Кокні: глузлива британська говірка
Крутійська говірка
Британський діалект кокні з’явився в нетрях Лондона, коли мешканці бандитської місцини збагнули: настав час вигадати секретну говірку. Завчивши кількадесят фраз, здатних збити з пантелику навіть найбільш спостережливого поліцейського, злодії успішно вели перемовини одне з одним на цьому сленгу, спотворюючи слова і ковтаючи звуки. Їм спало на думку римувати фразу, що складається із двох слів, з тим поняттям, яке мали на думці. Ось так з’явилася традиція говорити (Адам і Єва) замість believe (вірити), називати парасольку (umbrella) словосполученням Auntie Ella (тіточка Елла) і порівнювати ложку (spoon) з людиною на Місяці (Man on the Moon).
За іншою версією, діалект кокні запровадили люди, що народжувалися неподалік від церкви Сент-Мері-ле-Боу. Ця церковка розташована в одній із найбідніших частин Лондона, Іст-Енді. Звучання її дзвонів чутно на відстані п’яти миль, і, згідно з переказом, розмовляти на кокні могла лише та людина, котра чула, як б’ють у церковні дзвони. Імовірно, ця асоціація пов’язана з тим, що дзвін у народі вважали містичним. Приміром, за однією з легенд, герой британських сказань Дік Уіттінгтон із Глостершира, проїжджаючи повз церкву, почув дзвін, що складувався у пісню: «Повертайся назад, Уіттінгтоне, тричі лорд-мер Лондона». Чи варто говорити, що через деякий час пророцтво збулося… Насправді красиві легенди про походження кокні можна пояснити з логічної точки зору. Як відомо з історії, у XVII столітті Лондон став притулком людей, що з’їхалися з усієї країни. Ці жителі мали власні традиції, але не володіли ні грошима, ні перспективами, тому селилися в дешевих районах міста і думали, як заробити на життя. Далеко не всі з них обирали крадіжки і шахрайство як єдиний спосіб заробітку, багато хто прагнув зайнятися торгівлею.
Фото independent.co.uk
Кокні: соціальні стереотипи
Ішов час, і зручні фрази запозичили торговці, котрі не хотіли, щоб покупці розуміли, про що вони говорять. Так з’явився громадський стереотип, відповідно до якого мовою кокні говорять тільки хитруни. А саме ті, хто заробляє на життя працею, але не цураються обманювати надто наївних простаків. Ці «королі ринків» володіли зрозумілим тільки для них почуттям гумору. Подейкували, що їхнім головним заняттям у перервах від роботи, було поїдання картопляного пюре, риби і пирогів.
Фото calendarcustoms.com
Лондонська еліта вважала кокні крутіями, що ледве зводять кінці з кінцями, і дивилася на них із зневагою. Саме слово cockney означало «півняче яйце», і якщо попервах сильні світу цього називали так тих, кого вважали слабшими, через пару століть кокні вважали будь-кого, хто цікавився лиш столичним життям. А докірливий вираз «наш лондонський кокні» став чимось на кшталт думки про людину як про матусиного синочка. Та й саму говірку кокні протиставляли «чемній» англійській мові, що вже вказувало на зневажливе ставлення до кокні.
Перлинні королі і королеви
Утім, у соціальному прошарку кокні була і своя аристократія, так звані «перламутрові» королі і королеви. Вони і зараз гуляють вулицями Лондона, нагадуючи ряджених артистів, в одязі розшитому перламутровими ґудзиками. Ця традиція склалася в XIX столітті, коли хлопчик-сирота Генрі Крофт, що працював двірником, познайомився з торговцями з візків, котрі вирішували власні проблеми спільними зусиллями. Якщо їм треба було вирішити фінансові питання, вони обирали «короля», котрий ходив вулицями і випрошував гроші у перехожих. Тринадцятилітньому Генрі спала на думку краща ідея.
Фото itv.com
Він провів кілька ночей, пришиваючи ґудзики, що впадають у вічі, до залатаного костюма, і в такому вигляді заявлявся на ярмарки, звісно, приваблюючи загальну увагу. Зібрані кошти він спрямовував у фонди допомоги біднякам, сліпим, німим і глухим. Незабаром у його шляхетній справі з’явилися послідовники, котрі іменували себе «перлинними королями». Так перше співтовариство, що приваблювало до себе увагу людей, з’явилося у північному Лондоні 1991 року, і ця традиція кокні виявилася на диво живучою. І дотепер наприкінці вересня в Лондоні неподалік від церковки Сент-Мері-ле-Боу, котра слугувала притулком для кокні, відбувається хода «перламутрових» королів і королев.
Читайте також: Історія одної вулиці: Пікаділлі Стріт
До тих пір, поки ця говірка не стала улюбленою мовою молоді і лінгвісти не адаптували її до вимог повсякдення, для більшості кокні звучав, як мова марсіан. Потрапляючи у квартал, де переважно говорили мовою кокні, житель Лондона почувався ніяково, адже не розумів ні слова. От і довелося випускати словники, записувати передачі, та й просто рахуватися із тим, що насмішкуваті елементи кокні проникли в консервативну англійську.
Головне фото pinterest.com
