Його звуки проникають у саме серце, зупиняють потік думок і змушують кров рухатися в якомусь магічному ритмі. Це гуркіт грому. Це мурашки по шкірі. Це – тайко. Японські барабани на їхній батьківщині зведені у ранг культу. Без них не обходиться жоден офіційний захід, їхня гра тішить слух під час радості і допомагає пережити печаль.
У Японії музикантів, що досягли майстерності гри на тайко, шанують, як героїв. Адже вони не тільки вистукують ритм по шкірі, але й співають і танцюють. Їхні рухи гіпнотизують, і, здається, не існує більше нічого на світі – тільки ритм і голос, котрий кличе у невідомість. До статусу зірок японські барабанщики йдуть не один рік, зазнають поневірянь, дотримуються дієти, режиму, мало відпочивають і весь час проводять на репетиціях. Розучують композиції сучасні музиканти виключно на слух. Ноти не записують принципово. Навчання молодих музикантів відбувається в закритих громадах за суворих умов. Тому такі навчальні центри більше нагадують монастирі. При цьому кожен з артистів проходить додаткову фізичну підготовку, адже гра на тайко потребує великих сил. Групи, що досягли популярності, дають сто, а то й двісті концертів на рік. Це важка праця для професіоналів.Фото taiko.org
Легенда свідчить: перші барабани приблизно чотирнадцять століть тому на японські острови завезли сусіди. Історія замовчує, звідки вони приїхали – імовірно, з Кореї чи Китаю. Спочатку ударні інструменти слухали не для насолоди. У них били щосили, коли траплялося лихо, необхідно було скликати народ на збори, сповістити решту про початок сезонних робіт, залякати супротивника на полі бою чи навіть навести страх на сільськогосподарських шкідників. Крім того, тайко мали і ритуальне призначення. Під їхні звуки закликали сили природи на допомогу людині і проводжали померлих. Пізніше вони стали з’являтися на сцені театрів Но і Кабукі. Уже на початку минулого століття гра на японських барабанах і взагалі переросла в окреме мистецтво. Зараз практично на кожному підприємстві і в кожному відомстві, в усіх навчальних закладах є свій ансамбль, умільці котрого віртуозно колотять по такому популярному в Країні вранішнього сонця інструменту. А професійних груп, що грають на тайко, в сучасній Японії близько п’яти тисяч.Фото flickr.com
За способом виготовлення всі тайко можна розлити на дві групи. В одних баранячу шкіру по боках намертво прибивають до деревини цвяхами. В інших вона натягується за допомогою шнурівки. Це дає змогу регулювати звучання інструмента. Секрет вичинки такої шкіри майстри розкривають дуже неохоче. А от вимоги до корпуса інструмента не приховують – це має бути цільний шматок дерева.
Класичний тип тайко – продовгуваті барабани. Їх використовують для служіння в синтоїстських і буддійських храмах. Маленьким барабанам Нагадо-тайко з високим звучанням віддають перевагу артисти театру Но. Какко-тайко прижилися при Імператорському палаці. Вони спочатку були багато прикрашені, і на них виконували музику в стилі гагаку. З-поміж сучасних інструментів популярні Хіра-тайко. Це величезні барабани, на котрих іноді вистукують по два музиканти.Фото cetre.ru
Гігант серед подібних вагою в три з половиною тонни і діаметром більш ніж чотири метри зберігається в містечку Цудзуреко. Виготовили його під час суперництва верхнього і нижнього міста. Спочатку команди змагалися в ритуалі підвищення урожайності на полях, вистукуючи на барабанах. Із часом захопилися, і їхня гра переросла у справжній військово-історичний фестиваль, подивитися на який з’їжджається маса туристів. Ось тоді цудзурекці й обзавелися найбільшим у світі ударним інструментом. Між святами він зберігається у місцевому музеї.
Ефект від звуків тайко музичні експерти Японії порівнюють з гіпнозом. Вони ж твердять, що барабани спроможні позбавляти від стресу, вселяти впевненість у людину і допомагають їй відкривати у своєму ментальному і фізичному тілі нові можливості. Для цілющого ефекту вони ж рекомендують слухати тайко не менш ніж півгодини на день.
Стара медина Феса міцно тримає час у тенетах вузьких звивистих вулиць і мальовничих крамниць. Середньовічне місто майстрів не визнає сучасні технології, однак прослідкувати життєвий цикл вподобаної сумки з тисненою в’яззю не справить клопотів. Шкіру для сувенірів вичиняють тут же, у внутрішніх двориках...
Киргизстан прозвали Швейцарією Середньої Азії. Гори, річки, водоспади, печери, перевали і зелені луки – нітрохи не поступаються за естетикою європейським. Тотальне освоєння території гостями держави тільки починається. І поряд зі стрімким будівництвом готелів, для проживання все ще пропонуються звичайні юрти, які підкреслюють тутешній природний і ментальний колорит.
6 мільйонів років тому в далекій Монголії глибокий кратер згаслого вулкана поступово був вщерть заповнений водою, утворивши дивовижне озеро. Вода хвилювалася під поривами вітру та виблискувала під сонячними променями, наче коштовна прикраса, тож не дивно, що поряд з офіційною назвою Хубсугул з’явилася ще й більш поетична – Синя Перлина.
Конвенція про охорону всесвітнього культурного і природного спадку ЮНЕСКО зобов’язує з року в рік невтомно працювати над вивченням об’єктів, що мають неминущу цінність і унікальних за походженням. Під номером 569 великого списку організації розмістилося місто Гірокастра, що на півдні Албанії, котре ми сьогодні вивчимо вздовж і впоперек.
Марина Орлова – проектний менеджер у культурно-громадській організації. На одному з міжнародних проектів вона зустріла своє кохання – Віма, хлопця з Бельгії. Поїхати в його країну їй вдалося тільки тоді, коли Україна отримала безвіз і саме про те, як живуть бельгійці, що вони їдять на сніданок і як у них заведено відпочивати, Марина розповіла OUTLOOK.
Ісландія – країна «льоду і полум’я», «тисячі рік і озер», незліченних водоспадів і гейзерів. Тут, як у казці, щоразу хочеться ущипнути себе і перевірити, чи ти спиш, чи все це існує насправді…
Країна, де у древніх містах туристів більше, ніж у сучасних. Містична Центральноамериканська місцевість, відома як батьківщина цивілізації майя – Гватемала. Прогуляємося по одному з її стародавніх поселень, загубленому в непрохідних джунглях – Тікалі. Якщо уважно прислухатись, тут можна почути голос духів...
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню...
Найперше, з чим має розібратися кожен турист, опинившись у новій країні – це із транспортною системою. Часто вона здається складною і заплутаною, і щоб збагнути її, потрібні тижні, а може, й місяці. Наша читачка Наталія Усенко побувала в Японії і ділиться своїми враженнями про найбільш комфортний і безпечний транспорт у світі.
Слово «маяк» викликає красиві асоціації: морські пригоди, шторми, величезні кораблі. І ми хочемо не розвіяти ці думки, а навпаки підкинути хмизу у вогонь. У світі їх безмежна кількість, вони вражають своєю красою та неповторніст. Сьогодні ділимося з вами п’ятіркою найдивовижніших маяків!
Хтось порівнює Джайпур з ажурною скатертиною. Інші – з коробкою рожевого зефіру. Треті твердять – це вулик, щільно заселений бджолами. Однак всі сходяться в одному – тут дивовижне повітря, сповнене якоюсь свободою, котру не зустрінеш у Європі. Вона заповнює легені, і вже через вдих мандрівник втрачає лік годинам і навіть століттям.
У Японії є містечко, жителі якого дуже довіряють одне одному. Довіряють настільки, що п’ють воду з одного джерела, котре протікає через їхні оселі, ще й миють там посуд після їжі. Сатояма, що у перекладі означає ідеальне місце для життя в гармонії з природою, розташоване у північній префектурі Гіфу, ізольованій від решти світу гірськими вершинами і рисовими полями.
«Маленька країна, одначе з великою місією» – саме під таким девізом 11 лютого 1929 Латеранськими угодами між Італією і Святим Престолом Ватикан був визнаний суверенною територією. Цей пакт відчинив двері перед цікавими, які сторіччями обмінювалися плітками про те, «що ж зберігають замки Ватикану?»
Кригу і сніг з давніх-давен люди використовували для створення різних фігур та об'єктів, і лише в 60-х роках минулого століття ця майстерність оформилася в цілий напрям, ставши частиною ленд-арту! Найбільше зимових шедеврів створюють на спеціалізованих фестивалях, про які ми розповімо нашим читачам.
За сприяння Посольства Сирійсько-Арабської Республіки в Україні ми відвідали Дамаск і побували у незвичайному місці. Дивіться! Якщо Ви все ще думаєте, що улюбле багатьма - морозиво, можна приготувати тільки з молока або фруктового соку - то це не зовсім вірно. Дивіться відеоролик та дізнавайтесь з чого ще роблять "охолоджуїчі ласощі"!
У світі є незвичайне місце, де народжується найбільше близнюків. Хоча на перший погляд це схоже на містичний збіг, статистика змушує вірити в чудеса. Індійський штат Керала може похвалитися селом, де відбуваються незвичайні речі. Кодхіні – те саме місце, де близнюків більше, ніж у будь-якій іншій точці світу. І цьому немає майже жодних пояснень.
Побувати у трьох країнах за один день – реально, якщо ви потрапили в Аахен. Розташоване між Німеччиною, Бельгією і Голландією невелике студентське місто увібрало риси середньовічної культури, що відбилася в його вражаючій архітектурі. Олена Буравцова побувала в цьому місті, яке полонило її серце своїми дивовижними пам’ятниками...
Бувалі мандрівники розповідають, що розглядати руїни стародавніх поселень в Андах можна місяцями, переїжджаючи з одного регіону в інший. Особливо багате на археологічні комплекси західне узбережжя південного континенту. Декотрі з них, приміром, Мачу-Пікчу, давно стали популярними серед туристів, інші тільки розпочинають прочиняти свої двері для допитливих.
Переїжджаючи до нової країни, люди найчастіше селяться поряд з такими ж емігрантами. Це досить зручно: недороге житло, роботу можна знайти прямо на місці, та й мову вчити не обов’язково – довкола всі свої. Так виникають національні гетто. Маленька Італія – один із найбільш мальовничих кварталів Нью-Йорка.
Фото cetre.ru
