Еквадор: Бути індіанцем

Мене вперше підозрювали у перевезенні наркотиків. Одна, в країні, де немає українського посольства, я стояла і гарячково думала, чи не міг хтось щось підкинути мені на шляху до аеропорту. У той момент від переживань я, здається, схудла на кілька кілограмів. Митник, який погано говорив англійською, при мені зняв целофанову упаковку з валізи й акуратно обмацав мої особисті речі. Однак, навіть не дійшовши до дна, сказав, що все нормально і мені можна йти на посадку. Коли я вдруге відлітала з Еквадору, ситуація повторилася. Потім я зрозуміла, що перевіряють практично всіх іноземців, просто тому що існує проблема наркобізнесу на континенті, а громадяни інших країн часто виявляються перевізниками заборонених речовин.

Тільки прогулюючись на самоті можна відчути дух чужого міста. Пізнати його звуки, запахи і смак. Трошки заблукати, розпитати місцевих, де знаходиться, наприклад, бібліотека і зайти в найближче маленьке кафе. Чужа мова, нові інтонації, відкриття за кожним поворотом. Здається, що цей вир переносить в іншу реальність.Фото pinterest.com

Еквадор дивовижний. Багато разів, спостерігаючи, як сідає сонце на екваторі, я повільно втягувала в себе повітря, намагаючись зрозуміти, чому воно так п’янить. Якоїсь миті я ловила амбре фруктових дерев, наступної – аромат троянд і лаванди. Іноді пахло евкаліптовим медом або міцною кавою, яку еквадорці так люблять пити вечорами. Проте один запах, свіжий, ранковий, наполегливий, схожий на саме життя, відчувався повсюди. Це була вода. Чиста і холодна, з присмаком снігу, вона спускається з Анд, а гаряча, збагачена мінералами – б’є з-під землі. Сотні річок і струмків, розкиданих по всій країні, впадають у Світовий океан, зрошуючи вічнозелені ліси Еквадору. Форель, марліни, тунець, окунь, сом, піраньї. Деякі індіанці досі ловлять рибу в гірських водоймах за допомогою загострених палиць.

І так само як і багато тисяч років тому, нащадки інків відпочивають біля термальних джерел. Раніше воїни годинами просиджували там, заліковуючи свої рани, отримані в боях з супротивником. Нині ж у країні десятки «диких» і облаштованих місць для прийняття водних процедур, і еквадорці цілими сім’ями виїжджають туди на всі вихідні. Розташовані вони в безпосередній близькості від діючих або сплячих вулканів. Медики стверджують, що вода Анд здатна вилікувати суглоби, шлунок і шкіру.Фото luxury.ecuatraveling.com

Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами. Поруч з вогнедишним Тунгурауа два заповнених по вінця цілющих басейни. Та перш ніж бездумно плескатися в них, варто поміркувати над тим фактом, що у цього оздоровчого релаксу є свій «підводний камінь» – часті випадки зомління серед тих, хто вирішив скупатися. Саме в Баньосі вперше знепритомніла і я. А причина такої реакції організму – перепади температур і, як наслідок, артеріального тиску у відвідувачів. Поруч з гарячими басейнами встановлено кілька душових кабінок з крижаними струменями. Після майже киплячої водойми стати під холодний душ – випробування на міцність навіть для абсолютно здорової людини. А в іншому для обережних і не фанатичних туристів термальні курорти Еквадору цілком безпечні. Втім, рекомендую зосереджуватися не тільки на оздоровчій частині відпочинку, а й на... споглядальній. Баньос оточують п’ятдесят сім водоспадів.Фото roomandwild.com

Через містечко проходить звивиста гірська дорога і, петляючи разом з нею, я заглиблювалася в джунглі. Амазонка величезна і прекрасна. Тут мешкають очкові ведмеді, ягуари, тамарини, отруйні жаби і тапіри, живуть чорні каймани і видри, електричні вугри і зелена анаконда. Над головою раз у раз проносяться хмари крикливих мавп, а з гілок зриваються райдужні ара. Біля ніг пробігають квапливі капібари – кумедні товстенькі тварини з короткими лапами.Фото pinterest.com

Джунглі постачають еквадорців величезною кількістю фруктів. Серед них екзотичні плоди мамі, серцевина яких за смаком схожа на м’ясо, соковиті пепінос, що чимось нагадують огірки, черімойя з присмаком заварного крему. Над чаєм і мінералкою тут віддають перевагу фрешам. Кухня еквадорців проста й малосольна. На вулицях продають традиційні смажену картоплю, великі шматки свинини і кукурудзу. На свята готують куй – звичайна для нас морська свинка, затишна і ласкава тут, але запечена з сиром там. Для відчайдушних є картопляний суп «ягуарлокро», який подається з кров’ю, і страва з бичачих геніталій «кальдо-де-мангера» чи делікатесний бульйон «кальдо-де-пата» зі смаженими телячими копитами.

Еквадорці дуже працьовиті. Вони з вдячністю ставляться до того, чим обдарувала їх природа. І навіть індустріальний світ, який кількасот років тому увірвався на континент, не зміг викорінити в душах індіанців почуття глибокого обожнення землі. Буквально кожен її клаптик зораний і засіяний. Щодня хороший господар виходить у поле або на город подивитися, як росте маїс, пшениця, картопля, банан, чи набралися соком помідори, чи позеленіла цибуля, чи підросло авокадо.Фото posadadelarte.com

Величезні поля полуниці накривають поліетиленовою плівкою, щоб урожай, який збирають тут тричі на рік, зняти з гілочок чистим і цілим. Коли індіанець засіває землю, він наспівує дещо сумні мотиви. Це імпровізація, суміш молитви і стародавніх індіанських мелодій. Людина просить у ґрунту хорошого врожаю і журиться, що без щедрих дарів природи він і його родина пропадуть.Фото traveladdicts.net

Найважливішими речами для еквадорців є їхня сім’я, віра в Бога, честь, патріотизм. Вони скромні й стримані, не нав’язуються, завжди першими вітаються з незнайомцями, під час торгу легко поступаються, старанно вчаться, практично не палять і не п’ють, люблять грати у футбол і вірять, що кожне справжнє почуття має знайти своє продовження біля вівтаря. Еквадорські чоловіки з радістю віддають кермо влади своїм дружинам. Жінки керують господарством, виконують роль домашніх скарбників, вирішують, куди і коли підуть навчатися діти, де сім’я проведе майбутню відпустку і навіть чи може син або дочка, які швидко подорослішали, сходити на побачення. Місцеві не вибагливі до одягу. Вони не соромляться надіти заштопану кофту чи бувалі штани. Проте кожен поважаючий себе індіанець ніколи не з’явиться серед людей у брудному. Зовнішня охайність – як ознака чистоти помислів.Фото booking.com

В Еквадорі шанують старість. Законом країни закріплено право кожного, кому виповнилося 65, не стояти в черзі, а йти у її початок. Усі зобов’язані пропускати вперед літніх людей. Для них же безкоштовне медичне обслуговування, щоправда, тільки в державних клініках, знижки на комунальні послуги, проїзд у громадському транспорті і навіть безкоштовне поховання.

Тут звикли вскакувати в автобус на ходу. Навантажені й вагітні, старі й молоді, всі еквадорці за лічені секунди готові вийти на своїй зупинці. Уся справа в чіткому і щільному графіку міського та приміського транспорту. Бензин, а отже, і дорога тут коштує копійки. Всього за 7-10 доларів можна зі столиці потрапити практично в будь-який куточок країни.Фото ecuadortrains.com

Поїхала і я з друзями. Діставшись до невеликого містечка Отовало, ми зупинилися в затишному кафе. Хазяйкою закладу виявилася полячка, яка давно мешкає в Еквадорі. Трохи розпитавши мене, як там живе зараз Європа, вона запропонувала нам чай з листя коки. Бадьорливий, зовсім не схожий на традиційний, він чудово зігрівав у холодний вечір. Крім того, сон проганяли й почуті легенди. Мій місцевий друг захоплено розповідав, що десь у довколишніх горах заховане золото інків, що ніхто й дотепер не знає, скільки добра врятував від жадібних конкістадорів вождь Ромінауї. Можливо, колись цей скарб все-таки повернеться в казну народу, для якого тисячоліттями існують три головні заповіді (навіть прописані в конституції Еквадору) – не брехати, не красти і не лінуватися.

Головне фото brocku.ca