Калаші: дивовижний народ в горах Пакистану
... чиє походження й досі не можуть розгадати науковці.
Високо-високо в горах Гіндукушу, де сходяться кордони Пакистану та Афганістану, у важкодоступному районі Читрал живуть дивовижні та життєрадісні калаші, які навіть зовні мають незвичний для цих місць вигляд. У кількох язичницьких поселеннях мешкає близько шести тисяч жителів, більшість з них ніколи не бували поза своїми територіями. Це обумовлено і самодостатнім способом життя, і тим фактом, що якась подоба дороги до «великої землі» з'явилася лише двадцять років тому зусиллями... греків. Саме цей фантастичний навіть за мірками географії зв'язок горян і жителів Еллади поклав початок романтичній легенді, в основі якої невдалий «індійський» похід Александра Македонського.
Фото en.wikipedia.org
За цією теорією, воїни великого імператора, двоє чоловіків і дві жінки, були так виснажені битвами і важкими гірськими переходами, що, чи то знесилившись, чи то вчинивши дезертирство, залишилися в цих місцях. Залікувавши рани й освоївшись на новому місці, колишні солдати взялися за звичну для чоловіків і жінок справу – продовження роду, унаслідок чого виникла народність. Історія гарна і звучить переконливіше за дві інші версії, адже за одною – мешканці Читрала – пращури слов'ян, а за другою – справжні арійці, яких так уперто шукав Гітлер по всьому світу. Ще припускають їхнє інопланетне походження, але це вже надто сміливо...
Як воно насправді – вчені сперечаються й донині, адже, навіть будучи зовні геть несхожими на мусульман, які оточують їх з усіх боків, калаші все ж за такими показниками, як ДНК, пігментація, аналіз крові, подібні саме до пакистанців та афганців. Можливо, тому і число жителів у селах поступово зменшується – багато хто приймає іслам і виїжджає звідти. І все ж, розмовляючи з місцевими, дивуєшся не тільки їхній незайманій свідомості. Приміром, більшість з калашів гадки не мають, що роблять туристи, коли їх фотографують, а також, окрім Греції, вони не знають інших країн.
Фото ru.wikipedia.org
Грецькі організації, крім дороги, побудували тут кілька шкіл і налагодили електрифікацію, яка в горах працює через раз. Але калаші не звертають уваги на відсутність «цивілізації», бо їхній спосіб життя зі збиранням, полюванням, риболовлею і нескінченною кількістю всіляких ритуальних свят не надто й потребує чогось іще. Попри певне, на перший погляд, дикунство в їхніх поселеннях панує справжня демократія. Так, жінки мають право самі обирати собі чоловіка і спокійно можуть розлучатися. Їхня думка враховується як у сімейних питаннях, так і в громаді, нерідко саме їм довіряють титул старійшини села. Рівність статей спостерігається у всьому, крім роботи – представниці слабкої все ж опікуються хатніми справами, тоді як чоловіки дбають про хліб насущний, навіть примудряються вирощувати пшеницю серед каміння.
І хоч англійської майже ніхто не знає, калаші вельми товариські та відкриті світу. Своїх гостей вони поважають і запрошують узяти участь у святах і обрядах, серед яких головними є Йоші – свято посіву, Учао – свято врожаю і Чоймус – загальне звернення до зими в надії, що вона буде м'якою. Під час кожного з них усі жителі танцюють поблизу святого місця Джештака, розписаного орнаментами, до слова, в грецькому стилі. Найдужче відзначають дні народження і похорони, де плакати взагалі не можна. А ось вино ллється рікою, що не притаманно у цьому регіоні. Опісля можна ще й пограти в гал, якщо сили залишилися. Цей вид спорту схожий на суміш гилки, гольфу і бейсболу. Грають усі, від малого до старого, і на питання: «Скільки вам років?» найчастіше відповідають: «Я не знаю, просто колись я розплющив очі в цій долині, відтоді й живу».
Фото scmp.com
Серед калашів є і свої знаменитості, такі як Лакшан Бібі – смілива жінка, котра зробила кар'єру пілота і створила міжнародну організацію для підтримки свого народу. Знання та слава не змінили її національних рис – вона така ж відкрита, як і її співвітчизники, і продовжує жити серед них у селі Румбурі. Ще одна «зірка» – японка Акіко Вада, яка вийшла заміж за місцевого жителя. Вона – фахівець з вивчення малих народів, каже, що приїхала в гори досліджувати калашів, а згодом залишилася жити з ними. Тепер сюди навідуються й інші японці – її родичі та друзі. Час від часу до калашів приїжджають науковці, яким не дає спокою загадка цього народу, ну а серед туристів лідирують англійці. Вже хто-то, а вони – колишні колоністи і Пакистану, й Афганістану – чудово знають ці місця і усвідомлюють, що тут справді можна насолодитися і природою, і такими незвичайними людьми, для яких щастя – у простоті.
Головне фото factroom.ru
