Departure: Порту
Щоб простежити історію героя нашої розповіді, треба копати в бородаті часи Римської імперії. Діставшись до таких глибоких пластів, ми виявимо там невелике поселення Портукале, розташоване в гирлі річки Дору. Насправді ледачі римляни схрестили два містечка, що окупували обидва боки водної артерії. На північному березі оселилися жителі Порту, а на протилежному – мешканці Кале, тепер відомого нам під ім’ям Віла-Нова-ді-Гайя.
Згодом латинян, які побудували тут великий порт, замінили маври, котрі постаралися зробити так, щоб про минулих господарів забули якомога швидше. Тож, коли до Порту добралися європейці, споруд часів імперії вони там вже не знайшли. Писати історію міста довелося з чистого аркуша. Стародавню назву Портукале запозичила вся країна, ставши Португалією. А міцний алкогольний напій, який виготовляють поблизу, в долині Дору, здобув популярність під назвою «портвейн». Англійці, не мудруючи, лукаво поєднали в одному слові – «порту» – і вино, і місто, з гаваней якого до них вирушав цей напій.
Фото edreams.com
Перше, що кидається в очі, – це своєрідна забудова Порту. Вулиці тут збилися в зміїний клубок, перетинаючись, часом, під зовсім неймовірними кутами. А будинки наліплені настільки близько один до одного, що нагадують пасажирів метро в години пік. До речі, про підземку: вона тут є, причому з освітленими тунелями. Щоправда, здебільшого шляхи пролягають все-таки зверху, тому поїзди доречніше назвати швидкісними трамваями.
Історичний центр Порту оголошений ЮНЕСКО об’єктом Всесвітньої культурної спадщини. А оскільки власність загальна, то в старій частині міста влаштувалися туристи, котрі по-хазяйськи оглядають численні пам’ятки. Головним символом Порту є 75-метрова вежа Клерігуш – найвища в країні. За нею можна легко орієнтуватися, адже дітище італійського архітектора Ніколо Насоні можна побачити з будь-якої точки міста. Також у ролі маяка виступає кафедральний собор Се, тому остаточно заблукати вийде хіба що у запеклого топографічного кретина, та й то за умови, що він сам поставить собі таку благородну для мандрівника мету.
Крокуючи історичним центром міста, ви обов’язково задивитеся на церкви Седофейта і святого Франсишку, «зафотографовані» до дірок в башточках, а також на граціозний Єпископський палац. До речі, вінчатися туди приїжджали королі з усієї Європи, хіба що в чергу не шикувалися! Можна заглянути і в Біржовий палац, де великою популярністю користується екскурсія до наповненої блиском золота Арабської зали. Головна умова – нічого не чіпати руками ну і, звісно, не розчленовувати на сувеніри...
Фото traveller.ee
Порту не приїдається. Навіть в очах туриста, досвідченого в питаннях старовини, він все одно являє собою дивовижне видовище. Горбиста місцевість дозволяє знаходити різноманітні оглядові майданчики, з яких видно жваві набережні і безкрайню гладь Атлантичного океану. Це також місто мостів, їх тут 6 – від Понте-де-Дона-Марія-Піа, спроектованого Ейфелем в XIX столітті, до сучасного металевого Понте-де-Дон-Луїш.
На момент будівництва довжина аркового прогону останньої конструкції була найбільшою у світі – 172 метри.
Втім, милуєтеся ви на Порту з висот чи розглядаєте кожну його скручену «тевтонським кренделем» вуличку зблизька, голод, як відомо, не тітка, і навіть чудовими видами його не вгамуєш. Для поповнення сил рекомендуємо зайти до культової кав’ярні Majestic. Згідно з біографією Джоан Роулінг, автора пригод Гаррі Поттера, вона провела чимало часу в цьому закладі, працюючи над першою книгою про юного чарівника. Тож хто знає: можливо, прекрасний асортимент кави в Majestic, разом з аристократичним інтер’єром 1920-х років, спонукне вас до власної письменницької спроби про дива і магію. Якщо так – не будьте жадібними, діліться з нами. Редакція OUTLOOK, та й наші читачі, з радістю почитають ваші «(о)портуністичні» нотатки!
Головне фото 10-places.com
