RU  UK  EN
Статьи  >  Напиши  >  Країна, що вміє подобатися: Вірменія. Частина 2

Країна, що вміє подобатися: Вірменія. Частина 2

Олена Расенко побувала у Вірменії і тепер готова поділитися з читачами самобутністю цієї чарівної країни, в якій дійсно хочеться залишитися.

Що подивитися?

До свого національного надбання – хачкарів – вірмени ставляться трепетно і з повагою. Це оброблені та облагороджені камені-хрести з унікальним візерунком. ЮНЕСКО включило їх до Фонду світової спадщини, бо подібні не трапляються в жодній іншій культурі. Фото pinterest.com

Колись вірмени висікали хачкари з будь-якого приводу: в день весілля, народження або смерті, на честь вдалого військового походу. Кожен їхній завиток і лінія, як код для нащадків, розповідь про минуле.

Камені й донині не втратили своєї актуальності для вірмен. Люди роками економлять, щоб після смерті родичі могли встановити над їхніми могилами такий самобутній пам'ятник. Прогулюючись старим кладовищем серед древніх хачкарів, я зустріла дідуся, який прийшов посидіти біля могил своїх пращурів. Розповів, що й сам відкладає на подібний камінь, хоч і коштуватиме такий близько тисячі доларів. Це дорого для пенсіонера, однак зібрати гроші на монумент вважає справою обов'язковою.

Що скуштувати?

У єреванських супермаркетах можна знайти практично все те ж саме, що і в Україні. Повно наших шоколадних цукерок і горілки. Тому повз ці полиці я пробігала не зупиняючись. А ось біля коньячних стелажів можна стояти годинами. Щоб не робити реклами – багато, різноманітно, на будь-який гаманець і смак.

Чудові лаваші, шашлики, форель і кебаби з м'яса раків подають у маленьких придорожніх кафе. Хочеться з'їсти все і навіть зі скатертиною. Страви щедро присмачені приправами, соусами і прикрашені зеленню. А лимонад!

Коли мені захотілося випити пляшечку, а під руками не було відкривачки, я півгодини провозилася з металевою кришечкою, потихеньку відгинаючи її від горлечка то ніжкою від стільця, то батареєю, то, хай вибачать мене працівники готелю, краєм лакованого ліжка. Але з якою насолодою я припала врешті до напою...02_Rest_-_Armenian_Food-13825.jpgФото timesofisrael.com

Одного разу ми заїхали пообідати в село, яке трапилося по дорозі. Колишній фотограф покинув роботу і разом з родиною організував домашній бізнес. На досить просторому подвір'ї він накриває столи для іноземних делегацій. Тут-таки печуть хліб і настоюють абрикосову горілку. Від минулого життя у господаря залишилася тільки жилетка з численними кишеньками для провідців, ламп, тримачів, лінз. Чолов’яга довго журився, що фотографія нині не в пошані у Вірменії і розповідав про тонкощі свого нинішнього заняття. Найкращими їдцями, приміром, він назвав німців. Вони намагаються скуштувати всього і не скупляться на чайові. А ось італійці надто галасливі за столом. Їхня компанія з п'ятнадцяти осіб легко заглушить сотню японців. Ті ж їдять дуже тихо, хіба що чвакають, поділився спостереженнями господар.

Читайте також:

Де відшукати просвітлення?

Біля скельного монастиря Ґегард нас зустрів молодий священик. Точніше ми відірвали його від роботи. А возився він з вуликами. Поскаржився, що вночі прийшов ведмідь, розкрив їх і поласував жаданою смакотою. Заходить на солодке звір не вперше. Ченці вже й виставляти окрему миску для клишоногого стали з торішнім медом, але свіже все-таки смачніше.

До слова, монахи тут не рідкість. Легенда свідчить, що перші з них з'явилися в цих місцях ще в IV столітті. Вони прийшли з Григорієм Просвітителем і залишилися біля чудодійного джерела, яке, за переказами, зцілює тіло і душу. Тому не дивно, що в Ґегарді завжди так багато паломників. Усі хочуть випити життєдайної води і подивитися на спис, яким поранили Христа.

Крім зцілення душі (а це, звісно, справа суто особиста), Вірменія може запропонувати і те, що шукають люди науки. Дивовижне сусідство давньої абетки і сучасних технологій. Величезне книгосховище, найбільше у світі – гордість Вірменії. Офіційна інформація свідчить, що фонди Матенадарану містять понад 17 тисяч рукописів і 100 тисяч старовинних документів.Фото pinterest.com

Поряд з вірменськими в музеї зберігаються манускрипти російською, на івриті, латиною, арабською, сірійською, грецькою, японською, перською та іншими мовами. У фондах чимало особистих архівів відомих людей із заповітами, дарчими, свідоцтвами про народження та шлюби. Раритети коштують величезних грошей. Але продавати їх не збираються. Кажуть, так спокійніше буде спадкоємцям фоліантів.

У залі нагорі я зустріла бабусю з дівчинкою. Вони роздивлялися електронну версію стародавньої Біблії. Онучка по складах читала чудернацькі, дуже гарні завитки. Я поцікавилася, звідки вона знає старовірменську. Виявилося – росте в сім'ї філологів, а сама школярка гордо поглянула на мене і мовила: «Я ж вірменка!»

***

Перед вильотом, сидячи в салоні лайнера, я ловила кожну можливість ще раз подивитися на Арарат, помилуватися, як над ним сходить сонце, адже біля підніжжя гори розкинулася одна з найчарівніших країн. Вірите чи ні, та мені здавалося, що вона, прощаючись, усміхалася нашому літакові, який набирав висоту.

Головне фото tury.club

Вам это будет интересно:
Історія однієї вулиці: Проспект Багдад у Стамбулі.
Якщо весь величний Стамбул – це серце регіональної торгівлі, то одна з його розкішних вулиць – проспект Багдад – безумовно, головна артерія. Опинившись там, навіть заперечуючи шопінг усією душею, вельми складно встояти і не піддатися бажанням усе ж вирушити по крамницях і ринках. Хоча, і крім цього, тут також є що робити.
ВІДЕО: Старенька Братислава
Не поділитися з нашими улюбленими читачами враженнями після відвідин Братислави OUTLOOK не може. Площа Братислави всього 368 квадратиних кілометри (для порівняння: Київ - 839 кілометрів квадратних), а до 1936 року між Віднем та Братиславою курсував трамвай, який сполучав два неймовірно чудових міста. Детальніше - дивіться у відео.
Транспорт світу: Вертикальний Лісабон
Лісабон – це не тільки одне з найгарніших і старовинних міст Європи, але й не надто легкий для життя і будівництва простір, якщо говорити про рельєф місцевості. Португальський мегаполіс розкинувся на семи густозаселених пагорбах. Саме тому його візитівкою вважаються три фунікулери та ліфт...
Гадамес: Квітучий оазис найвідомішої пустелі
П’ятдесятиградусна Сахара – одне з найвідоміших місць на планеті, більша частина якого абсолютно не придатна для життя. Утім, сьогодні ми вирушимо саме в її піски, щоб побачити неймовірне місто Гадамес, чиї жителі тисячоліттями виживають серед тутешньої спеки і надають усім, хто цього потребує, такий необхідний притулок.
Скульптури Ватикану: історія та філософія
«Маленька країна, одначе з великою місією» – саме під таким девізом 11 лютого 1929 Латеранськими угодами між Італією і Святим Престолом Ватикан був визнаний суверенною територією. Цей пакт відчинив двері перед цікавими, які сторіччями обмінювалися плітками про те, «що ж зберігають замки Ватикану?»
Бельгія очима Марини Орлової: Як живуть бельгійці
Марина Орлова – проектний менеджер у культурно-громадській організації. На одному з міжнародних проектів вона зустріла своє кохання – Віма, хлопця з Бельгії. Поїхати в його країну їй вдалося тільки тоді, коли Україна отримала безвіз і саме про те, як живуть бельгійці, що вони їдять на сніданок і як у них заведено відпочивати, Марина розповіла OUTLOOK.
Departure: Мальдіви
Подивитися на визначні пам’ятки країни, а не готелів, і наблизитися до життя мальдівців, а не сусідів по номеру, пропонує одна з найменших столиць – Мале. Перша асоціація, яка виникає при згадці Мальдів, – це щось блакитно-пасторальне. Морська гладь і невтомне сліпуче сонце, від якого хочеться закопатися в теплий розніжений пісок...
Нормандія очима Корнія Грицюка: батьківщина парасольок і субмарин.
Корній Грицюк продовжує ділитися враженнями від французької Нормандії. У попередньому матеріалі він розповідав про свій вояж до Довіля. Тепер на черзі Шербург, або Шербур-Октевіль. Подвійна назва міста з'явилася на початку 2000-х, коли Шербург злився з Октевілем.
Габон. Ласкаво просимо!
Жили-були на західному узбережжі Африки пігмеї. Нікого не чіпали. Коли були голодні, полювали і збирали горіхи з бананами. Потім прийшли мпонгве і фангі. Пізніше припливли португальці і назвали ці землі Габоном. Французи, котрі з’явилися слідом, оголосили їх своєю колонією, і лише в середині минулого століття, коли пігмеїв лишилося вкрай мало, Габон отримав незалежність від іноземців.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 3. "Дух самурая"
Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.
Нормандія очима Корнія Грицюка: яблука, молоко та океан
Для багатьох туристів Франція – це в основному Париж із довжелезною чергою на Ейфелеву вежу, Лувр та околиці з їхнім королівським шиком або курорти Середземного моря. А ось Корній Грицюк, мандруючи цією країною, вирішив податися на північ – у Нормандію! Для наших читачів він підготував цикл подорожніх нотаток про поїздку до Атлантичного океану...
Індійське село Кодхіні: таємниця близнюків, котру ніхто не розгадав
У світі є незвичайне місце, де народжується найбільше близнюків. Хоча на перший погляд це схоже на містичний збіг, статистика змушує вірити в чудеса. Індійський штат Керала може похвалитися селом, де відбуваються незвичайні речі. Кодхіні – те саме місце, де близнюків більше, ніж у будь-якій іншій точці світу. І цьому немає майже жодних пояснень.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”
Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.
Інчхон: корейське місто майбутнього
Інчхон вважають морськими і повітряними «воротами» Південної Кореї через наявність тут одного з найбільших морських портів країни і найкрупнішого в регіоні аеропорту. Місто стрімко розвивається – буквально за сто років воно пройшло шлях від скромного портового поселення до ультрасучасного промислового і туристичного центру.
Британська глибинка: У пошуках таємниць Альбіону
Зелені схили, порослі вересовими кущами, безлюдні приміські дороги, вузькі вулички з маленькими котеджами і садами, що п’янять своїми пахощами, – здається, що британські сільця не підкоряються плинові часу. Немов завмерлі картини героїчного фентезі, всі вони мають свою історію і готові розповісти про великі битви, хоробрих воїнів і легендарні артефакти.
Країна, що вміє подобатися: Вірменія
Олена Расенко побувала у Вірменії і тепер готова поділитися з читачами самобутністю цієї чарівної країни, в якій дійсно хочеться залишитися.
Історія однієї вулиці: Шпігельгассе
Шпігельгассе, що у перекладі з німецької означає «Дзеркальна вулиця» чи «Дзеркальний провулок» – це зовсім не найбільша і не найголовніша вулиця в Цюриху. Навіть зовсім навпаки – вона феноменально коротка і вузька, але розташована в затишних куточках міста так, що навіть рідкісний турист зможе її відшукати.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
Еквадор: Бути індіанцем
Олена Расенко відвідала Еквадор і за час поїздки встигла не тільки зібрати для редакції безліч матеріалу, але й познайомитися з місцевими і навіть втратити свідомість...Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами.
Інсбрук – казкове місто в обрамленні Альпійських гір
Тірольська місцевість Австрії надзвичайно самобутня. Тут своя кухня і навіть своя манера співу, а багатовікова історія відмінно поєднується з природними красотами і спортивними об’єктами. Пік різноманіття – невелике гірське містечко Інсбрук. Це адміністративний центр Тіроля, а також одне з найчистіших місць у Європі...
Закрыть
Outlook facebook page