Обігнути край світу. Мис Горн
Не злічити кораблів, які намагалися приборкати його, а врешті знайшли там свій останній притулок. Жоден капітан, прямуючи в бік острова, не знав напевно, чи збереже він свою команду і своє судно...
Похмура та холодна частина південноамериканського континенту називається Вогненною землею і є архіпелагом із сотень островів. Один з них, мис Горн, також відомий як «край світу». Сонячна погода у цій місцевості – рідкість, яку доводиться чекати місяцями. Тут панують тумани, дощі та шквальні вітри. Вічно сіре небо зливається з похмурим морем, розлитим навколо острова, створюючи враження одного цілого. Долі моряків вирішуються без їхньої участі, підкорюючись тільки могутній силі стихії.
Фото swoop-patagonia.com
Відкриття мису, як і багатьох інших географічних об'єктів, сталося абсолютно випадково. Невтомні голландці вирушили в чергову експедицію у пошуках нових торговельних шляхів до Індії. Наприкінці весни 1615 року два кораблі, «Хорн» та «Ендрахт», з купцями на борту вийшли з гавані, яка дала назву першому судну. Через півроку поневірянь команди дісталися суші, щоб звільнити рушійні механізми від налиплих черепашок і водоростей. У процесі чищення із застосуванням вогню виникла пожежа, і перший корабель згорів дотла. Попри втрату, плавання вирішили продовжити на вцілілому судні.
Через півтора місяця пошуків нових морських трас корабель дістався Магелланової протоки, де його підхопили потужні вітри. Неконтрольована стихія віднесла судно до протоки Дрейка, яка своїми водами огинає мис. Капітан «Ендрахта» Віллем Схаутен залишив декілька рядків у подорожньому щоденнику, схвильовано розповідаючи, як мало не перевернувся вітрильник через величезну брилу, котра раптово вигулькнула з гігантських хвиль, і про відкриття нового торговельного маршруту. Так на морських мапах домалювали нову локацію, названу на честь рідного міста керівника експедиції. А всі члени команди з повним правом прикрасили своє ліве вухо срібною сережкою, поклавши початок традиції, що дозволяє носити такий аксесуар морякам, які обігнули «край землі».
Фото kuoni.co.uk
Через декілька сотень років унаслідок еволюції морської техніки торговий шлях, який лежить поблизу Горна, стали використовувати, коли гігантських розмірів судна не можуть пройти в Панамському каналі або Магеллановій протоці. Нині відважні мандрівники також можуть здійснити подорож на «диявольський мис». Але у давнину, коли кораблі були вітрильними, це вважалося справжнім випробуванням, і як нагадування про ті часи біля берега розкинувся цвинтар, де сотні суден потрощила потужна стихія.
Нинішні досягнення водної техніки, звісно, дозволяють зменшити небезпеку такої пригоди, але тільки за сприятливих, як для цих місць, погодних умов.
Особливу цінність Горн має для сучасних яхтсменів – мис є популярною частиною маршруту океанських перегонів. Піонером цього виду спорту 1943 року став француз Віто Дюма, який ризикнув сам-один обігнути «старого людожера» у найбільш несприятливу пору – взимку. Наближаючись до цього місця, він записав у бортовому журналі: «Мені здається, я шукаю смерті». А коли небезпека минула, з'явилися такі рядки: «Я плачу. Печаль, радість, вдячність. Я впевнений, мені допомогли і ті, хто намагався здійснити цей подвиг, і ті, хто загинув у цій боротьбі».
Фото kuoni.co.uk
Головне фото benevolenthealing.org
