Розчарування туристів: від Франції до Македонії
Менеджер проектів Діма Сидоренко побував в 11 країнах. І хоч у його списку є не лише такі уславлені своїми туристичними пам’ятками держави, як Італія, Франція, Іспанія, та найбільше його розчарували Польща й Німеччина. Про останню кілька вражень.
Фото euractiv.com
Німеччина – моє розчарування.Нібито ідеальний Євросоюз: закон, порядок, добробут, спокій і чистота. Але тут тебе спіткає те, що все занадто суворо й чітко. Це, звичайно, позитивний момент, але строгість Євросоюзу насправді може бути не такою бажаною, як нам здається. Особливо, коли ти хочеш взяти пляшку вина й посидіти де-небудь у парку з красивими краєвидом міста. Але це все дрібниці. А ось, коли ти приходиш у неділю в супермаркет, а він о 17.00 вже зачинений – невесело. І виявляється, що в Німеччині все закривають о 5 вечора. Музеї можуть не працювати в неділю і в суботу цілий день. І вечорами мені не було, чим зайнятися. Мене спіткало те, що за бажання о 21.00 щось випити, то це тільки клуби. А якщо ти не любитель клубного життя, голосної музики, горланити на вухо співрозмовнику? У підсумку – надія тільки на Макдональдс. Німеччина для мене – дуже нудна країна, там нудні люди, нудні бесіди, і після Другої світової війни більшість пам’яток нецікаві. Дрезден, Кельн, Гамбург – три міста, котрі цікаво подивитися. Але мені на кожне вистачить буквально кілька годин.
Менеджер проектів у громадській організації Альона Глазкова побувала в 24 країнах і навіть вважає себе тревел-залежною. Тому що дуже любить отримувати нові враження і досвід у подорожах, котрі дають їй натхнення і свіжі ідеї для звершень у житті.
– У подорожах більше розчарувань не від місця, а від людей, ситуації чи, власне, людського ставлення. Наприклад, коли водії автобуса у Парижі беруть з вас більше грошей, ніж із місцевих. Із розчарувань по містах перше, що спадає на думку – грузинське містечко Телаві і село Кварелі: там просто нічого робити, крім пити вино. У Телаві – радянська забудова і якийсь замок. Замок виявився шматком стіни. У Кварелі ми їхали з наміром потрапити на озера Лопота, а в реальності виявилося, що вони надзвичайно далеко від цього поселення. Загалом у цих краях, окрім як на завод вин з’їздити, більше нічого робити. У Тбілісі розчарувало озеро Лісі – мілке і тепле. Утім, це бодай якась можливість поплавати за +40. І ще одне грузинське розчарування – це Кобулеті. Там, крім моря, взагалі нічого немає.
Розчаруванням для мене стало ще й чеське містечко Острава – столиця Моравсько-Сілезького краю, промисловий центр. Очікували, що там багато історичних місць, як у Празі, але нічого такого. Не дуже сподобалася болгарська столиця Софія – там дуже брудно. Єреван, вірменська столиця, – місто максимум на 2 дні, нібито ти потрапив у 90-ті. Очікувала, що буде, як у Тбілісі, – старе місто і багато пам’яток, але ні. І ще одне розчарування – Мадрид. Не знаю, чому, але це не моє місто. Скажімо, в одному з музеїв, де в окремі дні – вільнийвхід, нас не впустили, тому що ми не громадяни ЄС. Мадрид для мене завеликий. І якийсь чи то «промисловий», чи нам не пощастило – там особливо довго робити нічого.
Читати більше: На валізах: Антон Равицький
Актриса і модель Lilian Levos побувала практично у всіх країнах Європи, а також у США, Китаї, Японії, Індонезії, на Сейшелах і в Кенії. Подорожі їй приносять нову енергію і відпочинок від українського менталітету. Тому в інших країнах дівчина любить підгледіти інший, відмінний від нашого спосіб життя і мислення. Уже досхочу надивившись пам’яток, зараз Lilianстарається зануритися в місцевий побут. Адже, відчувши життя країни зсередини, на думку дівчини, ти нібито прожив нове життя на додаток до свого, першого.
Фото theatlantic.com
– Я настільки вдячна людина, що не буду нарікати: на Гоа риба була не та. Звісно, десь їжа смачніша, десь цікавіша культура, десь яскравіша історія, десь більш благополучно, десь якісніший сервіс – все це зрозуміло і поза сумнівами. Але насправді подорожі – настільки класне заняття, що варто радіти будь-якій можливості побувати в іншій країні. якою тебе нагородить Бог. Гадаю, розчаровують найбільше ті варіанти мандрівок, для яких треба бронювати тур на 10 днів із проживанням в готелі на першій лінії. Ти розраховуєш на відмінний сервіс, їжу і шикарні пляжі. Приїжджаєш, і щось іде не так – звісно, розчаровуєшся. Оскільки таких подорожей у мене в житті ніколи не було (я не люблю лежати на одному місці і нічого не робити), погані готелі – для мене не проблема. Можу затриматися десь тільки на 1 – 2 дні, і якщо щось у сервісі буде не гаразд, не зверну увагу і поїду. Якщо ж говорити про країни і міста, найбільшим розчаруванням стала Венеція. Справа в тому, що для мене вона була великою мрією. Ось як багато хто мріє побувати у Парижі, я марила Венецією. Для мене це був взірець романтичного місця – красивого, казкового, найбільш незвичайного. Якось узимку я там побувала. Але мій ніс не дав змоги мені насолодитися цією красою, бо в цей час у місті стоїть дуже неприємний запах: усі ці канали жахливо-жахливо тхнуть. Де б ти не був, відчуваєш сморід. Мені весь час було дуже некомфортно: тільки ходила й думала – боже, який жах, як же тут живуть люди? У супроводі такого запаху тобі не хочеться гуляти цими милими вуличками – хочеться звідси якнайскоріше виїхати! Іще розчарував Китай. Я жила там три місяці – і це, мабуть, мій найбільш негативний досвід. Єдина країна, в котру я не хочу повертатися через менталітет людей, через «чистоту», через ставлення загалом до інших людей.
Музикант Ігор Сидоренко здебільшого на гастролях побував у 34 країнах. І з-поміж них є дуже екзотичні для українського туриста, наприклад, Македонія чи Боснія і Герцеговина.
Фото people.onliner.by
Мабуть, у мене проблема з перенасиченням. Перші тури ти постійно в захваті, а потім всі міста стали зливатися в одну неподільну купу замків, хмарочосів, парків, готелів і кав’ярень. З-поміж всього цього потоку найбільшемене приємно вразила Південна Америка: я був у Чилі, Аргентині і Бразилії. У плані туризму кумедно, що все має цивілізований вигляд, як Іспанія чи Португалія, але просто посеред вулиці з пальми на пальму може стрибати мавпочка. Але там треба нашорошити вуха через високий рівень злочинності. Пам’ятаю, в Сан-Паулу у вихідні раннім вечором на вулиці творилось щось неймовірне! З’явилась якась дика школота, котра невпинно пила, кричала і випорожнялася на проїжджій частині. Серед цього всього штовхаються якісь хлопці, котрі намагаються продавати сувеніри і пиво – таке враження, нібито ти потрапив на страшний карнавал.
Дуже неприємно здивувала в Західній Європі особливість національних кухонь, що передбачає відсутність супів. Я вперше звернув увагу на це, коли був у місті Нанті. Це туристичний центр Бретані – самісінький захід Франції. Ми вже давно звикли, що в неділю в Європі все зачинено. Але якось у понеділок до смерті захотілося супу – і ми не змогли його знайти. При тому, що Нант розташований на березі моря, і за логікою речей тут мають бути бодай якісь рибні супи. За кілька годин ми обійшли весь туристичний центр. Кругом казали: супу немає. Зрештою у місцевих ми з’ясували, що у Франції суп знайти неможливо – його там просто немає. Серед інших гастрономічних розчарувань – найгіршу піцу і пасту у своєму житті я їв в Італії. У звичайних кафе подають просто жахливо приготовлені страви. І так, традиційний італійський менталітет передбачає, що там все зазвичай дуже погано організовано. Італія найбільше не виправдала очікувань – люди здебільшого тут ліниві, багато проблем із готелями, сервісом, поселенням.
Ейфелева вежа, до речі, просто велика залізяка – не розумію, в чому її принада. Сфотографуватися неможливо – довкола багато народу, багато торговців сумнівного вигляду, котрі продають сумнівної якості кулончики з Ейфелевою вежею. Ми бачили навіть бійку між ними за місце – дуже абсурдно.
Фото pristor.ru
Іспанія і Франція сильно розчарували незнанням англійської серед місцевих і небажанням нею спілкуватися. А ще тут на вулицях часто, не вважайте за кліше, здебільшого темношкірі хлопці підходять і пропонують якісь наркотики. Також розчаровує іспанський менталітет. Місцевий промоутер барвисто жалівся нам на те, що Іспанія дуже потерпає від Євросоюзу, що Німеччина тягне з них усі гроші. А потім приїжджаємо в Сан-Себастьян, а там з 12 до 16 по всьому місту мертва сієста: працює тільки один бар, господар якого – не іспанець. Тобто ви не працюєте половину робочого дня, а потім Німеччина винувата в тому, що ви бідні?
Часто граємо в Греції – там дуже приємні, добрі, емоційні люди. Але і їм знову ж таки всі винуваті, що в них країна бідна: мовляв, Євросоюз обкрадає. А ти йдеш по Афінах і бачиш цілі покинуті квартали з графіті, де пацюки бігають вулицями, а з населення – самі безхатьки і жебраки.
Часто розумієш країну на контрасті того, що ти бачив про неї по телевізору, і того, що про неї розповідають місцеві. Але ще більше з того, що не розповідають. Ось у Македонії люди теж дуже відкриті, але в країні банально немає грошей. І вона дуже добре розкривається на контрасті із Боснією і Герцеговиною. Ми виступали в Сараєві, котре нам дуже сподобалося – красиве місто, як і вся країна. Йому дісталося під час Балканської війни в 90-ті: Сараєво півтори тисячі днів перебувало під облогою. Але зараз там повний порядок. Можна побачити, наприклад, таку картину – сучасний хмарочос, а навпроти – стара будівля з дірами від куль. Її не реставрують спеціально, щоб люди пам’ятали своє минуле і не припустилися подібних помилок. Ми настільки прониклися цими переживаннями, що, коли їхали по Македонії, жахнулися її занепаду. Ромські дітки біжать за нашою машиною… Друге за величиною місто країни Куманово – в жахливому стані.
Брюссель дуже розчарував: трафік жахливий, ніде не припаркуватися, за правилами ніхто не їздить, всюди іммігранти, все якось дуже дорого. І ці легендарні бельгійські шоколад і вафлі для мене зовсім несмачні. Прямо ось скуштував – і негарно стало. Проблеми з диким трафіком, до речі, і в Лондоні, і в Мілані – у багатьох містах, від яких нібито очікуєш цивілізованості.
Фото Фото artslondonnews.com
Головне фото memepedia.ru
