Історія створення фільма "Нескінченна історія!
А там – і справжні болота з комахами, і некеровані равлики з моторчиками, і актори, які махають волохатими лапами вервольфа. Якщо поставити «Історію» в один ряд із сучасними «Хроніками Нарнії», то режисерові першої, Вольфгангу Петерсену, довелося виконувати буквально ювелірну роботу зазубреною столовою ложкою. Заняття не лише «нескінченне», а й «нескінченно складне».
У 80-ті спецефекти народжувалися за принципом очманілих ручок, із замовлених, а часом і просто підручних матеріалів. Тож усіх казкових персонажів «Нескінченної історії» можна було помацати руками. Власне, доторкнутися до багатьох із них цілком реально і зараз. У музеї Bavaria Film Studios можна запросто піднятися на шию епічному літаючому дракону Фалькору (вражаюча 15-метрова конструкція з каркасом із авіаційної сталі). Сил на її виготовлення витратили неміряно: тулуб ляльки було вкрито 10 тисячами лусочок і обклеєно центнером ангорської вовни рожевого кольору. Одна тільки миловидна собача морда важить під сотню кілограмів, а всього у цього саморобного велетня 16 рухомих деталей, які управлялися 36 снастями.
Створення кам’яного гіганта Скелеїда супроводжувалося не меншим розмахом – було виготовлено цілих три моделі, найпростіша з яких, навіть у сидячому положенні, досягала висоти 1,6 метра. Друга – персонаж верхи на своєму кам’яному велосипеді – важила добрий центнер. При цьому у нього могли рухатися тільки очі та ноги, а от сам транспортний засіб був цілком їздовим – виручив вбудований електромотор. Втім, механізми і ляльки були не скрізь. В епізоді, де кам’яний чоловік злазить з веломобіля, не впоралися без допомоги актора. Для цього створили неймовірно важкий і жаркий гумовий костюм, у якому просто дихати і рухатися вже було досягненням. Підтверджує це той факт, що одного разу «дублер» Скелеїда спіткнувся, впав навзнаки і... без допомоги колег не зміг піднятися.
За аналогією до велосипеду функціонуючий мотор було вбудовано і в равлика, і це незважаючи на те, що додатково ним управляли сім ляльководів. Щоправда, навіть такого контролю виявилося недостатньо, і якось під час зйомок равлик на великій швидкості злетів з рейок, ледь не покалічивши актора, який сидів на ньому. Втішає те, що цей гонщик використовувався на майданчику фільму всього три дні і обійшлося без жертв.
Сонний кажан в реальності був понад 2 метри довжиною. Для того щоб він «ожив» у кадрі, двоє ляльководів накачували хутро, імітуючи дихання, а ще один управляв ніздрями і повіками.
Гігантську 15-метрову черепаху Морлу в повний розмір не виготовляли. Замість цього окремо створили рухому мордочку і панцир із замаскованого водного атракціону. Незважаючи на всі хитрощі, 12-річному Атрейу в епізоді все одно довелося б падати з великої висоти. Дитину зрештою забрали з кадру і задіяли єдиного у світі професійного каскадера з комплекцією підлітка.
У ролі величезного вовка-перевертня Гморка спочатку хотіли використати датського дога. Однак, примірявши на собаку грим, довелося визнати, що вона навіть у камуфляжі не схожа на персонажа. У результаті ситуацію знову врятувала лялька, з рухомими очима, губами, носом і навіть язиком. Сцену ж, де монстр женеться за Атрейу, вирішили знімати від особи переслідувача: для цього на платформу поклали актора з надітими волохатими лапами, який активно розмахував ними в повітрі. Ось такі елементарні «шви» на вивороті, здавалося б, реалістичної погоні.
Та найбільше труднощів виникло з казковими декораціями, у тому числі з Вежею зі слонової кістки, де мешкала Імператриця Фантазії. Модель вийшла, що не кажи, вражаючою, однак яскрава лампа, якою вона підсвічувалася зсередини, і аномальна спека того літа не пішли їй на користь... Башта помітно підплавилась прямо на майданчику.
Окремо варто розповісти про створення Боліт Суму. Режисер вирішив не мудрувати, і з найближчих територій осушувальних робіт завезли кілька вантажівок звичайної багнюки. Не врахували тільки однієї дрібниці: в натуральному місиві причаїлися зовсім не бутафорські личинки. Через спеку та палючі софіти на знімальному майданчику розплодилися полчища комарів і мошкари – робота перетворилась на тортури. У результаті справді «сумну» «жижу» довелося терміново вивозити і замінювати на штучну, а фахівці ще два дні витравлювали комах.
Думаю, усі пам’ятають найтрагічніший епізод, коли вірний товариш Атрейу, кінь Артакс, падає духом і приречено тоне у прірві... Та де там! У реальності кінь не збирався здаватися й наполегливо вилазив із резервуара з багном. Промучившись з ним два тижні, дресирувальник був змушений виписати іншу тварину. І знову конфуз – привезли не білого, а буланого скакуна. Довелося перефарбовувати.
Наостанок варто сказати, що, пройшовши через усі дев’ять кіл знімального процесу, перед творцями раптом намалювався десятий – несхвалення письменника. Міхаель Енде, автор однойменного роману, був вкрай розчарований фільмом і навіть вимагав припинити зйомку. Мовляв, за книгою хлопчик Бастіан мав страждати від зайвої ваги, Імператриця – бути сніжно-білою блондинкою, а Атрейу – мати зелену шкіру і синє волосся. Енді навіть подав до суду, та, на щастя кіноманів, програв, і «Нескінченна історія» таки побачила світ.
