А зараз вилетить пташка. Історії створення відомих фото. Частина 2

Куди ж без годинників?
Один із символів перемоги над нацизмом – фотографію червоного прапора на даху Рейхстагу – було зроблено не 30 квітня 1945 року, коли радянські солдати його встановили. Під час цієї знаменної події фоторепортера поблизу не виявилося. Однак Євген Халдей, який прибув до Берліна саме з метою закарбувати історичну мить, мав серед речей декілька стягів. Коли стало спокійніше, один з них і було використано, аби зробити постановочний кадр уже постфактум. Обрані для зйомки червоноармійці позували не гірше від моделей. І ось, коли світлину вже проявили і її практично поставили в друк для газетних передовиць, редактори помітили, що на кожній руці бійця Ісмаїлова було надіто по два годинники. Допустити, щоб герой-визволитель залишився в пам'яті всього світу мародером, не можна було. Тому злощасні годинники довелося негайно видряпувати. Халдей, до слова, продовжив свою кар'єру і підтвердив статус «епохального» майстра знімками Нюрнберзького трибуналу.

Афганська Джоконда

1985 року випадкові перехожі зупинялися біля газетних і журнальних стійок на деякий час, втрачаючи дар мови і забуваючи про справи – так їх пронизував погляд 13-річної невідомої дівчинки-біженки з Афганістану. Фото на обкладинці журналу «NationalGeographic» передавало весь жах війни. Фотограф Стів МакКаррі розповідав, що просто не міг пройти повз неї, коли був у таборі для біженців в Насир-Баг. При спробі дістатися туди всю сім'ю дівчинки знищили радянські інтервенти, а сама вона вижила і якимось дивом змогла врятуватися.

Сальвадор і коти

Завдяки сучасним технологіям створити подібну композицію зовсім нескладно, знаючи ефекти обробки. Але 1948 року, коли зробили легендарний знімок, усе було по-іншому. Його автор – родоначальник сюрреалізму у фотографії Філіп Халсман, Сальвадор Далі, асистенти і коти трудилися понад шість годин. За командою фотографа великий художник стрибав, воду розливали, а котів підкидали. Мольберт і стільці попередньо вішали на волосінь. Тільки після 27 спроб усі спрацювали як слід, і 28-ий кадр вийшов таким, яким його знає все людство.

Фотографія хірурга
Напевно, мало знімків, зроблених лікарями, так прославилися, як «робота» шотландця Роберта Вілсона. Адже саме його до 1994 року вважали автором фотографії лохнеського чудовиська. Лондонський журналіст Мармадьюк Ветерелл прагнув слави за всяку ціну. Тому у 1934 році йому спало на думку опублікувати матеріал, підкріплений стародавніми легендами, про якусь містичному істоту. Вибір впав на озеро Лох-Несс у Шотландії і його «мешканця». Названий син кореспондента Крістіан виготовив дерев'яну скульптуру. Рідний же син, також включившись у сімейну аферу, «клацнув» її, а щоб підозр не виникало, місцевого лікаря вмовили увійти у змову і назватися автором. Лише через 60 років Крістіан зізнався, що знамените фото – містифікація.

Диво

Цю фотографію 1963 року можна побачити в кабінетах багатьох американських лікарів-отоларингологів. На ній зображено глухого п'ятирічного хлопчика Гарольда Вітліса, якому секунду тому вставили у вухо слуховий апарат, і він уперше почув звуки. Джек Бредлі, який зняв важливий момент, зумів цим фото передати диво, що сталося з дитиною. Як мовиться, замість тисячі слів...

Поцілунок із засіків

І в цій збірці ми не могли обійтися без романтики, але ж і композиція француза Робера Дуано – справжній шедевр, хоч і пролежав «на полиці» понад три десятиліття. 1950 року фотограф отримав від журналу «Life» замовлення на світлину, яка передавала б атмосферу велелюбного, вільного і грайливого Парижа. Але нарочито «документальний» знімок, ніби вирваний з натовпу, було забраковано і відправлено в архів. І тільки 1986 року фото надрукували на постері, і це буквально підірвало світ: було продано понад 2,5 мільйони листівок, 500 тисяч плакатів, календарі, фотоальбоми... Тобто продавалося і донині продається все, на чому тільки можна розмістити «Поцілунок». Разом зі славою і грошима Роберу Дуано довелось відбиватися від сотень пар, які називали себе героями кадру і вимагали відсоток від продажів. Одного разу справа навіть дійшла до суду, тож автор зізнався, що знімок – постановочний. Утім, це не завадило його популярності.

Упізнати тата

На багатьох фотографіях, які стали легендарними, набагато частіше присутні звичайні, маловідомі люди. Тому з їхнім визначенням виникали проблеми, особливо в ті часи, коли сучасними технологіями і не пахло. Проте іноді буває, що героїв упізнають. Так сталося зі знаменитим знімком фашистського мітингу в Гамбурзі, який відбувався 1936 року. Праворуч від центру можна помітити людину, яка не викидала руки в традиційному для гітлерівців вітанні. Тільки 1991 року одна німецька жінка, випадково побачивши фото, впізнала в цьому чоловікові свого батька – Августа Ландмессера. Виявляється, він мав свої причини не салютувати – будучи членом НСДАП, покохав єврейку і навіть одружився з нею. У відповідь на таке порушення партійної дисципліни нацисти спочатку відправили чоловіка в концтабір, а потім на війну, де він загинув. 1996 року інша його дочка Ірен написала трагічну історію їхньої родини, що стала бестселером.