У цьому життєрадісному і пустотливому темпі крутиться вся Європа і Америка, лише скромно додаючи до слова «полька» своє географічне розташування. Наприклад, фінська, андіжонська або навіть мексиканська. Саме з цієї хореографії починають діти, її ж вважають «вищим класом», який під силу лише витривалим танцюристам з міцним вестибулярним апаратом.
Фото wp.com
Вперше станцювали польку у Східній Чехії. Подейкують, веселі підскоки придумала простилюдинка Анна з Богемії. Слухаючи одну з народних пісень, дівчина не стрималася і стала підстрибувати і плескати у долоні, крутитися. Її веселощі помітив місцевий учитель музики. Після чого той написав ноти для виконання забавного танецю і назвав його «полька» поклавши в його основу напівкрок. Інша легенда говорить, що панночка тут ні до чого і танець придумав якийсь музикант з Градец Кралове. Він просто з'єднав ритми галопу і повільного кроку. У будь-якому випадку полька наробила галасу.Фото dshigelen.ru
Сто тридцять років тому вона більше нагадувала сексуальну революцію. Адже на відміну від популярних на той момент мазурки і вальсу, партнери, підскакуючи в пустотливому танці, тримали один одного в міцних обіймах. Дами нарешті могли проявити свій темперамент! Таку фривольність не могли залишитися непоміченою в манірному суспільстві. Старші люди називали польку аморальним танцем і забороняли своїм дочкам підстрибувати і плескати у такт музики. Але тим не менш, модний танець завойовував все більше і більше прихильників. Спочатку він увійшов у балетні зали Відню. Коли ж про нього в кінці позаминулого століття дізналися в Парижі, він став хітом. Учителів танців тоді розбирали, як гарячі пиріжки, адже весь свій вільний час мешканці міста присвячували вивченню життєрадісних па. Тоді ж почалася «полькоманія». Фото ytimg.com
У моду увійшли зачіски «полька», в кондитерських випікали печиво під такою ж назвою. У захваті від нового захоплення були навіть лікарі. Адже багато їх пацієнтів, які страждали від гіподинамії, стали активно рухатися, а значить поправили здоров'я. Після такої популярності танець вже було не зупинити. Він потрапив в репертуар кочових музикантів і навіть дістався до Австралії та Латинської Америки. Кожен народ вносив в цей танець щось своє. Наприклад, білоруси танцюють польку з грацією, українці - весело і завзято, естонці постаралися зробити її не такою швидкою. Фінську польку ввели в обов'язкову програму для дошкільних установ з мотивацією, що дитячого організму корисні енергійні рухи, а сам танець легко запам'ятовується. Малюки його танцюють на одному подиху і швидко спалюють не витрачену за день енергію.Фото theatregzhel.ru
Полька виконується у парі. Досить вивчити декілька основних рухів, освоїти половинчастий крок і кружляти по колу. Часто танець доповнюють ковирялочкамі, галопом, притупуванням, криками. Нині мода на польку пройшла, але і сьогодні без бадьорої і енергійної мелодії не обходиться жодне свято. Темпераментний танець по заслугах оцінили і великі музиканти-класики. Свої варіації на тему народного танцю написали: Антонін Дворжак, Глінка, Бедржих Сметана, Йоганн Штраус батько і Йоганн Штраус син.
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню...
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме.
В Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким можуть наїстись місцеві. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди...
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими.
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
Кажуть, чим простіше, тим краще, але чи так це? Ми знаємо, що не всі народності сповідують цей принцип. OUTLOOK знайшов найбільш дивніі, складні і важко вимовляючі мови світу і хоче поділитися цим з читачами.
OUTLOOK часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Наш «перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало.
Мандрівка в Латвію обриває ланцюг повсякденності, впускаючи у світ потаємні фантазії, котрим немає виходу в коловороті буднів. Блукаючи у вікових соснах, свіжий балтійський бриз млосно перебирає струни очікування чогось незвичного. Мрії справді збуваються – тільки треба знати, де загадувати бажання.
Килими вішають на стіни як символ достатку, стелять на підлогу для створення затишку і підносять як дорогий подарунок. А роздивлятися химерні малюнки у вигляді ромбів і зірочок на них, вгадуючи їх значення, – справа вельми цікава. Поширені по всьому світу килимові традиції були запозичені у східних народів, які першими навчилися робити пряжу і тканини з волокнистих матеріалів.
Професія сажотруса нещодавно увійшла до рейтингу найбільш рідкісних спеціальностей світу. А ще якихось сто років тому практично кожен житель Європи міг розповісти чимало цікавого про цих хлопців-замазур. Ми не винайшли машини часу, однак факти про представників такого вимираючого ремесла все ж роздобули.
При слові індійка в нашій уяві виникає красива жінка в сарі, неодмінно з безліччю прикрас і малюнків на тілі. Звідки в національних традиціях цього народу така пристрасть до прикрашання тіла? У цьому є не лише естетичний, але й глибокий сакральний сенс – відображення культури, вірувань і світогляду індійців...
У вільної боротьби не жіноче обличчя. Хороша дівчинка повинна мило усміхатися і берегти чепурне платтячко, а не розмахувати кулаками, але в суворих Андах такі ніжні квіти не ростуть. Справжня болівійська чоліта і за словом в кишеню не полізе, і тумаком при нагоді огріє, а в неділю, підібравши накрохмалені спідниці, ринеться у бій без правил.
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.
Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.
Фото wp.com
Фото dshigelen.ru
Фото ytimg.com
Фото theatregzhel.ru
