Австралійський едем – острів Кенгуру
Це не видуманий світ казкових переказів, а повсякденне життя острова Кенгуру.
Захоплений у лазуровий полон вод Австралійської затоки острів Кенгуру прославився пейзажами незайманих лісів і покраяних сукулентами прибережних скель. Тисячі років тому води Індійського океану відділили цю землю від материка, уготувавши їй долю третього за величиною острова Австралії. Більша частина місцевості розділена між заповідниками і національними парками, а подекуди навіть не ступала нога людини.
Фото stefanoviola.net
Першим європейцем, чий корабель причалив до тутешніх піщаних берегів, був британський дослідник Метью Фліндерс, котрий не тільки дав острову ім’я «Кенгуру», але й раніше запропонував назвати материк Австралією. Місцевість, розташовану на віддалі трохи більш як десяти кілометрів від «великої землі», невдовзі облюбували переселенці, котрі збудували тут форт Кінгскот. Перше поселення, назване на честь фортеці, незабаром розрослося до великого промислового міста з чисельністю близько 1800 жителів, що на сьогодні становить третину мешканців Кенгуру. Тут міститься остання на південному узбережжі фабрика евкаліптової олії, а також сироварня, де готують солоний рідкий сир халумі, змішуючи овече і козине молоко і підсмажуючи отриману консистенцію на грилі. Тим же, хто шукає істину у вині чи компанію до сиру, неодмінно слід з’їздити на мис Віллоубі і відвідати винні погреби тутешнього заводу. Острів також визнано єдиним прихистком чистопородних лігурійських бджіл, завезених сюди понад сто років тому. Екологічно чистий мед місцевих пасік туристи везуть із собою як екзотичний австралійських гостинець.
Фото theworldismyplayground.org
Окрім харчової промисловості, казну острова активно поповнює туризм, що розвивається. До тутешніх земель з материка можна дістатися поромом або літаком, котрий долітає до Кінгскота із столиці Південної Австралії, Аделаїди, за якихось півгодини.
Єднання з природою під покровом евкаліптових гаїв, що духмяніють від тепла вечірнього сонця, яке рухається на спочинок – бажання аж ніяк не рідкісне. Щороку до мисів Кенгуру прямують понад сотні тисяч туристів, і хоча тутешні береги відомі своїми дикими землями, частина острова облаштована для комфортного перебування, а налагоджена інфраструктура забезпечує охочих турами на будь-який смак.
Фото stefanoviola.net
Розглядаючи у мальовничих околицях екзотичних представників фауни в їхньому природному середовищі проживання, почуваєшся першовідкривачем цієї дивовижної землі обітованої. Окрім величезної кількості практично ручних кенгуру, тут зустрічаються опосуми, валлабі, варани, єхидни, коричневі бандикути, морські леви, а також новозеландські тюлені. «Туземцями» острова вважають сумчастих мишей даннарт, а ось качконоси, опосуми і коали були доправлені на ці землі з материка. Прогулюючись серед високих дерев, будьте готові до того, що щасливий випадок зведе вас із рідкісними імпозантними чорними какаду, відомими своїм скрипучим голосом і кепським характером.
Для більшості туристів зустріч з коалами на острові Кенгуру – своєрідний атракціон. Вся справа в тому, що сумчасті «медведики» – відомі лінивці, застати яких під час пустощів на гілках евкаліпта у світлу частину доби практично неможливо. Щоб побачити, як плюшеві соньки виповзають зі своїх укриттів, доводиться чекати сутінків. Удень коали відпочивають у гілках евкаліпта, котрим, власне, і харчуються, віддаючи перевагу лише певним його сортам. На щастя, на острові рослин виявилося достатньо, щоб завезені сюди травоїдні змогли комфортно влаштуватися. Із часом тварини настільки звикли до нових місць, що розмножилися у великій кількості і навіть створили загрозу для евкаліптових дерев. Владі острова довелося регулювати чисельність тварин, використовуючи для вирішення проблеми стерилізацію.
Фото fr.trekearth.com
Шукачам таємниць і пригод неодмінно слід вирушити вивчати уламки затонулих кораблів, пірнаючи з аквалангом поблизу мису Борда. Для тих, кому підводне полювання на реліквії видається якщо не ризикованим, то трохи нерозважливим, можливість виловити історичні факти надається і на суходолі. Щоденники зберігачів давнього маяка, що охороняє тутешні води, сповнені загадкових історій про страшні корабельні аварії, які загалом позбавили життя близько вісімдесяти людей.
Безкрая небесна синява, що потопає в завитках прибережних хвиль, подарує справжнє умиротворення шукачу самітності. Провести годину-другу з вудкою і відпочити від мирського життя можна на скелях містечка Американ Рівер, розташованого в західній частині острова. А під час дослідження північного берега око милуватиме Тюленяча бухта, де досвідчений гід покаже знаменитий пляж, на якому без остраху й особливого інтересу до людей відпочивають хаотичні ряди кумедних ластоногих.
Фото mydiscoveries.com.au
Цілком футуристичні пейзажі очікують мандрівників на схилку дня в національному парку Флайндерс-Чейс. У західній частині заповідника розташована природна аномалія під назвою Чудові Скелі. У променях сонця, що вже заходить, вона отримує особливо загадковий вигляд. Кам’яні статуї вигадливої форми, створені з граніту самою природою, нагадують сюрреалістичні сюжети полотен Далі. Окрім пейзажу, що ніби зійшов з картини екстравагантного художника, заповідник цікавий своїми ендеміками. Сюди привезли понад двадцять видів тварин, існування яких перебуває на межі зникнення, а також помістили «старожила» острова – сумчасту мишу.
Ще одна фантастична пам’ятка – «справа рук» природи – Арка Адмірала, звідки відкривається прекрасний краєвид океану. Давню печеру не один рік вимивали могутні хвилі, перетворюючи на витончений панорамний грот з величезними бурульками-сталактитами. Шлях до нього розпочинається від мису Дю Куедік, далі повз кілька оглядових майданчиків біжить вгору вимощеною дошками доріжкою і нарешті приводить прямісінько до навислого над аркою виступу, де за гарної погоди люблять влаштовувати лежбище зграї метушливих новозеландських морських котиків.
