Британська глибинка: У пошуках таємниць Альбіону
Батьківщина великого Шекспіра і геніального Шерлока Холмса не може залишити байдужим жодного поціновувача камінного затишку і витончених манер, котрі передаються у британців від покоління до покоління як фамільна реліквія. Британський архіпелаг щороку приваблює юрби туристів, що жадають на власні очі переконатися у величі старовинних замків, неодноразово оспіваних у благородній англійській літературі і численних кінострічках, скуштувати класичного йоркширського пудингу і погомоніти з господарями природорожніх забігайлівок про погоду, цілком пройнявшись духом Туманного Альбіону. Щоб пізнати квінтесенцію англійських традицій, примірявши на себе титул «сер» чи «мадам», передусім варто вирушити у маленькі міста і села, густо розкидані у передмістях мегаполісів. На відміну від міст-мільйонерів, де змішалися різноманітні етноси, захоплені у вир вічного руху і поспіху, крихітні поселення Британії несуть у собі виняткову атмосферу консервативної автентичності, геть позбавленої метушні.
Касл Комб
Це село англійського графства Вілтшир газета The Times нагородила титулом одного з найкрасивіших міст Англії. Побудований тут замок Комб, що дав назву прилеглій території, слугував колись римською фортецею, а потім був зруйнований і розібраний жителями для стін їхніх жител, багато з котрих сьогодні використовуються як готелі і ресторани. Окрім гармонійно вибудуваних домів, тут розташована старовинна церква Святого Андрія, історичну цінність якої важко перебільшити. Її каплицю прикрашає середньовічний годинник, механізм якого й досі справний і повністю функціонує. Відома ця земля ще й тим, що стала останнім пристанищем одного з лицарів Хрестових походів, за твердженням дослідників, похованого тут 1270 року.
Фото flickr.com
Особлива риса сільця – неймовірна тиша, що розтікається поміж рядів кам’яних домів ніби туман. Воно й не дивно – у межах Касл Комб мешкають всього 350 людей, а приїжджі туристи через відсутність парковок лишають машини при в’їзді і далі пересуваються пішки. Навіть магазини і сувенірні крамниці тут незвично тихі й облаштовані на власний лад. Не варто дивуватися, якщо, прогулюючись під променями ранкового сонця, ви побачите, як, виходячи зі свого двору, привітна бабця ставить на придорожній столик підніс і з гарячими булочками, а поруч – банку для плати, і повертається поливати квіти в ідеально доглянутому саду.
Неймовірно живі, казкові пейзажі села не могли позбавити увагою як британський, так і американський кінематограф. Касл Комб став зіркою «оскароносного» «Бойового коня», фігурував в епізодах «Пуаро» Агати Крісті і брав участь у зйомках фантастичного «Зіркового пилу».
Гластонбері
Село відоме завдяки щорічній музичній події – ContemporaryPerforming ArtsFestival, що відбувається прямо в тутешніх зелених луках. Але не кожен знає, що в Гластонбері, прозваному містичним серцем Англії, є свої секрети, які варто пізнати. Загальну увагу до сільця приковує легендарний пагорб Гластонбері-Торн із самотньою вежею на вершині – залишками найстарішого абатства. Вважають, що ця колись болотиста місцевість приховувала у своїх заростях таємничий острів Авалон – вхід у загробний світ кельтів. Довкола самої вежі крутиться вир містичних переказів, пов’язаних із чарівником Мерліном і шляхетним королем Артуром. Згідно з одним із міфів, на пагорбі, де зосереджені сильні потоки енергії, поховані мощі рятівника Британії, а також його коханої супутниці Гвіневри. У XII столітті під час реконструкції церкви після пожежі біля вівтаря ченці знайшли два скелети, жіночий і чоловічий – останній виявився понад два метри завдовжки, що імовірно доводить його спорідненість із засновником Круглого столу. За іншим переказом, Йосип Аримафеський привіз у Гластонбері Священний Грааль і залишив його на дні колодязя, викопаного біля підніжжя гори. Колодязь Чаші дивовижний тим, що вже кілька тисяч років поповнюється водами джерела, що не пересихає навіть у спеку. 
Фото redsearch.org
Ще одне диво містечка – місцевий глід, що, за повір’ям, виріс із посоха все того ж Йосипа Аримафейського. Кущ покривається квітом не тільки навесні, як родичі його виду, але й на Різдво. Така особливість не повторюється на інших землях: скільки не пересаджували гластонбернську роздолину – пагонами чи насінням – буйним квітом в інших місцях він тішить тільки навесні.
Щоб цілком пройнятися духом легенд Гластонбері, було б непогано затриматися тут на пару днів. У розпорядженні поціновувачів вікторіанської архітектури – готель TheGeorgeHotelandPilgrims' Inn. Вибудуваний у XVстолітті, він тривалий час слугував приміщенням для найстарішого пабу південно-західної Англії, а, перетворившись на заїжджий двір, анітрохи не втратив своєї автентичності.
Читайте також: Гетто світу: Бедфорд: англійська глибинка з італійським присмаком
Лідфорд
Невелике сільце з істинно англійськими сільськими пейзажами і будиночками із сірого каменя старанно сховалося серед пагорбів національного парку Дартмур, що розкинувся на сотні кілометрів у графстві Девоншир. Свого часу сам Артур Конан Дойл зупинявся у місцевому готелі CastleInn. Пізніше автор описав її на сторінках повісті «Собака Баскервілів», пройнявшись атмосферою потопаючих у місячному сяйві долин і мовчазних боліт, що зусібіч оточували Лідфорд. Не менш видатна пам’ятка – Лідфордська ущелина, котра вражає непролазними заростями папороті і силою, з якою падає в них мантія водоспаду, прямуючи в котловину під назвою «Котел Диявола». Навіть за світлого часу доби сюди рідко проникає сонячне світло, перетворюючи місцину у потенційні декорації фільму хоррору. Своєю дикою красою і вражаючою для південно-західної Англії глибиною ущелина завдячує річці Лід, що буквально вирубала у скелі вузький грот багато років тому. Схована від сторонніх очей ущелина заробила лиху славу у місцевих жителів, котрі страждали від набігів зграї бандитів Габбінс, котрі влаштували тут своє кубло. Згодом гірський масив став природним музеєм для численних відвідувачів і був взятий під охорону владою села. Тут обладнали підйом спеціальними доріжками, стоянкою, і, звичайно ж, чанним будиночком, щоб насолоджуватися краєвидами було ще приємніше. Протягом дня плата за вхід на територію стягується в розмірі шести фунтів, але, прокинувшись із першими променями сонця, можна пройти в заповідну зону безкоштовно – ворота тут завжди відчинені.
Фото whitehartdartmoor.co.uk
Полперро
Дивне сільце, що примостилося на південному узбережжі Корнуолл, прекрасне своїми вузькими горбистими вуличками, будиночками, що нагадують гнізда ластівок, міцно приліпленими до прибережних скель. Тут є кілька музеїв і затишна бухта, де за гарної погоди видно, як захід сонця повільно потопає у бірюзових водах протоки, погойдуючи на хвилях рибальські кораблики.
Читайте також: Кокні: глузлива британська говірка
Перші згадки про поселення датовані XIIстоліттям, викриваючи його контрабандистське минуле. Ховаючись від податків, у порт Полперро на продаж звозили дорогі тканини, рідкісні спеції, сигари, парфуми й алкоголь. Більша ж частина простого населення заробляла на життя риболовлею аж до 60-х років. Із розвитком цивілізації і популяризацією туризму рибальський промисел відчутно розслабив свої сітки, щодня випускаючи у морські води лише 12 суден. Більша частина улову йде на обслуговування численних ресторанчиків, де можна скуштувати як традиційні страви на основі камбали, крабів, любимого містянами морського окуня, так і вигадливі закуски із морського чорта. Якщо ви давно мріяли скуштувати традиційні англійські ласощі «fishandchips», саме час і місце це зробити – рибна гастрономія Полперро здивує навіть найбільш досвідченого гурмана.
Щодо культурного проведення часу туристи віддають перевагу музеям риболовлі і контрабанди, походам по місцевих крамничках, не цураються і піших прогулянок під легким вечірнім бризом. Приємний шелест хвиль, морська прохолода і нічна тиша – так і манять вибратися на скелястий пагорб і крізь ґратований паркан випадкового дворика спостерігати, як місячне сяйво купається в глибоких водах Ла-Манша.
Фото wildernesstravel.com
Уздовж всього села протікає річка, що робить пересування корінних мешканців вельми неквапливим, підкреслюючи загальну атмосферу умиротворення. Більшість хазяйських човнів пришвартовані біля будинків, а деякі висять, прикріплені прямо під вікнами – така собі маленька Венеція. Однак дзеркальна гладь річки часто буває оманливою. У Полперро доволі часто трапляються повені, тому місцями розставлені заміри рівня води, щоб уберегти тиху заводь англійських традицій від вируючої стихії.
Амберлі
Розташоване в Західному Сассексі це казкове місце сягає своєю історією далеко в середні віки: найстаріший будинок було зведено тут більш як триста років тому.
Кожна будівля в сільці заслуговує на окрему увагу і захват. Хоча це місце і нагадує країну ельфів своїми чудернацькими будиночками, вулицями із зігнутими арками, квітниками і мініатюрністю деталей. Амберлі – «живе» поселення, де хочеться говорити пошепки, щоб не порушити дбайливо створену ідилію. Місцеві жителі обожнюють свої садиби, а тому дають їм імена замість бездушних цифрових номерів. Так, на кожному маєтку красується табличка з назвою дому, додаючи місцевості особливої романтики: IvyCottage, BartonCottage, OldStackCottage. Кожен будинок – це симбіоз простоти і водночас індивідуальності, чому ще більше сприяють солом’яні стріхи з орнаментами чи кованим декором, які по-старосвітському прикрашають місцеві маєтки.
Фото viaggiamo.it
Окремою Прітцерівською премією хочеться нагородити замок-готель Amberley Castle – колишню резиденцію королівської знаті. Здалеку вражаючий масивними дерев’яними воротами і птахами різних порід, що безтурботно походжають поблизу, цей готель класу люкс поєднує середньовічний шарм і сучасний комфорт. Він закритий від поглядів випадкової публіки, і, щоб потрапити всередину, необхідно заздалегідь бронювати екскурсію. У розпорядженні гостей – дев’ятнадцять кімнат із антикварними меблями, сад, що духмяніє пахощами камелій, із ставом і павичами, котрі розгулюють доріжками, а також повна тиша на кілька кілометрів. З настанням ночі замкові ворота опускаються, даючи мешканцям відчуття повного занурення в часи колишньої слави фортеці AmberleyCastle.
Фото esosedi.ru
Головне фото telegraph.co.uk
