генія.
Фото factinate.com
Головне фото sxodim.com
