Квіти по-українському. Катерина Білокур
... і про індивідуальність здавалось би можна було забути. Напевно, на зло системі і з'явився такий самородок, як художниця Катерина Білокур, про яку ми сьогодні і розкажемо.
Жінка, яка народилася в українській глибинці, не закінчивши навіть семирічки, бо батьки вважали школу дорогим задоволенням, навряд чи могла мріяти, що художник рівня Пікассо називатиме її генієм. Усе це станеться, коли їй буде вже за 50. А до цього «одержимій» Катерині із села Богданівки, що на Київщині, доведеться здолати нелегкий шлях.
Напевно, її життя – це чудовий сценарій до голлівудського біографічного хіта. Глузування односельців, яких зазнавала ще з дитинства через марну «мазанину», важка сільська праця, неможливість навіть спробувати десь повчитися, адже без шкільного атестата подальша освіта недоступна, невдала спроба самогубства, яка до кінця життя даватиме про себе знати хворими ногами, деспотичні батьки... Через труднощі горда і незлопам'ятна Білокур з гідністю йшла все життя.
Фото uateka.com
І як ішла – творила! Катерина годинами сиділа в полі, з жагою змальовуючи деталі квітів і трав. Результатом стали знамениті «Декоративні квіти», «Привіт урожаю», «Берізка» та інші шедеври. Потяг до знань мала такий сильний, що після важкої праці на землі ночами вивчала техніку, робила собі пензлики, відточувала різні стилі живопису, а вдосвіта знову перетворювалася на працьовиту селянку.
Усе це принесло результат – доля віддячила Катерині, надавши один шанс на мільйон. 1939 року, коли нікому не відомій Білокур було вже 39 років, вона почула по радіо пісню Оксани Петрусенко. Голос оперної діви так зворушив сільську «дивачку», що та написала їй листа, вклала в конверта маленький малюнок калини і відправила за дивною адресою: Київ, Академічний театр, Оксані Петрусенко.
Фото upload.wikimedia.org
І сталося диво, адже лист потрапив у потрібні руки. Петрусенко отримувала безліч подяк, однак малюнок такої краси і автентичності вона побачила вперше... Ну а далі був третій акт голлівудського байопіку: про дивовижну жінку дізналася київська інтелігенція, їй допомогли організувати декілька виставок, які вразили і критиків і простих поціновувачів живопису...
Після війни Катерина Василівна увійшла до Спілки художників, одержала кілька премій, її роботи вирушили в турне країнами Європи: до Іспанії, Франції, Італії, де їх ставили в один ряд з найкращими на той момент майстрами. Утім, рідного села вона не покинула. Хворі родичі, батьківська хата і, звісно ж, поле з квітами – все це не відпускало. І нехай Київ і Москва кликали вже не «дивачку», а Народного художника України, творчість якого вивчали в університетах та академіях, вона так і не поїхала. Відлучалася лише кілька разів до Будинку творчості на відпочинок. Померла Катерина Білокур 1961 року, їй було тільки шістдесят...
Завжди є творці, занесені в підручники завдяки своїм достоїнствам, та молодь не дуже їх вивчає, а часом і взагалі не знає. Тому визнання наступних поколінь – вагомий аргумент. Ось що кажуть про Катерину Білокур і її вплив на український живопис сучасні майстри пензля з київської студії «Травнева майстерня»..JPG)
Фото ukrainiansandworld.blogspot.com
Майя Проскурня: «У всіх її роботах – вона сама. Самобутньо і сміливо Катерина Білокур писала те, що її надихало, радувало, захоплювало, хвилювало. Навколишній світ художниця відтворювала у власному стилі, який неможливо не впізнати. Я б назвала її символом декоративного живопису в Україні. І не важливо, навчався ти 15 років академічного малюнка чи ні. Я знаю багатьох молодих художників з блискучою професійною освітою, але їх просто «нудить» при вигляді полотна, за роки навчання, відпрацювання техніки вони розлюбили і мистецтво, і свій талант.
Треба вкладати в роботу свою душу, з любов'ю опрацьовувати кожну деталь. Так робила Катерина Білокур. Чому так багато квітів? Тому що вона ними захоплювалася, зберігаючи життя кожної пелюсточки на своїх полотнах. Не дивно, що її помітили і визнали, такі «нереалістичні» і в той же час «живі» полотна проклали шлях художниці-самоучці у велике мистецтво».
Фото amazingukraine.pro
Ніна Мурашкіна: «Мені здається, Катерина Василівна досі впливає на художників своєю чесністю в підході до полотна: вона малювала тільки те, що любила. Не Сталіна, не колгоспників, а квіти. Довго і якісно вона творила кожну свою роботу. Зараз, як і в її часи, не часто зустрінеш, щоб художник в'їдався поглядом і пензлем у кожну квіточку-пальчик! Сьогодні ж узагалі поголовне використання фото і принтера. Для всіх, хто починає малювати, Білокур – потужний стимул не зупинятися!»
Розповідають, коли Пабло Пікассо побачив роботи «громадянки села Богданівки», він сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ!» На жаль, СРСР – це не Іспанія. Коли Катерина Білокур творила, ніхто не замислювався про технології збереження її картин, а сама вона цих правил елементарно не знала. Через якихось 50 років її шедеври більше не підлягають транспортуванню і тому не залишають меж України.
Головне фото zruchno.travel
