RU  UK  EN
Статьи  >  Насолодись  >  У ритмі серця. Японські барабани тайко

У ритмі серця. Японські барабани тайко

Його звуки проникають у саме серце, зупиняють потік думок і змушують кров рухатися в якомусь магічному ритмі. Це гуркіт грому. Це мурашки по шкірі. Це – тайко. Японські барабани на їхній батьківщині зведені у ранг культу. Без них не обходиться жоден офіційний захід, їхня гра тішить слух під час радості і допомагає пережити печаль.

У Японії музикантів, що досягли майстерності гри на тайко, шанують, як героїв. Адже вони не тільки вистукують ритм по шкірі, але й співають і танцюють. Їхні рухи гіпнотизують, і, здається, не існує більше нічого на світі – тільки ритм і голос, котрий кличе у невідомість. До статусу зірок японські барабанщики йдуть не один рік, зазнають поневірянь, дотримуються дієти, режиму, мало відпочивають і весь час проводять на репетиціях. Розучують композиції сучасні музиканти виключно на слух. Ноти не записують принципово. Навчання молодих музикантів відбувається в закритих громадах за суворих умов. Тому такі навчальні центри більше нагадують монастирі. При цьому кожен з артистів проходить додаткову фізичну підготовку, адже гра на тайко потребує великих сил. Групи, що досягли популярності, дають сто, а то й двісті концертів на рік. Це важка праця для професіоналів.DSC00599.jpgФото taiko.org

Легенда свідчить: перші барабани приблизно чотирнадцять століть тому на японські острови завезли сусіди. Історія замовчує, звідки вони приїхали – імовірно, з Кореї чи Китаю. Спочатку ударні інструменти слухали не для насолоди. У них били щосили, коли траплялося лихо, необхідно було скликати народ на збори, сповістити решту про початок сезонних робіт, залякати супротивника на полі бою чи навіть навести страх на сільськогосподарських шкідників. Крім того, тайко мали і ритуальне призначення. Під їхні звуки закликали сили природи на допомогу людині і проводжали померлих. Пізніше вони стали з’являтися на сцені театрів Но і Кабукі. Уже на початку минулого століття гра на японських барабанах і взагалі переросла в окреме мистецтво. Зараз практично на кожному підприємстві і в кожному відомстві, в усіх навчальних закладах є свій ансамбль, умільці котрого віртуозно колотять по такому популярному в Країні вранішнього сонця інструменту. А професійних груп, що грають на тайко, в сучасній Японії близько п’яти тисяч.22744372180_b96ec34201_b.jpgФото flickr.com

За способом виготовлення всі тайко можна розлити на дві групи. В одних баранячу шкіру по боках намертво прибивають до деревини цвяхами. В інших вона натягується за допомогою шнурівки. Це дає змогу регулювати звучання інструмента. Секрет вичинки такої шкіри майстри розкривають дуже неохоче. А от вимоги до корпуса інструмента не приховують – це має бути цільний шматок дерева.

Читайте також: Кабукі: тернистий шлях квітів

Класичний тип тайко – продовгуваті барабани. Їх використовують для служіння в синтоїстських і буддійських храмах. Маленьким барабанам Нагадо-тайко з високим звучанням віддають перевагу артисти театру Но. Какко-тайко прижилися при Імператорському палаці. Вони спочатку були багато прикрашені, і на них виконували музику в стилі гагаку. З-поміж сучасних інструментів популярні Хіра-тайко. Це величезні барабани, на котрих іноді вистукують по два музиканти.Фото cetre.ru

Гігант серед подібних вагою в три з половиною тонни і діаметром більш ніж чотири метри зберігається в містечку Цудзуреко. Виготовили його під час суперництва верхнього і нижнього міста. Спочатку команди змагалися в ритуалі підвищення урожайності на полях, вистукуючи на барабанах. Із часом захопилися, і їхня гра переросла у справжній військово-історичний фестиваль, подивитися на який з’їжджається маса туристів. Ось тоді цудзурекці й обзавелися найбільшим у світі ударним інструментом. Між святами він зберігається у місцевому музеї.

Ефект від звуків тайко музичні експерти Японії порівнюють з гіпнозом. Вони ж твердять, що барабани спроможні позбавляти від стресу, вселяти впевненість у людину і допомагають їй відкривати у своєму ментальному і фізичному тілі нові можливості. Для цілющого ефекту вони ж рекомендують слухати тайко не менш ніж півгодини на день.

Головне фото jasc-chicago.org

Вам это будет интересно:
Історія однієї вулиці: Проспект Багдад у Стамбулі.
Якщо весь величний Стамбул – це серце регіональної торгівлі, то одна з його розкішних вулиць – проспект Багдад – безумовно, головна артерія. Опинившись там, навіть заперечуючи шопінг усією душею, вельми складно встояти і не піддатися бажанням усе ж вирушити по крамницях і ринках. Хоча, і крім цього, тут також є що робити.
ВІДЕО: Старенька Братислава
Не поділитися з нашими улюбленими читачами враженнями після відвідин Братислави OUTLOOK не може. Площа Братислави всього 368 квадратиних кілометри (для порівняння: Київ - 839 кілометрів квадратних), а до 1936 року між Віднем та Братиславою курсував трамвай, який сполучав два неймовірно чудових міста. Детальніше - дивіться у відео.
Транспорт світу: Вертикальний Лісабон
Лісабон – це не тільки одне з найгарніших і старовинних міст Європи, але й не надто легкий для життя і будівництва простір, якщо говорити про рельєф місцевості. Португальський мегаполіс розкинувся на семи густозаселених пагорбах. Саме тому його візитівкою вважаються три фунікулери та ліфт...
Гадамес: Квітучий оазис найвідомішої пустелі
П’ятдесятиградусна Сахара – одне з найвідоміших місць на планеті, більша частина якого абсолютно не придатна для життя. Утім, сьогодні ми вирушимо саме в її піски, щоб побачити неймовірне місто Гадамес, чиї жителі тисячоліттями виживають серед тутешньої спеки і надають усім, хто цього потребує, такий необхідний притулок.
Скульптури Ватикану: історія та філософія
«Маленька країна, одначе з великою місією» – саме під таким девізом 11 лютого 1929 Латеранськими угодами між Італією і Святим Престолом Ватикан був визнаний суверенною територією. Цей пакт відчинив двері перед цікавими, які сторіччями обмінювалися плітками про те, «що ж зберігають замки Ватикану?»
Бельгія очима Марини Орлової: Як живуть бельгійці
Марина Орлова – проектний менеджер у культурно-громадській організації. На одному з міжнародних проектів вона зустріла своє кохання – Віма, хлопця з Бельгії. Поїхати в його країну їй вдалося тільки тоді, коли Україна отримала безвіз і саме про те, як живуть бельгійці, що вони їдять на сніданок і як у них заведено відпочивати, Марина розповіла OUTLOOK.
Віза не знадобиться: куди не пускають туристів
Певно, всі, хто тільки має зануритися у відпочинок на повну, вже запланували собі вражаючі маршрути і мальовничі місця. Щоб не зіпсувати поїздку і не побачити, як перед власним носом зачиняються двері, ми радимо ознайомитися з нашою добіркою заборонених з тих чи інших причин для відвідування локацій
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 4
Олена Расенко завершує цикл матеріалів про дивовижну країну Японію. І в цій частині розповідає читачам про свою поїздку в місто Йокосука ... Оба-сан уже декілька днів запрошував нас до Йокосуки, невеликого містечка неподалік Токіо. Японець збирався показати, як плавають американські військові кораблі, а заодно почастувати власноруч вирощеними апельсинами.
Departure: Мальдіви
Подивитися на визначні пам’ятки країни, а не готелів, і наблизитися до життя мальдівців, а не сусідів по номеру, пропонує одна з найменших столиць – Мале. Перша асоціація, яка виникає при згадці Мальдів, – це щось блакитно-пасторальне. Морська гладь і невтомне сліпуче сонце, від якого хочеться закопатися в теплий розніжений пісок...
Оце так сервіс! Японське таксі
Найперше, з чим має розібратися кожен турист, опинившись у новій країні – це із транспортною системою. Часто вона здається складною і заплутаною, і щоб збагнути її, потрібні тижні, а може, й місяці. Наша читачка Наталія Усенко побувала в Японії і ділиться своїми враженнями про найбільш комфортний і безпечний транспорт у світі.
Нормандія очима Корнія Грицюка: батьківщина парасольок і субмарин.
Корній Грицюк продовжує ділитися враженнями від французької Нормандії. У попередньому матеріалі він розповідав про свій вояж до Довіля. Тепер на черзі Шербург, або Шербур-Октевіль. Подвійна назва міста з'явилася на початку 2000-х, коли Шербург злився з Октевілем.
Габон. Ласкаво просимо!
Жили-були на західному узбережжі Африки пігмеї. Нікого не чіпали. Коли були голодні, полювали і збирали горіхи з бананами. Потім прийшли мпонгве і фангі. Пізніше припливли португальці і назвали ці землі Габоном. Французи, котрі з’явилися слідом, оголосили їх своєю колонією, і лише в середині минулого століття, коли пігмеїв лишилося вкрай мало, Габон отримав незалежність від іноземців.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 3. "Дух самурая"
Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.
Країна, що вміє подобатися: Вірменія. Частина 2
Олена Расенко побувала у Вірменії і тепер готова поділитися з читачами самобутністю цієї чарівної країни, в якій дійсно хочеться залишитися.
Нормандія очима Корнія Грицюка: яблука, молоко та океан
Для багатьох туристів Франція – це в основному Париж із довжелезною чергою на Ейфелеву вежу, Лувр та околиці з їхнім королівським шиком або курорти Середземного моря. А ось Корній Грицюк, мандруючи цією країною, вирішив податися на північ – у Нормандію! Для наших читачів він підготував цикл подорожніх нотаток про поїздку до Атлантичного океану...
Рисові поля: Злаки неземної краси
- Чи не хочете покуштувати рису? - таким питанням зустрічають гостей в Китаї. А якщо господарі виявляться ще і фермерами, вони можуть запросити вас на незвичайну екскурсію і покажуть шедевр природного мистецтва. Рис, який ми часто вживаємо в їжу, не замислюючись про його естетику, в момент вирощування нагадує ковдру, виткану з різнокольорових клаптиків...
Індійське село Кодхіні: таємниця близнюків, котру ніхто не розгадав
У світі є незвичайне місце, де народжується найбільше близнюків. Хоча на перший погляд це схоже на містичний збіг, статистика змушує вірити в чудеса. Індійський штат Керала може похвалитися селом, де відбуваються незвичайні речі. Кодхіні – те саме місце, де близнюків більше, ніж у будь-якій іншій точці світу. І цьому немає майже жодних пояснень.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”
Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.
Інчхон: корейське місто майбутнього
Інчхон вважають морськими і повітряними «воротами» Південної Кореї через наявність тут одного з найбільших морських портів країни і найкрупнішого в регіоні аеропорту. Місто стрімко розвивається – буквально за сто років воно пройшло шлях від скромного портового поселення до ультрасучасного промислового і туристичного центру.
Британська глибинка: У пошуках таємниць Альбіону
Зелені схили, порослі вересовими кущами, безлюдні приміські дороги, вузькі вулички з маленькими котеджами і садами, що п’янять своїми пахощами, – здається, що британські сільця не підкоряються плинові часу. Немов завмерлі картини героїчного фентезі, всі вони мають свою історію і готові розповісти про великі битви, хоробрих воїнів і легендарні артефакти.
Закрыть
Outlook facebook page