"Кіно з вокзалу": зародження кінематографа
А тим часом канонічна48-секундна картина встиг обрости міфами та легендами. Серед них спробуймо виділити два найпоширеніші. Отже, уважається, ніби «Прибуття поїзда» – перше ігрове кіно. Насправді це не так. Буквально за кілька тижнів до прем'єри ті ж брати Люм'єри представили іншу свою роботу – «Политий поливальник».
Саме вона і була справжньою постановочною короткометражкою. «Прибуття поїзда» – радше документальний нарис.
Друга легенда пов'язана з жахом і панікою, що вибухнули під час показу. А проте, це всього лише красива історія. Так, люди не звикли бачити на екрані потяги в динаміці. Але ж до того часу не лише у Франції, а у всій Європі зароджувалося кіно. Значить, багато тих, хто прийшов на «Прибуття....», вже дивилися на рухомі фотографії та інші проби «сінематографу». Тим не менш, авторитетний Filmsite.org зарахував цю сцену до списку найбільш страшних за всю історію кінематографа.
«Прибуття поїзда» – підсумок технічного прориву кінця XIX століття. Однак, не тільки брати Люм'єр «ходили околясом» кіно. Тимченко, Гудвін, Дюбюка Складановский – ці прізвища увійшли в підручники кінематографії, але рядовим глядачам вони нічого не скажуть. Хто знає, може це і несправедливо. Ось тільки більшості людей нецікаві технології. Їм дивоглядність подавай!
Саме видовищністю й підкупили Люм'єри. І найоперативніше це зрозумів інший француз, Жорж Мельєс. Він знімав швидко (точно не можна встановити, але кажуть, що за ним – близько тисячі короткометражок) та цікаво. Його «Подорож на Місяць» 1902 року стала першим науково-фантастичним твором в кінематографі.
Порівняти з сучасними блокбастерами, звісна річ, не можна. Але на початку двадцятого століття це справжня революція! Напевно, якщо братів Люм'єр ми називаємо основоположниками кіно, то Жоржа Мельєса можна вважати його популяризатором.
Але є й альтернативна історія. Згідно з нею, справжнє кіно з'явилося в кінці XIX століття в ...Новій Зеландії. Не вірите? Дивіться дотепну псевдодокументальну картину «Забуте срібло», 1995.
Її зняв тоді ще нікому не відомий Пітер Джексон разом зі своїми друзями. Виявляється, європейці зовсім бимбували, поки новозеландці знімали блокбастери.
А потім прийдуть шалені двадцяті й тридцяті, разом з Ейзенштейном, Лангом і Чапліном. Їхні епохальні шедеври «Броненосець Потьомкін», «Метрополіс», «Вогні великого міста» – кожен стане по-своєму новаторським. У цей-таки час кіно перетвориться на зброю пропаганди, якою активно користувалися в тоталітарних країнах. Однак агітація теж буває різною. Одна справа – давно забуті фільми, і зовсім інша – шедевр нацистської кінодокументалістики «Олімпія», 1938 р. Лені Ріфеншталь зняла Олімпійські ігри в Берліні 1936 р. за допомогою немислимого числа найкращих камер. А потім змонтувала так, що це й сьогодні виглядає по-свіжому, заглиблюючи тебе в атмосферу того часу.
Далі фільми стануть звуковими, кольоровими, обзаведуться мільйонами спецефектів і атракціонів. Це й не дивно, адже в епоху розумних гаджетів глядач став вимогливішим. А тому режисерам постійно доводиться щось вигадувати. І це чудово, адже якби ми не підганяли кінематографістів, то й досі з відкритими ротами дивилися б «Прибуття поїзда».
Як будуть виглядати фільми років через двадцять – можна сперечатися до хрипу в горлі. Популярна думка, що традиційні форми поступово зживуть себе. Її дотримуються багато відомих кінематографістів, у тому числі й британець Пітер. Відомий він тим, що знімає просунуті інсталяції та відеоарт, який демонструється на стінах.
Тож нудьгувати ми не будемо. У будь-якій епосі відшукаються справжні вар’яти у гарному сенсі цього слова: свої Люм'єри, Ланги, Чапліни, Ейзенштейни, Лукаси. Саме вони роблять, на перший погляд, дивні й незрозумілі речі, на які публіка згодом мало не молиться. Піонери та першопрохідці не тільки рухають прогрес, але й вселяють впевненість, що екран світового кінематографа ніколи не згасне.
Фото: Anupthra
